ІВАН НИЗОВИЙ: УСЕ НА СВІТІ ВІД ЛЮБОВІ

Олексій НЕЖИВИЙ,
м. Луганськ

У книжці вибраної любовної лірики “Веселка неповторних весен” (2003) Іван Низовий писав: “Свої перші вірші я написав узимку 1960 року, і були вони, звісно, про любов, бо нашептала їх мені моя перша несмілива, більше небесна, аніж земна, юнацька любов…”
Можливо, природна здатність до віршування виявлялася і набагато раніше, коли з дітьми, забачивши сільського мірошника, кричав: “Діду Яриш, куди ти шпариш?”
Народився Іван Данилович Низовий 3 січня 1942 року в селі Марківці нинішнього Білопільського району Сумської області. Однак ці короткі офіційні рядки не передають усього трагізму й драматизму його дитячих років. Найкраще розповів про це сам письменник в автобіографічній повісті “Десь там, за соняшниками” (2004).  Бабуся на його прохання згадувала: “При німцях це було, за окупації. Ми в землянці жили. На стінах — іній… Настя, моя дочка, а твоя мати, лежала під лахміттям, вся жовта, мов нежива. Ветеринар Ілько Сидорович сказав, що або помре сама, або народить мертву дитину. А нічого, оклигала. І ти народився живенький”.
Сирітське дитинство Івана Низового минуло біля хутора Рудки, де мешкав разом із бабусею і старшою сестричкою Людою, адже в роки війни втратив і батька й матір. Однак він ніколи не називає себе дитиною війни, стверджуючи, що є дитям любові, а війна приносить тільки горе, сирітство, руїну, калічить долі людські. Тут варто згадати новелу Івана Низового “Дід Мороз із мого дитинства”, вперше надруковану в луганській обласній молодіжній газеті “Молодогвардієць” 1 січня 1967 року. Саме цей літературний твір засвідчив, що на Луганщині з’явився талановитий письменник.
А ще раніше, навіть не закінчивши шостого класу, змушений був за трудодень працювати в колгоспі, потім будувати комсомольську шахту на Донбасі, сплавляти ліс на архангельській Півночі, споруджувати електростанції в Караганді й поблизу Змієва на Харківщині, цементно-шиферний комбінат у Балаклії. З 1961 до 1964 року —  служба в армії. Ще солдатом побував 1963 року на семінарі молодих літераторів в Одесі, а вже 1964-го в ужгородському видавництві “Карпати” вийшла перша поетична книжка Івана Низового “Коли народжуються квіти”, редактором якої був молодий поет Петро Скунць. Потім — навчання у Львівському університеті, педагогічна й журналістська робота, а після сімейної драми  1966-го — переїзд на Луганщину й робота в новоайдарській районній газеті.
Друга книжка “Провесінь” вийшла 1971 року, наступного Іван Низовий став членом Спілки письменників, однак продовжував роботу в обласних газетах, потім старшим редактором обласної студії телебачення. Керував обласним літоб’єднанням, був консультантом спілчанської організації. У 1979—80 роках навчався на Вищих літературних курсах при Літінституті імені    М. Горького. З 1992 до 1998 року — відповідальний секретар і голова Луганської організації СПУ.
Про цю сторінку в життєписі Івана Низового хочеться сказати більше. Нелегкими були ті часи. Матеріальна скрута, несприйняття багатьма нових духовних цінностей, що відроджувалися на ґрунті національному.
До того ж, кожний письменник розумів свободу творчості по-своєму: один, що раніше прославляв деспотичне російське самодержавство, тепер із люттю й зневагою накинувся на все українське, інший почав перекладати власні твори про життя робітничого класу російською мовою, бо зрозумів, що київським видавництвам його писання тепер не потрібні, ще хтось, щоб пролізти в Спілку, почав римувати дуже патріотичні рядки, а ще численна графоманська братія, відчуваючи зовнішню і внутрішню ідеологічну підтримку, назвала одну з громадських організацій письменницькою, привабивши декого із професійних літераторів, особливо тих, хто полюбляє не лише славу…
Український письменник Іван Низовий власну позицію висловив уже давно,  зокрема в статті “Бути народом”, яку 1988 року було оприлюднено в обласній газеті “Молодогвардієць”. Вона стала своєрідною рушійною силою національного відродження на Луганщині. Державницькі погляди Іван Низовий обґрунтував у публіцистичних книжках “Там, де я ніколи не плакав” і “Там, де я сміюся крізь сльози” (2006).
Саме в поєднанні особистої долі поета із найбільш значущими подіями в житті народу виражається публіцистичне спрямування його численних поетичних збірок.
Найбільша за обсягом — “Несправжня пектораль”, перша частина якої складається із віршів, написаних за останнє десятиліття.
Одна з особливостей творчої манери Івана Низового — надання образу ліричного героя автобіографічних рис. Здебільшого емоційної напруги автор досягає  через зображення екзистенційного характеру: туги за втраченими в роки війни батьками, безрадісним і голодним дитинством, раннім змужнінням, викликаним потребою заробити на життя.
Із роками ці переживання наповнювалися тугою за втраченим коханням, молодістю, а особливо — друзями, які вже відійшли. Звідси й теперішні настрої ліричного героя: нерідко самотнього, з матеріальними нестатками й образою на державну політику.
Поета Івана Низового як і раніше, особливо з кінця 1980-х, непокоїть суперечність  між рівнем матеріального й духовного в житті людини, яке набуло кризових суспільних ознак. Тому часто образ сьогодення має вже інші, навіть шаржовані ознаки, але ж читач теж схильний повірити у рядки іронічні, а не в патетичні й декларативні. Тому справжньою поетичною знахідкою є один з образів сьогодення:
На холоднім вогні
Без води в казані
Кашу варимо —
Ша-ро-ва-ри-мо…
Загубили кресало,
З’їли зопалу сало, —
Ані пари, ні навару…
Биймо харю кашовару!
В небі — зоряне пшоно.
Молодик, мов стремено…
Шароваримо…
Кашоваримо…
Для поета поки що держава — мачуха, бо романтизоване й поетичне уявлення про неї наштовхнулось на реальні суперечності, злигодні й нестатки, особливо нестерпні для тих, хто раніше був зголоднілий до правди, а любов до рідної мови вважає однією з найвищих людських чеснот:
Українська мова — синтез
Крові, поту і зорі.
Зневажають її ситі,
Плачуть нею злидарі.
Нею плачуть і сміються
Слобожанські солов’ї,
Нею лають, як нап’ються,
Рідну матір холуї…
Книжка поезій “Саме та самота” завершується своєрідною художньою автобіографією “Правда і “легенда” про самого себе”, де автор відверто зізнається: “Біографії своєї я ніколи не зумію написати. Та вона, гадаю, і не потрібна. Адже у віршах моїх досить гіркої життєвої правди”.
Але тут письменник однобічно говорить про свою художню біографію, адже в його творчості, окрім уже зазначених екзистенційних мотивів, публіцистичності та сатиричності, є глибока філософська лірика, ніжна й тремтлива інтимна поезія.
Письменник продовжує, і не без успіху, свій шлях у поезії для дітей, об’єднуючи вірші у своєрідні цикли, які допоможуть малечі краще відчути і пізнати довкілля. Тут розповіді про тварин, птахів, трави, комах.
Так, читанка “Крізь віки — вовіки” опоетизовує назви річок України, найдорожчі й найрідніші серцю. До того ж, Іван Низовий надає своїм поетичним розповідям не тільки географічного, а й літературного спрямування, як, наприклад, у вірші “Річка мого дитинства”:
Знайте скрізь і всюди:
Ті, що скупані в Сулі, —
Зна-ме-ни-ті люди!
Це ж Дмитро в ній Білоус
Хлюпався на плесі,
Це ж вона мочила вус
Ющенку Олексі.
Це ж і Малика вона
Пестила, мов ненька,
Колисала Виргана
Й Васю Симоненка…
Навіть я — це не секрет —
Нею чисто вмитий,
Хоч, звичайно, я поет
І не знаменитий.
В іншій читанці — річки Луганщини: Сіверський Дінець, Айдар, Деркул, Лугань, Вільхова, Біла, Євсуг, Кам’янка, Борова, Червона, де поєдналися опоетизовані назви із відчуттям екологічної небезпеки.
Думається, що викличуть інтерес і мемуари Івана Низового. Спогади про  літературне становлення, старших друзів і побратимів, мистецькі уподобання вміщено в книжці “Зустрічі без прощань”, а письменницькі нотатки — “Опісля присмерку”.
Такий вагомий і багатожанровий творчий ужинок нашого земляка, талановитого письменника Івана Низового, лауреата всеукраїнських премій ім. братів Лепких, ім. Олекси Гірника, нагородженого Почесною відзнакою НСПУ та медаллю “Будівничий України” ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment