УКРАЇНА МАЄ ВЛАСНИХ ГЕРОЇВ

Віктор НЕСТЕРЕНКО,
голова Сніжнянського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, журналіст, Донецька обл.

Українська історія — це щось особливе? Нерідко намагаються її перекрутити, переписати. Часто команди на переписування, фальсифікації надходять з-за кордону, наприклад із Росії. Через посольство, різні проросійські організації нас намагаються змусити мислити в межах російської великодержавної історіографії.
Візьмемо боротьбу Української Повстанської Армії. Здавалося б, який стосунок це збройне формування має до самої Росії? УПА ніколи не воювала на території Росії, а бійці УПА потрапляли в ту країну лише як в’язні або висланці з рідних осель. Та Росія продовжує воювати навіть із пам’яттю про це військово-політичне формування.
Ось російський сайт “Вести”. Ідеться про те, що в Москві у Виставковому центрі федеральних архівів відкрито експозицію, присвячену чомусь не російській історії, а як зазначено, “озброєним націоналістичним угрупованням, що діяли на Україні в 30—50-ті роки. Тобто тим, кого нинішня київська влада так старанно намагається звести в Герої”. І далі: “уся виставка — документальна відповідь тим, хто намагається переписати історію, зробити українських націоналістів героями боротьби за свободу, створити нову українську ідентичність”.
Мабуть, досить цитат російських істориків. Бо якби ми знали власну історію й поважали її, то росіянам не було б що робити в ній. Адже справжня істрія УПА досі чекає на дослідників.
Нині існують дві версії історії національно-визвольної війни українського народу 40—50-х років. Це російсько-комуністична, яка має значний вплив на сході та півдні України завдяки пропаганді різних проросійських і комуністичних організацій і структур Партії реґіонів, і західноукраїнська, підтримана західною діаспорою. А ось державної, загальноукраїнської версії так і не маємо. А саме ОУН-УПА ми найбільш зобов’язані становленням нашої держави.
Навіть у Росії є сили, що тверезо дивляться на діяльність УПА. Розгорніть “Независимую газету”. Наведу цитату з публікації в цьому виданні, присвячену тій самій горезвісній виставці. “Бандерівці вітали нацистів? Що там вітали, ач дивина! Будьмо чесними: адже дехто 23 вересня 1939 року в місті Бресті проводив разом із військами вермахту військовий парад. Хто ж цей “дехто”? Адже не бандерівці. І не “лісові брати”. Напевно, пірати Сомалі. Або турки-сельджуки. Або марсіани. Більш нікому”.
Врешті російське видання доходить висновку: “Розуміти їхні мотиви ми не готові. Розуміти, виправдовувати і прощати ми готові лише патологічну ненависть до власного народу товариша Сталіна і його ж союзи з тим самим бісом. Тому що він — наш. Батько рідний. Кого любить, того карає”.
Щодо самих правителів СРСР, яких наслідують нові кремлівські володарі, то вони по самі вуха замішані в братанні з нацистами.
То що саме намагається довести російська влада, організовуючи подібні виставки? Чи, може, щось приховати? Наведу кілька прикладів, як російські офіційні історики сором’язливо мовчать.
22 вересня 1939 року в “Правде” та “Известиях” було оприлюднено текст радянсько-німецького комюніке: “Щоб уникнути всіляких необґрунтованих чуток щодо завдань радянських і німецьких військ, які діють у Польщі, уряд СРСР і уряд Німеччини заявляють, що дії цих військ не переслідують будь-якої мети, що йде врозріз з інтересами Німеччини або Радянського Союзу і суперечить духу і букві пакту про ненапад, укладеного між Німеччиною і СРСР. Завдання цих військ полягає в тому, щоб відновити в Польщі порядок і спокій, порушені розпадом Польської держави, і допомогти населенню Польщі перевлаштувати умови свого державного існування”. Але ж чи знає читач, що СРСР віроломно порушив підписаний ще 1932 року радянсько-польський договір про ненапад?
А тепер візьмімо Брестську фортецю. Про її оборону написано чимало, її захисників називають героями. Та мало хто згадує, що майже всі захисники фортеці, які вижили, тривалий час в Радянському Союзі вважались зрадниками. Або те, що серед відзначених найвищою нагородою СРСР були й зрадники. Удостоєні звання Героя переходили на бік німців, воювали проти Червоної армії. А військові формування в складі вермахту та СС із росіян складали понад мільйон осіб, очолювали їх радянські генерали й вищі комісари — улюбленці Сталіна. Наприклад генерал-лейтенант Власов.
Щодо Брестської фортеці, то її обороняли двічі. Вперше у вересні 1939-го польські солдати й офіцери. Брест було окуповано 22 вересня вермахтом і Червоною армією. З боку СРСР його атакувала 29-та танкова бригада під командуванням Семена Кривошеїна. З німецького — танкісти Гудеріана. На знак радянсько-німецької дружби було проведено спільний парад.
У передвоєнні роки на території СРСР діяла секретна авіаційна школа і випробувальний центр, де майбутні вороги разом вчилися літати.
Ідеологією ОУН часто спекулюють, порівнюючи її з фашистською, але це далеке від істини. Уже під час війни Бандерівська ОУН швидко еволюціонувала від тоталітарного націоналізму до демократичного. Такою вона й увійшла в світову історію. За винятком радянської, а згодом і російської історії. Саме її нам і намагаються нав’язати.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment