СНІГ НАЗАВЖДИ

Людмила ДЕХТЯРЬОВА,м. КиївСправжній сніг глибокий, пухкий, яскравий. Якщо й рипів від морозу, холодним не видавався. Бувало, що замітав домівки  аж до димарів. І до весни не танув у полі. Саме такий сніг повертає нам “Дорога додому”, художній альбом живопису Івана Марчука. Елегантне видання містить 120 робіт пейзажного жанру.Альбомна галерея веде стежками українського лісостепу, краєвиди якого художник оповив невимовно романтичною аурою. Бачимо найтонші нюанси кожної пори року, але переважають снігові мотиви — їх понад 50. Вони навіть відкривають зібрання (“Тіні на снігу”, 1972) й завершують (“І сніг, і сонце”, 2008). У живому спілкуванні автор також не заперечує свого захоплення природним дивом, коли похмура осіння сірість зникає під білосніжним покривом. Безмежне поле в сніжному завої — улюблена його тема в українській оперній класиці.Прискіпливі аналітики живописної манери І. Марчука налаштовані прозаїчніше. Припускають, що природна фактура снігу виявилась гідною для застосування своєрідної техніки письма (художник називає її пльонтанізмом). Свідомо чи ні, він успішно користується цим збігом.Постійні мистецькі пошуки відкрили авторові чимало “тактичних і стратегічних” можливостей. Він пропонує звернути увагу на те, що в більшості його пейзажів небо — лише тло, моноколірна площина. І погляд спостерігача одразу прямує вниз, на землю. Саме там на нього чекає диво: із безлічі заплутаних рисочок і мікроскопічних мазочків вибудовується цільний, пружний об’єм. Крім того, ювелірне плетиво (звідси термін “пльонтанізм”) здатне викликати відчуття рухомості, в той час як моноколірна площина спричиняє ефект статичності.Наприклад, у пейзажі “Замріяний степ” бачимо моноколірне нерухоме  повітря і таке саме застигле мілководдя Азовської затоки. Усе немовби спить, але як чарівно. Натомість полотно “Зійшло сонце над Дніпром” — цілковите пробудження, рух: від ранкового сонця розлітаються по небу мільйони золотих променистих голочок, а сонячне віддзеркалення стелиться рухливою доріжкою поверх течії Канівського водосховища. Спілкуючись із відвідувачами своїх виставок, І. Марчук охоче розповідає про дороговкази до таємниць власного мистецтва.Ретроспективна панорама альбомного зібрання надає унікальні можливості дослідити, як упродовж десятиліть збагачувалися засоби відтворення світла і фактури, колорит, тонка алегорійна мова художніх образів та багато іншого. Можна сподіватися, що з’явиться цікавий, справді фаховий аналіз такого рідкісного мистецького видання. Адже воно не тільки цікаве широкому загалу, а й корисне художникам-початківцям і тим, хто тільки збирається вийти на нелегкий шлях творчості.Неможливо оминути деякі яскраві новації в кольоровій гамі  пейзажів І. Марчука. Він і сам не проти, щоб їх помічали. Тривалий час його краєвиди виокремлювалися стриманою, м’якою палітрою. Еволюція почалася приблизно 2005 року — спочатку кущики зеленої трави на подвір’ї, зелені верхів’я нечисленних дерев за парканом. А вже 2008 рік дивує буйним яскраво-смарагдовим плетивом кущів, трав і дерев на відкритій сонцю галявині (“Дощем умилася земля”, 2008).Дещо про відсутню в альбомі роботу, яка могла б висвітлити маловідомі цікаві аспекти. Певний час виставлявся триптих І. Марчука “Заселення Землі”. Перше з його полотен мало величезний резонанс у студентському і науковому геологічному середовищі. Як розповідає художник, його поява спричинена біблійною притчею про творення нашої планети. Мистецька уява змалювала, як міг би експериментувати Творець, — добирати первинні форми буття. В результаті вийшов пустельний краєвид із дивним створінням на передньому плані. Автор називає його “півонія”.Загалом усе те неймовірно близьке до наукової моделі первинного земного ландшафту, в мілководді якого приблизно 700 мільйонів років тому вперше з’явились біологічні форми. Вони дуже близькі до Марчукової “півонії”. Невже художник володіє настільки потужною генетичною пам’яттю? Найцікавіше, що відбитки стародавніх “півоній”, яких учені назвали медузоїдами, геологи знаходять неподалік Москалівки, де І. Марчук з’явився на світ Божий.Чудово було б бачити в альбомі твір “Спогади дитинства”. Неповторний краєвид тут слугує тлом, на якому бачимо величезні, наче уві сні, волошки й білі маки. Серед них, ніби в кущах, ховаються кілька ще зовсім молодесеньких коників. Дуже щемний твір, який закохує в себе з першого погляду.* * *Настрій свого нового альбому Іван Степанович Марчук визначає, коли підписує автографи:Дарую сонце й місяць,Тишу і спокій,Луки і поля,І цю хатину край села.Навзаєм, разом із Новорічним вітанням, бажаємо ще багато десятиліть творчого щасливого життя. І залишатись таким, як бачимо його на світлині 2004-го. Тоді він святкував разом із друзями випуск підсумкового каталогу. Нині маємо підсумковий альбом пейзажів. Що далі?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment