ЕПІДЕМІЯ ІНОЗЕМЩИНИ?

До нашої редакції надійшло звернення просвітян Волинського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка до голови Волинської облдержадміністрації Миколи Романюка, голови облради Анатолія Грицюка, Луцького міського голови Богдана Шиби щодо порушень мовного закону. Оскільки йдеться про явища, типові для всієї України, вважаємо, що звернення буде цікаве для читачів і повчальне для просвітян інших областей. Чи не варто нам, панове, разом із редакцією “Слова Просвіти” оголосити всеукраїнську просвітянську акцію “Зупинимо епідемію іноземщини”? Долучайтесь і надсилайте Ваші матеріали. Разом подбаємо про дієвість, вимагаючи відповіді від чиновників, які ігнорують державну мову.

1 січня 2010-го минуло 20 років від часу введення в дію Закону “Про мови в Українській РСР”. Попри те, що Закон ухвалено ще до проголошення Незалежності України, він чинний і нині. Суттєво й те, що більшість його статей спрямована на утвердження в державі української мови. У преамбулі до Закону сказано чітко, зрозуміло й недвозначно: “Українська мова є одним з вирішальних чинників національної самобутності українського народу”. Доречно нагадати, що згідно з Постановою Верховної Ради УРСР “Про порядок введення в дію Закону Української РСР “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989 року, передбачено введення в дію усіх статей Закону протягом п’яти—десяти років, тобто до 2000-го.
Минуло два десятиліття. І що ж? Прикро, що попри певну загальнодержавну актуалізацію мовної проблеми, позитивну зміну суспільних настроїв щодо неї, а також її політизацію з боку антиукраїнських сил, конкретних державних зусиль щодо утвердження державності української мови та її всебічного розвитку і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, як записано в статті 10 Конституції України, м’яко кажучи, дуже мало. Україна й досі перебуває в атмосфері так званої двомовності й суржикомовності з тотальною перевагою (за кількістю й накладами) неукраїнських засобів масової інформації.
Майже всі так звані українські телеканали є двомовними і фактично чинять насильство над свідомістю й гідністю мільйонів громадян нашої держави. Чимало передач і програм (різні шоу, концерти, спортивні передачі) ведеться двома — українською та російською — мовами, хоч стаття 33 “Мова засобів масової інформації” Закону про мови наголошує: “…мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова”. Більш того, деякі передачі мають відверто зневажливий та образливий характер щодо нашої мови й національної гідності українців. Перший Національний телеканал, який прагне стовідсоткового українського мовлення, “крутить” рекламу концерту сумнозвісного “співучого ректора” університету культури, який, демонструючи безкультур’я, розповідає про те, як він “закалявся”. В інших передачах цей шоумен безсоромно розповідає про свої сексуальні вподобання. За суттю це антиреклама, але воднораз і зневага до мільйонів телеглядачів.
Однією з причин недержавного, напівколоніального стану української мови в Українській державі є, на наш погляд, невиконання мовного законодавства, певною мірою спричинене тим, що в Законі не передбачено відповідальності за його порушення. Однак це не означає, що Закон можна ігнорувати, як це аж надто часто трапляється в інформаційно-рекламній сфері, де застосування мови має здійснюватися згідно зі статтею 35 Закону “Мова оголошень і повідомлень”. Ось повний текст цієї статті: “Тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами виконуються українською мовою. Поряд з текстом, викладеним українською мовою, може бути вміщено його переклад іншою мовою”. А в статті 6 Закону “Про рекламу” сказано: “Застосування мови у рекламі здійснюється відповідно до законодавства України про мови”.
Що ж ми бачимо протягом останніх 10—15 років на вулицях наших міст? Суцільне безкарне порушення цих законодавчих норм. Ментальність пересічного українця схильна віддавати перевагу чужому над своїм, рідним. Відтак маємо епідемію іноземщини. Не обминула ця хвороба меншовартості й Волині. Скажімо, обличчя давнього українського міста Луцька протягом тривалого часу постійно “підфарбовується” чужомовними написами всупереч мовному законодавству. Складається враження, що тут діє система дозволів за гроші: “Плати — і пиши, що хочеш”. Виходить, будь-який підприємець чи просто торговець може бути вищим за Закон, з чим нібито погоджується влада, але не може погодитись українська інтелігенція, зокрема й “Просвіта” Волині. Адже це не що інше, як профанація поняття національного відродження, приниження гідності українців та й самої Української держави.
Спробуємо торкнутися деяких аспектів проблеми на конкретних прикладах.
Іноземні написи вивісок та реклами, які суперечать статті 35 Закону про мови: “Cherry”, “Savage”, “Revlon”, “Sporthouse”, “Megasport”, “Reporter” (проспект Волі Луцька), “Capri” (вул. Винниченка в Луцьку), “Orchestra” (вул. Шопена в Луцьку). Давно і вперто ігнорує українське законодавство, зневажає своїх покупців керівництво аптечної фірми “Gedeon Richter”. Повсюдно в Луцьку аптечні вивіски цієї фірми виконані іноземною мовою, хоч ця назва легко пишеться українською: “Ґедеон Ріхтер”. На зауваження, не раз висловлені щодо цього в пресі, фірма не реагує.
Турбує нас і поширення в рекламі, оголошеннях написів з порушенням норм українського правопису. Вулиці Лесі Українки, Винниченка, Завокзальний ринок Луцька “прикрашає” слово-покруч “Жасмін”, яким названо мережу магазинів. Якщо десь на ринку чи в друкованій рекламі напівграмотні торгівці пишуть “лімон”, “карніз” — це ще півбіди. А коли в українському місті, на центральних вулицях величезними літерами демонструється невігластво торгашів і байдужість до нього влади й громадян — це вже діагноз, назва якого малоросійство й хохляцтво. Як тут не згадати Шевченкове: “Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя”! На проспекті Волі в Луцьку є зупинка “Типографія” (потрібно: “Друкарня”), “Залогова каса”, (“Заставна каса”), у Ковелі на вулиці Брестській — вивіска у стилі “Штепселя-Тарапуньки”: “Волиньтабак. Алкоголь-тютюн”. До речі, “Волиньтабак”, де зліплено докупи українське й російське слова, віддавна зверхньо і знущально зирить на лучан, демонструючи безграмотність засновників фірми. А хіба не таку саму роль виконує гіпермаркет “Там Там”, де слова, що стоять поряд, чомусь пишуться з великої літери, а між ними — жодного розділового знака? До того ж, невідомо, що означає така назва — ударний музичний інструмент тамтам чи щось інше.
А що чуємо й бачимо у громадському транспорті? У міжміських маршрутках постійно звучить іншомовна, часто блатного характеру “попса”, транспортні “грамотії” пишуть то “ж/д вокзал”, то “з/д вокзал”, “вул. Клима Савури” замість “Клима Савура”. У вивішеному в тролейбусі оголошенні адміністрації Луцького підприємства електротранспорту одне невелике речення містить дві помилки: “… тролейбуси… будуть курсувати по вул. Боженко на час проведення ярмарки” (правильно: “Боженка” і “ярмарку”).
Нічим іншим, як байдужістю до багатющої скарбниці української мови, сучасний словниковий запас якої налічує понад 250 тисяч слів, не можна пояснити цілого масиву беззмістовних абревіатурних назв “торгових точок”. Деякі з цих назв двозначні (“Вопак” — “гопак”, “Пано” — “панно”), інші — просто абсурдні (гастроном “Ефа” — отруйна змія). Про стихійний характер процесу найменувань торговельних підприємств свідчить безліч однотипних назв: “світ кави”, “світ гардин”, “світ паркету”, “світ канцелярії”, “світ взуття” тощо.
Наш життєвий простір дедалі нахабніше завойовує лихослів’я. Вільно й безкарно почувається словесна розпуста не лише на вулицях, а навіть у громадському транспорті. Чому безкарно? Тому, що в українському законодавстві, зокрема в “Кодексі про адміністративні правопорушення”, лайка в громадських місцях кваліфікується як дрібне хуліганство і тягне за собою накладання штрафу “від трьох до семи неоподаткованих мінімумів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, — адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб”. Та чи покарано згідно зі статтею 173 “Кодексу України про адміністративні правопорушення” бодай одного матюкальника на Волині?
Не можна не звернути уваги й на те, що чимало відповідальних працівників, держслужбовців часто в офіційному мовленні допускають порушення елементарних норм правопису й наголошення слів. Найпоширеніші приклади калькування російської мови й неправильного наголошення слів публікуються в пресі, у виданих останнім часом брошурах, наприклад у книжці В. Гея “Кому важка наука рідномовності?”, але помилок у мовленні офіційних осіб менше не стає. Ось лише кілька прикладів, так би мовити, кривомовлення: “слідуючий” замість “наступний”, “порядка” (“приблизно”), “саме головне” (“найголовніше”), “любий” (“будь-який”), “приймати участь” (“брати участь”), “бувший” (“колишній”), “згідно плану” (“згідно з планом”), “по всім напрямкам” (“за всіма напрямами”), “сільськогосподарський” (“сільськогосподарський”), “випадок” (“випадок”), “гуртожиток” (“гуртожиток”.
Вельмишановні панове! Просвітяни Волині, літератори, журналісти не раз уже порушували мовну проблему, точніше, проблему утвердження державної української мови у різних сферах суспільства у пресі, на засіданнях, “круглих столах”, у листах до керівників міста й області, вносили відповідні пропозиції щодо владного і громадського впливу на ситуацію, яка склалася і до якої, хоч це прикро, звикає суспільство, але відгуку, ділового реагування немає. Тож обговоривши цей лист на засіданні правління обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, вносимо такі пропозиції: відновити роботу мовної комісії при облдержадміністрації, яку з не відомих нам причин ліквідовано, або створити нову комісію з дотримання мовного законодавства, до якої увійшли б представники облдержадміністрації, обласної та міської рад і громадськості. Як нам відомо, Президент України Віктор Ющенко доручив Міністерству культури і туризму розробити єдиний державний орган мовної політики з відповідними посадами в центральній та обласних структурах Міністерства. Про це міністр пан Вовкун заявив у пресі понад рік тому, однак у владному механізмі щось не спрацьовує; надрукувати окремою листівкою основні положення чинного мовного законодавства України для поширення в установах та організаціях області; порушникам 35 статті Закону про мови (приклади, наведені вище, звісно, не всі) необхідно надіслати приписи щодо негайного усунення незаконних написів за рахунок того чи іншого підприємства, якщо це свавілля, або за рахунок посадової особи, яка своїм підписом затвердила назву підприємства і відповідний напис, що суперечать Законові про мови; звернути увагу відповідних правоохоронних органів на потребу боротьби з виявами дрібного хуліганства, лайки, нецензурщини на вулицях міст і в громадських місцях.
Маємо в Україні й у нас, на рідній Волині, дуже тривожну тенденцію до поширення аморальності, розпусти, духовної деградації. Ця тенденція, зокрема й мовне беззаконня та безкультур’я, становлять реальну загрозу нашій національній самобутності, а відтак і державній Незалежності України.

З повагою просвітяни Волині: голова Волинського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, професор Волинського національного університету ім. Лесі Українки Микола Кучерепа;
заступник голови
облоб’єднання “Просвіти”, письменник, заслужений діяч
мистецтв України Василь Гей;
заступник голови
облоб’єднання “Просвіти”, письменниця, заслужений журналіст України Надія Гуменюк
та інші (21 підпис)

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment