ЗА ТАЇНОЮ — ТАЇНА

Микола ДМИТРЕНКО

Є мовби й прості назви, як-от “Таїна: Поезії. — Ужгород: Ґражда, 2009. — 160 с.), але надто інтригуючі. І ця інтрига, як засвідчує збірка, зрештою, не формальна, радше глибоко символічна. В анотації до книжки Любомира Сеника — відомого вченого (професора Львівського національного університету імені Івана Франка, доктора філологічних наук), письменника, громадського діяча-політика — констатовано: ліричний герой нової поетичної збірки “переживає світ у різних станах своєї душі, відкритої до віянь часу. Природа, історичні перипетії народу, особисті настрої, динамічні, нерідко драматичні, виступають своєрідним віддзеркаленням душі. Медитативні поезії з флером ліризму набувають філософського заглиблення в буття людини”.
Таїна поезій Любомира Сеника органічна, адже це не констатації буття на рівні фотографування чи механічного копіювання, коли “згущення думки” виникає хіба що в контексті запитання: “А це (чи про це; чи так про це) навіщо?”, а концентрація образу навколо миті, в якій “вічність сплелася світанням й смерканням”, однак “вічність не стане прахом”. Мотив миті та вічності в поезії Любомира Сеника один із стрижневих, бо таїна буття — творчості, мрії, любові — криється саме тут, у безмежному й обмеженому часопросторі, у безмірі душі, якій потрібно небагато і водночас — усе:
І сонця, й обрію,
й дитинного світанку,
й незнаної, сердечної —
востаннє! —
святої ж ласки і землі, і неба…
(“Душе моя,
чого ж тобі ще треба?”)
Ліричний герой і поет у збірці часто-густо дорівнюють один одному, як небо дорівнює небу, земля — землі, вода — воді, таємниця — таємниці. І тоді народжуються рядки, образи, символи, що дають змогу збагнути часточку таїни, за якою ще більша таїна:
Хто ти?
Галузки трепет
У вітряну годину?
. . . . . . . . . . . . . . .
Таїна твоя поза межею…
Твориш таємність слова…
У збірці мало не в кожному вірші або через один-два є це сакральне слово — таїна. І це не просто таїна миті, таїна вічності, таїна слова. Це таїна таїни… За таїною — таїна. Хіба можна це пізнати, усвідомити, збагнути? Так, адже людина розрізняє справжнє і несправжнє, якщо не осягає розумом, то відчуває серцем, передбачає. Ліричний герой споглядає за довкіллям і всюди бачить таємне, яке поволі, мов істина, відкривається: “Таємне стає явним.// Якщо нині таємне ще невідоме,// то завтра відкриється істина.// Але і нині, і завтра, і післязавтра// треба жити з таємним.// Як без нього прожити день і годину?” (“Таємне стає явним”). Саме тому ліричний герой живе постійно з таємним, “у слові таємнім світ воскресає”, “синіють гори тисячі вже років”, схожий на чоловіка Див “верхів’ям ходить таємничим кроком”, а
…зорі опускаються на землю,
в ліси, у бистрі води,
в спраглі душі.
Цю справжню таїну
навік приємлю,
у вічному законі непорушну.
(“Тут дика скеля
ще росте відвіку”)
У передмові до книжки “Таїна Любомира Сеника” письменник Петро Шкраб’юк коротко охарактеризував подвижницьке життя автора — доктора філології, прозаїка, в якого “пішли вірші”: “…це лірика з усім набором властивих їй функцій: лірика особиста (інтимна), філософська, громадянська (політична), пейзажна, релігійна. Є вірші, породжені конкретною подією, певним фактом, а є абстрактні,.. емоційні — або такі, що йдуть від книжних ремінісценцій, власних фантазій чи фольклору. Є вірші, які мимоволі переростають в епос (“Хресна Україна”). Є просто гра словом, образами, формою. І є строфи, що їх пояснити дуже нелегко, а то й неможливо. Одначе в цьому теж є своя принада, недомовленість. Адже все в світі — таїна…”
Справді, таїна життя, таїна поезії — це таїна дороги, “яка до вічности прямує…”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment