Олена ШУЛЬГА
11 листопада в навколосвітнє плавання вирушила яхта “Купава” під українським прапором (інтерв’ю “Михайло Іллєнко: “Роблю те, що повинен” читайте в “Слові Просвіти”, ч. 48 за 2009 р.). На борту — четверо відчайдухів, які, проте, добре знайомі з вітрилами, мають досвід далеких плавань: капітан Юрій Бондар, ветеран Київського міського крейсерського яхт-клубу Валерій Деймонтович, помічник капітана, чемпіон України з вітрильного спорту Андрій Зубенко і яхтсмен Михайло Іллєнко. Вони планують доплисти до Антарктиди, здолавши тисячі кілометрів під вітрилами.
“Купава” — судно завдовжки 9,2 метра водомісткістю 3,5 тонни. Хоч яхта не нова, зроблена вона надійно, тож мандрівники почуваються на борту впевнено, однак чимало клопотів завдають шторми, і після кожного натиску стихії доводиться щось лагодити.
Уже подолано значну відстань. За інформацією Київського крейсерського яхт-клубу, з Києва “Купава” спустилася Дніпром до Чорного моря, минула Босфор, Мармурове море, протоку Дарданелли, Егейське море, залишила за кормою Афіни, пройшла Корінфський канал. Напередодні новорічних свят яхта залишила Корінф, де робила зупинку, а перед Різдвом пропливла Іонічне море. У Палермо на острові Сицилія перечекали черговий шторм. Мандрівники встановили на борту ялинку.
На Святого Василя ми зв’язалися телефоном з одним із членів екіпажу, кінорежисером Михайлом Іллєнком, який має власну мету навколосвітнього плавання — планує провести перший антарктичний фестиваль українського кіно. Ми привітали екіпаж із новоріччям, і Михайло Герасимович, який вперше бачить далекі країни, повідомив таке: “Вийшли з Палермо і рухаємося в напрямку Іспанії. Зараз на обрії ще видно Палермо. Йдемо під вітрилами, хоч іноді доводиться запускати двигун — погода о цій порі року нестабільна, море часто штормить, шторм змінює штиль. Це створює додаткові перешкоди, тому йдемо із запізненням проти запланованого майже на місяць.
Часто влаштовуємо бортові кіносеанси й самі дивуємося власному сприйняттю знайомих уже кадрів на величезній відстані від дому. Емоційно це зовсім інша система координат, усе не так, як на березі. Відстань й екстремальні умови накладають певний відбиток на наше сприйняття, згадуємо те, що було вдома.
Крім перегляду фільмів, у вільний час, якого, однак, небагато, читаємо. Брати Капранови подарували бібліотечку, тож часто згадуємо їх добрим словом. Ось і зараз Валерій Деймонтович читає подарунок Капранових.
Сходячи на берег, влаштовуємо екскурсії. Ми вирушали із гаслом “Українці всіх країн, єднайтеся!”, яке позиціонуємо напівжартома, напівсерйозно. Уже зустріли чимало співвітчизників, перезнайомили їх, можна сказати, об’єднали. Наприклад, у Греції познайомилися із п’ятьма українцями. Важливо, щоб люди однієї нації, перебуваючи далеко від Батьківщини, допомагали одне одному, підтримували, відчували дружнє плече. Адже світ навколо — великий, але чужий. Тих українців, яких ми зустріли у Греції, важко назвати заробітчанами, вони тут уже не просто наймані працівники, а досягли певного статусу. Греки їх шанують, довіряють їм, бо це працьовиті й порядні люди.
Українські дівчата познайомили нас із грецькою родиною на острові Кефаллінія, допомогли у побуті, а для нас це дуже важливо. Із тією родиною ми потоваришували, побували у неї в гостях. З острова веземо ікону Святого Герасима, покровителя Кефаллінії, а грекам подарували образ покровителя українців — Святого Миколая, обмінялися іншими подарунками. Саме на цьому острові, в порту міста Порос, ми зустрічали новий рік”.
Те, що екіпаж сумує за Батьківщиною, за рідними, я зрозуміла із запитання Михайла Герасимовича: “А сніг у нас є?”
Екіпажу “Купави” ще доведеться здолати не одну тисячу кілометрів бурхливим океаном. Експедиція розрахована приблизно на рік. Незабаром “Купава” мине італійський острів Сардинію, тоді пройде повз іспанський Балеарський архіпелаг, коло берегів Іспанії — до Гібралтару. А за Гібралтарською протокою — Атлантичний океан, береги Марокко, Канарські острови, Кабо-Верде, острови Сан-Паулу, береги Південної Америки — Бразилія, Уругвай, Аргентина, країни, де значна українська діаспора, — протока Дрейка й Антарктида. На цьому далекому материку є шматочок України — антарктична станція імені В. Вернадського. Тут наші мандрівники відчують себе майже на Батьківщині. Незабаром вони будуть поза зоною досяжності телефонного зв’язку — у відкритому океані. Михайло Іллєнко обіцяв ексклюзивне інтерв’ю нашій газеті після повернення. Тож побажаймо тим, хто в морі, щасливого плавання, сім футів під кілем і чекаймо їхнього повернення.
Віримо, що сміливці виконають ті завдання, які кожен поставив перед собою на початку подорожі, збагатяться досвідом і знаннями, а українці, хоч би де вони жили, відчують підтримку родини, адже ми — однієї крові.
