«НЕЩАСНІ» РОСІЙСЬКОМОВНІ ЗРОСІЙЩЕНОЇ УКРАЇНИ

Петро АНТОНЕНКО

У депутатів фракції Партії реґіонів є власна вузька спеціалізація. Хтось спеціалізується на економіці, цебто мільйонах і мільярдах, бажано у валюті. Хтось на юридичних темах, як колишній рухівець Лавринович. Інші — на питаннях свободи слова, як колишня журналістка Герман. Депутат Вадим Колесніченко спеціалізується на мовних питаннях. Конкретніше — на проблемах утисків і дискримінації російської мови в Україні. І це вже навіть не хобі, а законотворчість. Депутат підготував аж 30 законопроектів, спрямованих, як він запевняє, проти дискримінації російської мови. Прийняттю їх поки що заважає несвідомий склад парламенту та ще стаття 10 Конституції про державну українську мову. Тому реґіонали апелюють до світової спільноти.Ось і прес-конференцію в УНІАН Вадим Колесніченко назвав гучно: “Позиція ООН стосовно прав російськомовних громадян і проявів фашизму в Україні”. Одразу зазначимо: шулерське пересмикування є вже у самій назві прес-конференції. Бо насправді жодної такої “позиції” ООН не існує. ООН не виносила питання про російськомовних в Україні ні на сесію Генеральної асамблеї, ні на засідання Ради Безпеки. Просто Колесніченко 25 січня брав участь у “круглому столі” в департаменті інформації ООН у Нью-Йорку, де за участю такої собі “Міжнародної ради російських співвітчизників” обговорювали питання “захисту прав російськомовних громадян в Україні й Прибалтиці”. Оце і вся ООН. А був там, на “круглому столі”, депутат як голова ради Правозахисного громадського руху “Русскоязычная Украина”. Так його представили і на прес-конференції.
Депутат зізнався, що він не вперше їздить із такими вояжами за кордон, зокрема за океан, до ООН, виступав і в штаб-квартирі Євросоюзу в Брюсселі. Але, бідкався Колесніченко, міжнародна бюрократія не поспішає приймати якісь пропоновані ним резолюції на захист “дискримінованих російськомовних” в Україні.
Що ж, бюрократи однакові скрізь. Але, може, річ не лише в цьому? А в тому, що у міжнародних організацій є й інша інформація про мовну ситуацію в Україні, окрім донесень Колесніченка та інших реґіоналів, наприклад Табачника. Журналістам в УНІАН роздали як прес-реліз саме те донесення (є точне російське слово “донос”), яке повіз депутат нашого народу за океан. Який вигляд має мовне питання в державі, за версією реґіоналів? У чому ті вбачають порушення Україною густо цитованих ними міжнародних угод?
Цитуємо, в перекладі, звичайно, з оригіналу, цебто російської: “В Україні ухвалено понад 80 законів і кілька сотень підзаконних актів, які обмежують застосування російської мови і мов національного спілкування”. Що ж саме названо “обмеженням”? Те, що державна українська мова, згідно з 10 ст. Конституції, є обов’язковою в діловодстві державних органів, у судочинстві. Абсолютно природну для кожної держави, що поважає себе, норму названо “обмеженням”.
Що ще є “утисками й обмеженнями”? Те, що в останні роки нарешті прийнято ряд законів, постанов, указів, якими унормовано державний статус української мови, досі доволі невизначений. Це чіткі нормативи для відсотка українськомовного і російськомовного ефіру на радіо й телебаченні; наведення порядку в рекламі, дублювання фільмів у прокаті українською мовою; положення про складання тестів у навчальних закладах державною мовою, вимога користуватися нею в державних установах, зокрема і школах. Повторимо: нормальні вимоги, які давно треба було ввести. Бо навіть і з їхнім упровадженням за нашої звички не поспішати виконувати закони до зміцнення позицій державної мови ще далеко. Як не знайти хоч якоїсь дискримінації російської мови, аби балакати про її “нещасне, знедолене” становище.
Саме тому не варто брати на віру щедро поширювані реґіоналами, передусім Колесніченком, цифри про якесь “тотальне” закриття російських шкіл і насаджування українських, про те, що лише українською виходить реклама, інструкції до медичних препаратів (останнє — просто обман).
Зайве говорити про нинішній відсоток російської мови на телеканалах, в царині друкованих видань. Тут як переважала, так і переважає російська мова.
Стосовно медіа, а це питання, звичайно ж, виникло на прес-конференції, Колесніченко заявив, що, мовляв, видавці орієнтуються на попит, і приватні видання, яких у нас більшість, виходять тією мовою, якою хочуть видавці. Начебто й так. Але чи попит на російськомовну продукцію формує наклади, чи навпаки — нав’язливе тиражування російської продукції, зокрема й зареєстрованої в Росії, підштовхує до такого “попиту”?
Кореспондент однієї з американських українськомовних газет запитав про таке. Він приїхав у столицю України жити й працювати, але майже не бачить українських книжок навіть на величезному ринку на Петрівці. Так само й українських аудіодисків, фільмів. На це Колесніченко заявив, що це претензії до влади, яка недостатньо дбає про випуск такої продукції. Начебто так, і про це не раз писала й наша газета. Але фактом є і справжня книжкова, аудіо- й відеоекспансія Росії на український ринок. Як і нашестя російського шоу-бізнесу. Звичайно, теж за потурання влади. Але ж чи варто бідкатися про “дискриміновану” російську мову в зросійщеній Україні?
Протягом порівняно недовгої прес-конференції Колесніченко аж двічі згадав наше Товариство “Просвіта”. Видно, воно особливо допекло реґіоналам, бо заважає їм у подальшому зросійщенні країни. Спершу депутат згадав нас, коли йшлося про громадські організації, які він представляє. Виявляється, його рух “Русскоязычная Украина” складаєтья з кількох десятків громадських організацій. Вони є правозахисними, але чомусь не мають підтримки держави, бідкався депутат. А ось деякі громадські організації, заявив він, мають державну підтримку. І назвав “Просвіту”. А далі спокійно, в телекамери, назвав у десятки разів завищені цифри скромної державної підтримки “Просвіти” і додав, що на ці кошти Товариство нічого не робить. Тобто він впритул не бачить ні численних українських книжок, які  видало Товариство і безплатно розповсюджує у школах і бібліотеках, ні видрукуваних плакатів із державною символікою, ні значних накладів компакт-дисків української музики, ні навчальних дисків.
Потім депутат згадав і нашу газету. “Є газети, яким держава допомагає, але вони не є патріотичними, наприклад “Слово Просвіти”. Ще одне “пересмикування”, адже держава насправді не фінансує нашу газету, а посильну допомогу в міру можливості надає їй Товариство “Просвіта”. А ось що ми — “не патріотична газета”, це вже цікаво. Очевидно, не патріотична в трактуванні реґіоналів. Бо не виходимо російською мовою, не виступаємо за другу державну, не голосимо про “утиски” російської мови в зросійщеному суспільстві. Словом, — не реґіонал-патріоти, бо майбутнє України бачимо українським.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

2 thoughts on “«НЕЩАСНІ» РОСІЙСЬКОМОВНІ ЗРОСІЙЩЕНОЇ УКРАЇНИ

  1. Пане Антоненко!
    Вам, мабуть, залишилося вибачитися перед Колісниченком – та й годі. Чому б Вам не сказати, що поведінка Колісниченка – аморальна? Аморальна з огляду на тривалу придурковатість царських посіпак. Аморальна з огляду на голодомори. Аморальна тому, що заперечує існування т. з. “братських” народів. За Колісниченком – ніякого братства нема. Є хамство і аморальність. Але ж. Ми – європейці! Європейці уміють казати правду.

  2. Ich hätte gerne den Herrn Kolesnitschenko nach Moskau geschickt. Möge Herr Kolesnitschenko dort seine Bedürfnisse befriedigen.

Leave a Comment