ЗНОВУ КАЧКА ПО-КОМУНЯЦЬКИ

З приводу виходу книжки Георгія Крючкова і Дмитра Табачника “Фашизм в Украине: угроза или реальность?”

Василь МАЗОРЧУК,
м. Київ

То хто ж першим породив тоталітарну партію — фюрер, дуче чи вождь? Які відмінності між партіями цих проводирів?
Беніто Муссоліні своє угруповання заснував у березні 1919 р. в Італії. Він його назвав партією фашистів, що у перекладі означає партія влади і єдності. Емблемою партії фашистів був так званий “лікторський пучок” (латиною fascis  — в’язка хмизу), цебто акуратно перев’язані стрічкою вербові різки разом із втисненою у них сокирою. Їх із VІ ст. до н.е. носили ліктори (охоронці) консулів — вищих посадовців Давнього Риму.
Італійські фашіо на чолі з Муссоліні, організувавши бойові загони, захопили зі зброєю владу в листопаді 1922 р., розпалили громадянську війну. Заборонили і розгромили всі інші партії й вільні профспілки. Встановили тоталітарний режим. Оголосили терор, надзвичайні закони й особливі суди. Запровадили свою монополію в економіці, піддали жорстокій експлуатації робітників і селян. Муссоліні був одночасно ідеологом-демагогом і вождем (дуче) своєї партії, головою ради міністрів і керівником терористичних банд.
Однак Ленін випередив, а в багатьох випадках перевершив фашизм Муссоліні. Збройний переворот, громадянську (“класову”) війну, війну з націоналістами, концтабори, червоний терор, репресії, “чрєзвичайкі”, “бєз суда і слєдствія суди-тройкі”, пограбування держави і народу, штучні голодомори, нищення храмів і вбивства мільйонів громадян Ленін розпочав набагато раніше й масштабніше. І дуже дивно: широко використовували більшовики (особливо 1917—22 рр.) як символ “твердого революційного режиму” символ… фашіо! Так, 1918-го на обкладинці тексту конституції РСФРР художник Є. Лансере намалював герб радянської Росії з перехрестям двох символів фашіо. Ці символи використовували в оформленні парадів, в оздобленні архітектурних споруд, у декоративних металевих конструкціях, зокрема неподалік Кремля. Отже, та сама фашистська емблема в Леніна з’явилась раніше за Муссоліні.
Чи були знайомі ці два теоретики тоталітаризму? Відомо, що вони брали участь в одних і тих самих міжнародних соціалістичних зібраннях (наприклад у Копенгагені) і, без сумніву, Муссоліні, на 13 років молодший від Леніна, прислухався до теорій і планів соратника.
А в теорії й практиці ленінізму, хоч і прикритими цупкою рожевою комуністичною завісою, світ виразно побачив не просто найжорстокіший тоталітаризм, а й одну із форм расизму, побачив, що ленінська партія — РСДРП (вона ж РКП(б), ВКП(б)…) була варіантом соціал-нацизму і фашизму.
Прийшовши до влади, Муссоліні, а пізніше Гітлер, за суттю нічого нового у теорії тоталітаризму не вигадали, бо той вже був розроблений і втілений у Росії. Наймення цього тоталітаризму — ленінізм. Муссоліні лише знайшов новий синонім — фашизм.
Здавалося б, природа войовничих “-ізмів” давно всім зрозуміла, тож те, що лідери КПУ називали “фашистской угрозой”, “наступающим фашизмом”, “украинской разновидностью фашизма”, “русофобами” тернопільців, які на виборах 15 березня 2009 р. проголосували не за комуністів-ленінців і їхні різновиди, абсурд. Адже заява президії ЦК КПУ “О политических итогах выборов в Тернополе” (“Коммунист” за 1 квітня 2009 р.) дуже злагоджено перегукується з аналогічними заявами нацистів щодо українців. Наприклад, обергруппенфюрер СС і генерал поліції Пріцманн у “відозві” до українського народу писав: “Невеличка горстка галицької молоді підбурила населення Волині та внесла безладдя, горе, сльози і кров у наш край… В подяку за звільнення від большевиків ми очікували від вас радісної співпраці, очікували порозуміння і підкорення… Націоналістичні банди (!) саботують боротьбу Німеччини проти большевицького чудовища. Вони цим перешкоджають звільненню народів! В цьому відношенні націоналістичні банди нічим не відрізняються від большевицьких. Всі вони злочинці, вбивці, анархісти і зрадники, хоч вони і надягають на себе маску благородних патріотів”. Такі відозви цей німецький генерал завжди закінчував обіцянками карати українців ще дужче. (З Архіву “Літопису УПА”).
У багатьох аспектах віддзеркалює заява КПУ і діяльність ставленика Гітлера в Україні рейхскомісара Еріха Коха. Цей, наприклад, у Луцьку влітку 1943 року на конференції німецької адміністрації заявив, що “головною перешкодою в здійсненні німецьких планів на території України є самооборонні дії українського народу, очолені т. зв. Українською Повстанчою Армією (УПА)”, причиною виникнення якої, на думку Коха, “є українська інтелігенція, яка усвідомлює нарід і ширить невдоволення німецьким правлінням. Тому всю українську інтелігенцію потрібно нещадно винищити”. Кох наголосив, що основне завдання України в часи війни — це постачати харчовими продуктами рейх і фронт. Він готовий був виконати це завдання перед фюрером, навіть якщо українці масово загинуть від голоду. А поки що, за його вказівками, українцям можна обіцяти багато чого, але здійснення відкладати на час закінчення війни. Кох вимагав посилювати серед українців всілякі колотнечі, зокрема у церковних справах. Будь-що не допускати появи нових кадрів української інтелігенції. Українці складатимуть лише найнижчу адміністрацію, бо так, підкреслював рейхскомісар, гітлерівський соціаліст краще нищитиме українців їхніми власними руками.
Тож коли очільники компартії називають українців фашистами, щоразу пригадується ленінізм. Колись 17-річний Ульянов, оцінюючи скоєний його братом Олександром акт індивідуального терору, сказав: “Мы пойдём другим путём”. Яким саме “путьом” — з’ясувалось лише після 1917 року. Ця загадкова ленінська “путь” — то шлях уже не індивідуального, а масового терору. Саме це узаконив 5 вересня 1918 року Ленін, видавши “Декрет о красном массовом терроре”, організувавши “чрєзвичайкі”, революційні трійки і концентраційні табори, густо покривши ними вже до 1923 року всю країну. Соловецькі, печорські, колимські, магаданські, уральські та інші концтабори були еталонами марксистсько-ленінського соціалізму. Від постанови ВЦВК “Організація таборів примусової праці” за 17 травня 1919 року віє Середньовіччям і фашизмом. Тож нема нічого дивного, коли радянський метод організації концентраційних таборів взяли собі на озброєння гітлерівці.
Леніна можна по праву назвати терористом № 1. Особи, які втілювали у життя (читайте: у смерть) проекти терору, репресій і рабства, заохочувались владою на найвищому рівні. Тож для совєцької епохи символічно, що першими з тих, кого нагородили орденами Леніна, були представники каральних органів: заступник голови ОДПУ Г. Ягода, начальник Бєломорстроя Л. Коган, начальник головного управління виправно-трудових таборів ОДПУ М. Берман, начальник Біломорсько-Балтійського виправно-трудового табору С. Фірін. Цих “героїв комтруда” у зв’язку з відкриттям Біломорсько-Балтійського каналу (серпень 1933 року) вшановували орденом Леніна за інтенсивне використання праці депортованих рабів.
Згодом хтось “нагорі” придумав “чіпляти” орден Леніна містам, областям, республікам. Тобто за комуністичними мірками виходило, що удостоєні орденів Леніна 1933 року начальник ГУЛАГу Генріх Ягода і 1958-го багатомільйонна Українська РСР мали однакові вартості! Більш того, виявляється, що за таких компартійних нагород усе населення (народ) республіки за моральними цінностями стоїть нижче за Леніна!
Ідеалізуючи кадрову політику Леніна, сучасна КПУ заявляє, що вона визнала трагічні помилки минулого і не допустить їхнього повторення. Якщо так, то виникає запитання: як же можна не допустити трагедій, продовжуючи славословити до небес того, хто ці трагедії чинив зумисне? Однак П. Симоненко, оцінюючи діяння марксистів-леніністів у ХХ столітті, стверджує: “Все эти факты — историческая реальность. Они останутся важными для человечества и через тысячи лет, такими же, например, как египетские пирамиды или древняя китайская цивилизация. В этом наша гордость, которую никому не отнять”.
Таке порівняння дуже вдале, бо, по-перше, єгипетські піраміди й СРСР засвідчують факти необмеженої влади фараонів і компартійних вождів; по-друге, необмеженої експлуатації рабів; по-третє, для людства коефіцієнт корисної дії пірамід тотожний коефіцієнту корисної дії більшовиків-ленінців. А кількість жертв свавілля пролетарських вождів у тисячі разів перевершує кількість жертв фараонів.
Компартія, тримаючи народ під замком, заявляла йому, що лише вона здатна побудувати “найсправедливіше суспільство”. Але доки в нас 80 років кректали, тягнучи статую соціалістичного фараона, десятки націй встигли побудувати нормальне життя, яке наші теоретики марксизму-ленінізму і не знають, як назвати — “соціалізмом з людським обличчям” чи “державним капіталізмом”.
Усе, що ленінська гвардія методом терору жадала спорудити — споруджувалось в інтересах її самої. “Маси” її цікавили лише в одному: щоб вони були слухняними. Такий стан “мас” підтримувався не лише каральними методами, а й цілеспрямованими злиднями. Там, нагорі, знали, що злиденними “масами” керувати легше.
Зараз комуністи злостиво смакують негаразди, абсолютно не пояснюючи їхніх причин. А вони, як правило, криються у захопленні вчорашньою компартійною номенклатурою народного багатства, у відсутності демократичних виборів. Тому Україна залишається класичним заповідником більшовицько-ленінських явищ.
Через марксистсько-ленінську примітивну пропаганду чимало людей пройнялися думкою, нібито колективізм — від Маркса-Леніна. Але тисячі років тому люди знали, що гуртом плуга перти, житло зводити, боронитися від ворогів набагато легше. Українські козаки організували республіку за сотні років до Маркса. Відомі імена українців, які без марксизму заснували ще у ХІХ ст. комуни на Кубані, навіть на тихоокеанському узбережжі Північної Америки. Громади, артілі, кооперативи у Східній Європі були надзвичайно численними та солідними задовго до комуністів.
Так само леніністи-антинаціоналісти намагалися втовкмачити думку, що основа всього — компартія, і саме ленінська. Але партії можуть засновуватись і розпадатися щоднини, а вічними, непохитними є нації, національні держави. Ті, що хочуть ослабити націю, організовують у країні якнайбільше облудних партій, схиляють до кількох державних мов, насаджують космополітичні релігії й ідеології, переслідують за будь-які вияви націоналізму.
Ще від років війни з Українською Народною Республікою, років голодоморів та репресій ленінізм цупко тримається за Україну й досі. Зараз в Україні склалося так, що ленінський грабіжницький централізований соціалізм зник, а ленінська грабіжницька кадрова політика зосталася. Тепер ленінці, розчленувавшись на низку партій, грабують Україну по-капіталістичному. І хоч перетлілий горщик “КПСС-КПУ” розбився на безліч партій-черепків, користі від цих “посткомуністичних партій” для українського суспільства — так само нуль.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment