ПОПУЛЯРНО ПРО ЛЬВІВ

Віктор ПАЛИНСЬКИЙ,
м. Львів

Беру до рук “Популярну енциклопедію Львова (історія, культура, людина, місто)”, (Львів: “Ставропігіон”, 2009, 250 с.) видавця та письменника Олеся Гордона, який навіщось сховався за псевдонімом О. Ольсич — упорядник, і мимоволі фіксую, що цей словник — той випадок, коли видання цілком можна назвати авторським: від задуму до втілення. Гортаю, й не полишає відчуття, що на подібну книжку чекали давно, але ніхто чомусь не брався до роботи, не лише для втіхи ерудитів, щоб догодити поквапливим мудрагелям, а насамперед щоб збільшувалася громада відданих шанувальників Львова, ширшими ставали можливості численних аматорів та науковців-дослідників теми.
Попри те, що видавництво “Літопис” відважилося на трудомісткий словниковий проект “Енциклопедія Львова” (Т. 1 — 2007 р., Т. 2 — 2008 р.), “гордонівське” видання — на часі. Воно невибагливо прем’єрне і за популярністю, і за ціновою доступністю без огляду на специфічні категорії користувальників. Хоч у передньому слові до книжки зауважую тезу, що “народжені після проголошення незалежної України потребують популярної енциклопедії Львова в одному томі та за доступною ціною”. Гадаю, що на таку енциклопедію очікують усі! І навіть круті академісти й затяті письмаки-ерудити не суперечать варіантові полегшеного видання, що завше було б під рукою й не вимагало ускладненого наукового апарату, відповідно — й пошукових надзусиль.
Книжка — потрібна й на часі. Стверджую як практик, що вже скористався зі слушної пропозиції.
“Популярна енциклопедія Львова” — книжка практична. Безумовність цього твердження очевидна і поза теоретичними доведеннями. Просто поклади довідник на робочому столі так, що без зайвих пошуків помітиш, як частенько рука сама потягнеться до нього.
Втім, удосконаленню меж немає. Тож книжка мала б згодом вийти на добротний європейський рівень такого роду видань. Зумисне оригінально, яскраво оформлена, на дорогому папері та конче в твердій палітурці — для щоденного й активного користування, бо нинішня обкладинка таких навантажень не витримає. Водночас пам’ятаючи, що “поп-енциклопедія” має залишатися загальнодоступною за ціною.
У цьому стислому відгуку не ставлю за мету докладно проаналізувати “Популярну енциклопедію Львова”, залишаючи цю справу доскіпливим лексикографам. Одначе зауважу, що Олесь Гордон мав би застановитися й у видавничій перспективі збагатити “поп-енциклопедію” за рахунок львівських брендових постатей із найрізноманітніших галузей суспільного життя, які до інших словників не увійшли. Це може бути навіть несподівано, але по-львівськи колоритно. Зумисне не зупиняюся на конкретних іменах, аби не спонукати до певної суб’єктивної моделізації відбору. Це все слід без зайвого поспіху опрацювати, попередньо виробивши оцінювальні критерії. Від них і “танцювати”, не вештаючись манівцями. Але головне те, що гостинець, яким можна простувати, вже закладено. І він утрамбовується.
Дуже хочеться сказати, що суттєва перевага довідника полягає у наповненні його оригінальним лексичним матеріалом. Одначе я б злукавив. Автор, на жаль, не дуже переобтяжував себе такими надзавданнями. Здебільшого було використано відомі словникові джерела, меншою мірою — вибрані наукові праці й історичні документи. Не надто залучено якнайширші, накопичені у різноманітних книгозбірнях, львовознавчі матеріали. Втім, ці мої зауваги — лише певні векторні перспективи, можливі спромоги для вдосконалення “Енциклопедії…” Хотілося б залучення креативної автури із львовознавців. Не зле спробувати! Навіть за всієї популярності книжки.
Структура енциклопедичних статей, певен, вимагає ретельнішої уніфікації, докладно-справедливої пропорційності обсягу статті та ваговитості закладеного матеріалу. Усе це додасть “поп-енциклопедії” в плані питомої виразності й енергетичної сили слова, концентрованої інформаційної лапідарності та максимальних вигод у користуванні.
У переліку “гасел” “Енциклопедії…” варто проставити звичайну нумерацію сторінок, що на них розташовано статті до цих “гасел”. Тож не проґавте цей момент у перевиданнях.
В ідеалі книжка мала б бути під рукою у кожного львів’янина.Проте це поки що пілотний проект. А отже, — нинішній наклад далекий від ідеалу. Переконаний, що на цьому шляху кожен з нас, львів’ян передусім, міг би докластися до наступних втілень “поп-енциклопедії”, купуючи книжку вже нині.
Редактор, безумовний професіонал, нарівні з автором відповідає і за мовну фактуру тексту, і за структуру й словниковий добір енциклопедії. А якщо взяти до уваги, що рівень грамотності та загальної культури користувача нерідко невисокий, то редактор, він і можливий співавтор — гарант належної якості писемного спілкування. Тому доки “Популярна енциклопедія Львова” адаптується до зацікавленого середовища, хотілося б знати, хто ж скромно ховається за очевидним псевдонімом Федір Шпитко. Вважаю, що відкрите редакторське обличчя додає впевненості навіть і видавцям у роботі з проектом: і на стадії підготовки та друку, і на стадії просування на книжковому ринку.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment