Микола ДМИТРЕНКО,
письменник, фольклорист
Прокинувшись наприкінці 2009 року, я розповів у колі родичів і друзів свій багатосерійний кольоровий сон. Із читачами “Слова Просвіти” також поділюся баченим.
У першій серії, на початку року, в небі гриміло й бухкало — то, звичайно ж, віщувало новини. Які ті новини, знати не міг, але здогадувався, що тривожні, бо, окрім грому, небо палало червоним, а це — тривога, небезпека. На українців завжди чатує небезпека. Може, ми без неї не можемо жити? Бо де ж узятися героям, що приносять себе в жертву заради тих, на кого чатує небезпека?
Далі кіноплівка сну явила обличчя на тлі снігів. І я подумав: чи це символізує чистоту, святість, вірність, приємну новину чи таки оту задавнену кабальну асоціацію — “Сибір неісходиму”?
Третя серія розпочалася великим гамором дрібненьких пташок, що позліталися до високих дерев, повсідалися на гіллі, попід ним і далі — аж до обрію. Що це за пташине весілля чи похорон? На негоду чи на помірок?.. З холоду чи з голоду? На весну, на любов? Раптом із темної пузатої хмари пустився дощ. Пташечки припинили спів, немов забули свої гімни, й понаставляли дзьоби та дзьобики під крапелини, а потім, коли дощ припинився, почали розлітатися врізнобіч. Напівмокрі, напівситі, напівукраїнські.
У четвертій серії снилося море. Це ж знову — хвилювання, житейські шторми, тривоги і чекання. Десь далеко у водах неозначеного кольору з’явився вітрильник. Було видно, як стерновий докладає багато зусиль, щоб утриматись на плаву. А біля берега мутна вода, золоті рибки аж підскакують, грають-виграють комусь на втіху й користь.
У п’ятій серії знову гуркотіло, дрижала земля, бігали з палицями гицелі й шукали собак. А собаки перетворювались на кумедних людей і ставали на постаменти, що звільнилися від пам’ятників Леніну чи не в кожному райцентрі. Я здогадався крізь сон, що ці собаки вічні, бо мають здатність до метаморфоз, але що ж робити простим людям? Отримувати уколи від сказу за визначеною собаками схемою?
У шостій серії з небесного цвинтаря звалювалися хрести — благодать Божа, Його кара чи капітуляція?
В останній, сьомій, серії я шукав на карті світу Україну.
Сон-жах. Єдина втіха: не всі сни пророчі!
