Третій конкурс радіоп’єс назвав переможців
Щойно журі назвало переможців Третього всеукраїнського конкурсу радіоп’єс під девізом “Відродимо забутий жанр”, організатором якого є Національна радіокомпанія України. Пропонуємо до уваги наших читачів розмову з президентом НРКУ, головою журі Віктором НАБРУСКОМ.
— Отже, що це за конкурс і хто став його переможцями?
— Започаткувавши цю справді масштабну і шляхетну мистецьку акцію і поставивши вже понад два десятки радіоп’єс фіналістів попередніх конкурсів, ми можемо впевнено сказати: цей проект нам вдався, в нього є перспектива. Зрештою, тенденції у світовій радіожурналістиці нині такі, що радіоп’єса як ніколи на часі.
Нагадаю, що і в Україні, й у колишньому Радянському Союзі цей унікальний жанр упродовж десятиліть був якщо не заборонений, то принаймні небажаний і непропагований. Тут можна було б багато розповідати і про світову радіоп’єсу, і про класиків радіодраматургії: Б. Брехта, А. Крісті, С. Лема, Р. Бредбері, Ф. Дюренматта, Ф. Фелліні, й про національні школи радіодраматургії — фінську, німецьку чи американську, і про те, як поставав і розвивався цей жанр у світі, як нищився у нас. І нищили не лише радіожанр, а його творців. Але це вже окрема і дуже драматична сторінка нашої історії…
А якщо згадувати Перший конкурс, то перед його оголошенням ми ще мали певні сумніви: чи знайдуться радіодраматурги, чи надійде на нашу адресу хоч одна справжня радіоп’єса, зрештою, чи відбудеться сам конкурс. Але вже після першого конкурсу сумнівів не було. На адресу Українського радіо радіоп’єси надходили десятками й сотнями. Звісно, з цього огрому експерти добирали найкраще і найпрофесійніше.
Нині на Першій програмі УР першої й другої неділі щомісяця о17 годині 30 хвилин наші слухачі мають змогу почути ці твори. І щоразу це прем’єра. Символічно, що їхній режисер-постановник — наша знакова театральна постать, народна артистка України, Шевченківський лауреат Наталя Сумська. Конкурс настільки її зацікавив, що ось уже третій рік поспіль вона активно співпрацює з нами, освоюючи разом із творчим колективом радіо “Культура” цей дуже непростий жанр, адже режисер радіоп’єси мусить поєднати звуковика, режисера, музикознавця і до всього (що, може, й найголовніше) бути ще й людиною з вишуканим мистецьким смаком, бо вухо режисера радіоп’єси має чути багато: від найрізноманітніших звуків і шумів до тонів і напівтонів музики. А це дуже непросто. Хто хоч раз спробував, підтвердить мої слова.
Окрім того, виготовлення радіоп’єси забирає у постановників (а їх, як правило, кілька, бо це продукт колективний) дуже багато часу. Це як витинанка, де має бути філігранним кожен міліметр. Тому випадкові люди таким не займатимуться. Зрештою, це треба просто любити. Нині наша художня рада майже щомісяця приймає конкурсні радіоп’єси до фонду Українського радіо.
Пробуємо свої сили і на міжнародних теренах, усвідомлюючи, що нам ще далеко до європейського рівня і за технічним оснащенням, і за фінансами, хоч кадри у нас є і продукт виготовити можемо. Позаторік на Берлінському фестивалі “Приз Європа” ми продемонстрували радіоп’єсу лауреата нашого Першого конкурсу Наталі Коломієць “Хрематофобія”, яка викликала велике зацікавлення. Шведське радіо навіть виявило бажання купити в нас цей твір, аби презентувати своєму слухачеві. На торішньому фестивалі “Приз Європа” постановку радіоп’єси “Бабай” Сергія Щученка, також лауреата нашого Першого конкурсу, представляв перший віце-президент НРКУ Валерій Колінко, і вона також здобула позитивні відгуки.
Окремо треба сказати про редакторів, які у нас виступають у ролі фактично менеджерів і творчих працівників. На них лежить весь тягар організаційно-творчої роботи над радіоп’єсою починаючи від редагування, роботи з акторами, замузичення, добирання шумів і аж до випуску готового продукту в ефір. Редактор відповідає за все. І за неуспіх чи успіх кінцевого результату творчої групи теж. Сьогодні вже сформувалися два творчі колективи довкола таких своєрідних театральних менеджерів — завідувача редакції радіотеатру Світлани Ґудзь-Войтенко та її заступника Наталі Коломієць. Нині їхня робота — це ще суцільний експеримент і пошуки. Вони першопрохідці й перебувають у творчому пошуку. Це тяжка праця, але, як бачимо, вже є добрі результати.
— Кілька слів про тих, хто визначав переможців, тобто про журі.
— Наше журі складається з дуже авторитетних людей, які знають, що таке радіоп’єса. Кістяк його залишається незмінним упродовж трьох років. Нам приємно, що ці люди — фахівці, відомі в Україні. Кожен з них, навіть той, хто не в штаті Українського радіо, так чи інакше присутній в радіоефірі.
Михайло Слабошпицький, заступник голови журі — критик, літературознавець. Співпрацює з нами як радіоведучий уже не одне десятиліття. Чудово знає специфіку радіо. Шевченківський лауреат. Член Комітету з присудження Шевченківської премії.
Лариса Кадирова — народна артистка України, Шевченківський лауреат. Вона — одна з тих актрис, чий голос постійно звучить на Українському радіо. Це людина з величезним досвідом.
Галина Стефанова — талановита актриса, чий голос також постійно звучить в ефірі Українського радіо. Виконавиця багатьох помітних моновистав. Лауреат численних премій. Вони обидві виконують радіоп’єси наших переможців.
Імена драматургів Іллі Хоменка і Володимира Фоменка особливого представлення не потребують. Твори цих авторів регулярно звучать на Українському радіо, і слухач їх знає. Ілля Хоменко написав підручник “Оригінальна радіодрама”, за яким студенти Інституту журналістики вчаться писати радіоп’єси.
Серед членів журі — Наталя Сумська, Лариса Хоролець, Анатолій Хостікоєв. Неля Даниленко — актриса, режисер, заступник директора Дирекції мистецьких програм. Микола Аммосов — керівник художніх фондів Українського радіо, очолює нашу художню раду. Наталя Коломієць — переможець двох перших конкурсів радіоп’єс, заступник завідувача редакції радіотеатру, редактор, який безпосередньо займається постановкою радіоп’єс. Алла Підлужна — головний редактор журналу “Український театр”, у минулому редактор редакції радіотеатру УР, тобто вона знає, що таке радіоп’єса не з розповідей.
— Чим був цікавий Третій конкурс? Скільки надійшло радіоп’єс? Якою була географія цих надходжень? Про що радіоп’єси? За яким принципом добирали фіналістів?
— Новий жанр вимагав нових підходів, і мимоволі конкурс став своєрідною творчою лабораторією для працівників каналу “Культура”. Ставити так, як раніше, було вже неможливо, а ставити по-новому треба було вчитися. Доходило до творчих курйозів: деякі радіоп’єси наших переможців існують у двох—трьох і навіть у п’яти постановках різних режисерів і навіть звукооператорів. І це нормально для початку! Це творчий пошук. Без нього обійтися в такій непростій справі неможливо. Це колективна праця, а справжні творчі колективи формуються не одразу.
Цікавий Третій конкурс був хоч би тим, що фіналістів цього разу добирали не сторонні експерти, а люди зацікавлені, ті, хто сам ставить радіоп’єси, тобто працівники радіо, яким завтра працювати з цим матеріалом, і кожен ніби приміряв, проектував, який вигляд це матиме у звуці, музиці, акторському виконанні. Зрештою, чи може стати та чи інша надіслана робота справжньою радіоп’єсою.
Твори до нас надходили з усієї України — від Криму до Чернігова, від Львова до Луганська. Маємо навіть одну радіоп’єсу зі Словаччини, з Пряшівщини. Вік авторів — від 14 до пенсійного. Фах — письменники, журналісти, вчителі, інженери, студенти, школярі…
Тематика радіоп’єс — усе те, чим ми живемо сьогодні. Теми надзвичайно болючі й гострі: Голодомор, бідність, наркотики, передвиборні пристрасті. Коли читаєш п’єси, то ніби фізично відчуваєш: ой як непросто живеться українцеві в сучасній Україні… І все ж перевагу ми надавали п’єсам з оптимістичним началом. Мусить бути світло в кінці тунелю, хоч зовсім уникнути гострих тем ми не могли і не ставили такого завдання перед експертами. Окрім того, чи не найголовнішою вимогою була мистецька довершеність і досконала мова.
До фіналу експерти дібрали 30 радіоп’єс. 27 “дорослих” і три “дитячі”. Започатковуючи конкурс три роки тому, ми думали про різні номінації, але справа була нова, ніхто не уявляв, як і що буде, і тому в положенні тоді ще не з’явилося жодних номінацій. Але нині ми можемо вже говорити не просто про радіоп’єси переможців конкурсу, а й зокрема про номінації “радіосеріал” і “дитяча радіоп’єса”. Такі твори є і вони вийшли у фінал. Це твори талановитих авторів. Оргкомітет конкурсу запропонував ці п’єси на розгляд журі, і я це підтримав.
Якщо радіоп’єс для дорослих майже не писали до нашого конкурсу, то про дитячі годі й говорити. Редакція освітньо-виховних передач УР на чолі з головним редактором Ларисою Тарасовою погодилася ставити дитячі радіоп’єси, а це означає, що ми в такий спосіб відроджуємо й дитячу радіодраматургію.
Яка з радіостанцій сьогодні може запропонувати такий продукт сучасній українській дитині? Жодна! А радіосеріал — жанр, якого ми майже не знали. Були поодинокі спроби, але тепер на Українському радіо можуть іти спеціально написані радіосеріали від вітчизняного автора. Серед п’єс-фіналістів маємо два серіали: побутово-житейський та детективний. Переконаний: це надзвичайно цікаво.
— І хто ж вони, переможці Третього конкурсу?
— Відбір радіоп’єс експертами і визначення переможців членами журі проходили анонімно. Не секрет, що часто ім’я відомого письменника діє на експерта чи члена журі магічно, і тоді людина боїться помилитися, виказати власну некомпетентність.
Щодо робіт Третього конкурсу, то думка і моя, і членів журі одностайна: цей рік, за словами членів журі, радіодраматургів В. Фоменка та І. Хоменка, був для проекту переламним. Насамперед п’єси-фіналісти — це вже повноцінні радіоп’єси. Не адаптовані оповідання, не п’єси для сцени, а саме радіоп’єси за всіма ознаками жанру.
Знаково, що серед переможців і дипломантів Третього конкурсу — не лише кияни, а й представники майже всіх реґіонів України. Іван Кидрук з Рівного став володарем першої премії з радіоп’єсою “Політик і психіатр”. Ясна річ, що вже сама назва свідчить про те, що твір — про наше непросте сьогодення з його безкінечними виборами і суцільною заполітизованістю, але не це було визначальним під час голосування членів журі. Художня довершеність твору — ось що було головним! “Працював у школі, у місцевій рівненській пресі. Пишу гумор, фейлетони, памфлети. Автор збірок гумору та сатири “Дай характеристику” (Київ), “Прихованою камерою” (Львів), “Магазин правого черевика” (Рівне). Значна кількість моїх творів неопублікована”, — написав про себе володар першої премії.
Марина Павленко виборола другу премію з радіоп’єсою “Стіл”. Вона — професійна письменниця з Умані. Авторка кількох поетичних і прозових книжок, переможниця літературних конкурсів (“Гранослов”, “Смолоскип”, “Золотий лелека”, дипломант “Коронації слова” (2004). Викладач кафедри української літератури Уманського державного педагогічного університету ім. П. Тичини, кандидат педагогічних наук, доцент.
Радіоп’єса Марини Павленко — про голодомор 1947 року. Родина — мати, дві доньки і син — голодуючи, вирішує продати останнє, що залишилося в хаті, — стіл дуже гарної роботи. Висохлі від голоду, безсилі, вони ледве дотягли стіл до базару, але за весь день його ніхто не купив. Нарешті з’явився покупець… Не розповідатиму сюжету, слухач почує цю радіоп’єсу з ефіру, але скажу таке: тема ця дуже непроста. Хтось на ній уже навіть спекулює, але Марина Павленко, створивши у радіоп’єсі образ Стола як символу добробуту в домі, довела, що навіть на такі непрості теми можна писати оптимістично і щиро.
З третьою премією вийшла цікава історія. Коли підраховували голоси, то з’ясувалося, що за дві радіоп’єси “Самотня жінка бажає познайомитися, або Ігри для риб” і “Тополинка” подано однакову кількість голосів — по 23. Тобто треба було третю премію розподілити між двома авторами. Але обидві радіоп’єси написала одна авторка — Надія Гуменюк із Луцька.
Традиційно маємо дев’ятьох дипломантів. Про кожного з них та про їхні п’єси можна розповідати багато, та про це все йтиметься у наших радіопрограмах. Зауважу лише, що серед дипломантів маємо й радіодраматурга з-за кордону. Це український письменник зі Словаччини Іван Яцканин. Тож із часом наш конкурс може перетворитися на міжнародний.
— Колись Ви говорили про те, що мрієте про національну школу радіодраматургії. Чи реально це нині?
— Звичайно, реально! Ми шукаємо і знаходимо таланти по всій Україні, ставимо радіовистави, їздимо на конкурси. Врешті-решт, у нашому доробку вже понад два десятки поставлених радіоп’єс і — поза будь-яким сумнівом — деякі з них через багато років демонструватимуть як класику української національної радіодраматургії.
Спілкувалася
Світлана КОРОНЕНКО
ЛАУРЕАТИ ТРЕТЬОГО КОНКУРСУ РАДІОП’ЄС “ВІДРОДИМО ЗАБУТИЙ ЖАНР”
Переможці конкурсу:
І премію здобув Іван КИДРУК (м. Рівне) за радіоп’єсу “Політик і психіатр”,
ІІ премію — Марина ПАВЛЕНКО (м. Умань, Черкаська область) за радіоп’єсу “Стіл”.
ІІІ премію — Надія ГУМЕНЮК (м. Луцьк) за дві радіоп’єси: “Самотня жінка бажає познайомитися, або Ігри для риб” і “Тополинка”.
Дипломантами конкурсу стали:
Іван ЯЦКАНИН (Словаччина, Пряшівщина) за радіоп’єсу “Сходи”; Олег ГОНЧАРОВ (м. Бровари, Київська область) за радіоп’єсу “Життя мінливе”; Станіслав ЛОБКО (м. Київ) за радіоп’єсу “Двічі народжені”, Володимир ПЕТРАНЮК (м. Київ) за радіоп’єсу “Чорна рілля. (Любов і смерть Степана Бандери)”; Любов ЯКИМЧУК (м. Київ) за радіоп’єсу “Міміка”; Марина ПАВЛЕНКО (м. Умань, Черкаська область) за радіоп’єсу “Місячної ночі”; Ірина ТРИГУБЕНКО (м. Херсон) за радіоп’єсу “Любов і смерть Олени Теліги”; Валентина ПАРАЩИЧ (м. Куп’янськ, Харківська область) за радіоп’єсу “Депресивна казка з хепі-ендом”, Анна КРУГОВА (м. Харків) за радіоп’єсу “Таємниця каменів Золочівського замку”.
Особливу відзнаку журі конкурсу здобули:
Богдан МЕЛЬНИЧУК та Лариса ЩЕРБАК (м. Тернопіль) за радіоп’єсу “Місіс Марпл із хутора Заброди”; Марія НЕКРАСОВА (м. Київ) за радіоп’єсу “Перша зміна”; Галина ТАТАРИН (с. Підзахаричі Путивльського р-ну Чернівецької обл.) за радіоп’єсу “Чобітки із дзвониками”; Сергій ДЗЮБА, Тетяна ДЗЮБА (МУРЗЕНКО) (м. Чернігів) за радіоп’єсу “Знайшла собі тата”; Оксана ЧУХЛІБ (м. Київ) за радіоп’єсу “Анна або Anna Regina”; Валерій ГОЛУБ (м. Кременчук) за радіоп’єсу “Злива над Чересполем”; Василь МЕЛЬНИК (м. Чернівці) за радіоп’єсу “Провінціали”; Євгенія ПЕТРУЧЕНКО (м. Київ) за радіоп’єсу “День прем’єри”, а також автори дитячих радіоп’єс: Людмила ЖИЛІНА (м. Київ) “Кувасик йде на допомогу”; Оксана і Наталка СИЛАКОВИ (Кіровоградська обл., Петрівський р-н, с. Новий Стародуб) “Казка про найщиріші бажання”; Еліна ЗАРЖИЦЬКА (м. Дніпропетровськ) “Про Пищика молодця, школи “Сакура” бійця”.
Оргкомітет конкурсу
