СУРЖИК

Ходжу з диктофоном, щоб записувати пряму мову сьогоднішніх “суб’єктів виборчого права”, виборців та агітаторів України взірця 2010 року. Що з цього вийшло — судіть самі.

Володимир СЄДОВ,
журналіст,
м. Ананьїв Одеської області

НЕМА ТРОХИ
ПОАГІТУВАТИ?…
Я — керівник виборчого штабу одного з кандидатів у президенти України. Іду центральною вулицею міста. Раптом через вулицю, ледь не потрапивши під автомобіль, до мене кидається дебела жінка.
— Олексійовичу! Немає в тебе там трохи поагітувати?
— Та є трохи, але ж для себе держу.
— Та не жмись, Олексійовичу, мені тільки пару днів поагітувати, бо доньці за газ заплатити нічим…

ОБОРЗЄЛІ!..
До мене із суворим, ображеним виглядом підходить жінка років 60, звуть її тьотя Саша, все життя вона пропрацювала вантажником на місцевому консервному заводі. Має двох дітей і чоловіка-алкоголіка, а також важку вдачу й руку.
— Олексійовичу, можна з Вами поговорити?
— А чого ж..
— Олексійовичу, я ж за Ющенка в 2004 році була, візьми мене поагітувати.
— Ну, якщо “за так”, тьотю Сашо…
— Не прикалуйся, Олексійовичу! Я ж мати двох дітей, у мене син важкохворий і Ванька знову запив, падлюка.
А ви всі оборзєлі! До Юльки пішла — там вже місця немає, понабирали по-шустрому. У “януковичів” теж усе зайнято, тільки своїх беруть. Коробці (місцева сім’я) Яценюка наглухо “забили”, не підійдеш. У Мороза геть нічого не платять… Десь, кажуть, “гриценки” агітують, але там копійки дають — на хліб не вистачить, та й де я їх буду шукати? Хоч бери й до цього молдована йди!
Візьми поагітувати, Олексійовичу, бо якщо не візьмеш — я буду скаржитись. Їй-бо, поїду в Київ, і Ющенко мене прийме, бо в мене двоє дітей! Будеш мати неприємності, воно тобі треба? Бо як мені жити далі?

Я ВАС ЗНАЮ!
До агітатора в наметі підходить його давній знайомий, теж агітатор, але з іншої партії.
— Привіт, куме, як агітація? Беруть люди газети?
— Беруть трохи. А ти що хочеш? Зразу кажу — календарів немає, ручок теж.
— Та не треба мені твоїх ручок, свої не знаю куди подіти… Чуєш, Петруха, візьми моїх газет пороздавай, бо до мене комісія їде перевіряти, а я трохи забухав. Треба хоч щось роздати.
— Та ти шо, мої як дізнаються, вони мені не заплатять!
— Не дрейф, куме, прорвемось! Єслі шо — я скажу, що я проходив біля твоєї палатки та своїми газетами агітував. Хіба я тебе підставляти буду? А я тобі свічі для “жигуля” дам нові, ти ж просив…
— Ну, добре, давай. Тільки втіхаря, ззаду палатки поклади газети. І щоб з свічами не кинув! А то я вас, яценюків, знаю!

ПРИХОДЬ, ПОГОВОРИМО…
Батюшка в соборі під час відправи роздає газети одного з кандидатів у президенти й агітує просто з амвона. Мене, керівника виборчого штабу іншого кандидата в президенти, повідомляють про це.
Взявши з собою кількох свідків і Закон “Про вибори Президента України”, йду до церкви. Батюшка мій давній знайомий, бо, як і я, депутат районної ради, і на сесіях ми сидимо поряд.
У церкві служіння в самому розпалі. Батюшка співає й водночас роздає агітацію. Підходжу до нього:
— Отче Анатолію!
— Що тобі, сину мій?
— Візьміть і мою газету, пороздавайте бабкам.
— А чому я повинен роздавати твою агітацію?
— Тому, що закон один для всіх, отче. Тож коли ви агітуєте за одного, то повинні дозволити агітувати і за всіх інших кандидатів.
— А мені цей кандидат, сину мій, тисячу гривень дав, щоб я агітував.
— Але ж церква відокремлена від держави, і тут взагалі агітувати не можна! Ви ж депутат, повинні знати…
— А хто мені дах церкви перекриє? Твій кандидат? Дивись, на мене скоро затікати буде. Тож іди, сину мій, а як буде в тебе тисяча гривень на агітацію — приходь. Поговоримо…

І НА 50 ГРИВЕНЬ
НЕ НААГІТУВАВ…
Біля районного Будинку культури — юрба. Чекають своєї черги на отримання коштів за агітацію.
Кошти, просто в “іномарці”, роздає молодик років 25.
— А чому Гирлі дали 80 гривень, а мені тільки 50?
— Гляньте на цього лоха! Та ти й на 50 гривень не наагітував! Бери і не нервуй мене, бо завтра на агітацію взагалі не візьму!
— Та чого ви, вже й пошуткувати не можна?
— Бери, скільки даю. Завтра на 80 гривень наагітуєш — розберемось. А поки що — розписуйся і не базар багато….

ДЕ ЗНАЙТИ ДИРЕКТОРА
ВИБОРІВ?
У приміщенні виборчого штабу розмовляємо про справи, аж раптом до кімнати вбігає двоє циганок.
— Де тут можна знайти директора виборів?
— А що ви хочете?
— Поагітувати трохи!
— А за кого?
— Та за кого треба. Ми як проагітуємо, то після нас вже не буде нікому що ловити! У мене й брат на трубі свадьби грає, Бодян, може чули?
— Ні немає тут, дівчата, директора виборів!
Одна з циганок відводить мене і тихенько шепоче:
— Чуєш, красивий, половина грошей тобі. Ще й вина гандрабурзького, єслі шо, привеземо…

Грудень 2009 року.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment