«БОЖИЧІ»: НЕ ДАЙ СЕБЕ ВІДФОРМАТУВАТИ!

Ансамбль “Божичі” було створено на свято Коляди-Різдва 1999 року. Вперше “Божичі” стали відомі завдяки виставі “В пошуках втраченого часу… Життя”, яку створили спільно з режисером, художнім керівником Центру сучасного мистецтва  “Дах” Владом Троїцьким. “Божичі” вивчають та відтворюють старовинну пісенно-танцювальну традицію, яка ще збереглась у селах і хуторах України. Для організаційної й правової допомоги в діяльності молодих фольклористів України члени ансамблю виступили ініціаторами створення Всеукраїнської асоціації молодих дослідників фольклору — молодіжної громадської організації, яка  функціонує з 2001 року. Окрема ділянка роботи колективу — дослідження народних танців. Кореспондент “Слова Просвіти” поспілкувався з головою Всеукраїнської асоціації молодих дослідників фольклору, керівником “Школи танців” і лідером гурту “Божичі” Ільком ФЕТИСОВИМ.

— Чим зараз займається Всеукраїнська асоціація молодих дослідників фольклору, яку Ви очолюєте?
— Із 2003 року асоціація отримувала бюджетне фінансування від Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, але через те, що воно максимально ускладнило форму звітності, співпрацювати з ним стало неможливо. Із 2008-го ми відмовилися від цих коштів, але попри це, проводимо наші “коронні” заходи: байдаркові фольклорно-етнографічні експедиції річками України, ведемо школу традиційного народного мистецтва імені Василя Могуча в селі Космачі Івано-Франківської області. За цей захід ми отримали Грамоту від Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту  за найкращий проект року в галузі патріотичного виховання.
— Звідки у Вас  захоплення байдарками? Це спорт чи етнографічна потреба?
— Байдаркові експедиції ми успадкували від фольклорного ансамблю “Древо” —  першого в Україні, який почав виконувати сільські пісні. Його керівник Євген Єфремов започаткував байдаркові експедиції ще наприкінці сімдесятих років. Це справді найефективніший спосіб збирання музичного матеріалу — майже всі українські села розташовані коло річок. Єдина проблема полягає в тому, що далеко не кожною річкою зараз можна пройти на байдарці — були випадки, коли ми приїжджали, а річки просто вже не було.
— Чи співпрацюєте з Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського у дослідженні етнографічного матеріалу?
— На жаль, Інститут фольклористики — це наукова установа, яка вже не займається збирацькою діяльністю. У ній навіть не можна отримати записи, що там  зберігаються, тому така співпраця просто неможлива.
— Гурт “Божичі” виконує пісні, танці, бере участь у театральних проектах. Який напрям зараз пріоритетний?
— Для нас головне — діяльність ансамблю і його розвиток як передового колективу, що несе прапор української традиційної культури. Ми усвідомлюємо, що ансамблі, які існують, повинні не тільки співати народні пісні просто тому, що це їм подобається, а пропагувати українську традицію й українську музику в молодіжному середовищі. У культурному просторі України ознайомитися з традиційною музикою дуже важко, а через ЗМІ майже неможливо: на FМ-станціях немає народної музики зовсім, на телебаченні вона існує тільки у форматі “фолк-мюзік”, який легко можна обробити і перетворити на хіт.
Звертаємо увагу на те, що народна пісня не звучить в ефірі, за винятком Національного радіо, яке транслює фольклорні пісні, хоч теж небагато.
Коли ми почали соціальну кампанію “Не дай замовкнути голосу предків”, то включили до неї кілька наших закликів: “Не дай себе відформатувати!”, “Не розчиняйся у попсі!” та інші. Так з одного боку привертаємо увагу громадськості до проблеми відсутності традиційної музики в медійному просторі, а з іншого, звертаємося до внутрішньої сутності людини. “Не дай себе відформатувати!” — це не тільки не дозволити не “крутити” фольклор на радіо, а й не дозволити перетворити себе на біоробота, який буде максимально зручний для влади, на джерело коштів чи виборчого права. Це заклик не дати захопити внутрішній світ людини, її душу, щоб особистість могла залишатися собою.
Ще одне гасло — “Не залипай у телевізор!” Одним із джерел засмічення свідомості у наш час є телебачення. Навіть якщо воно транслює щось позитивне, то настільки рясно перемішане з рекламою, що користі немає жодної. Нам слід більше уваги приділяти внутрішньому світові, проблемам, звідки ми і куди йдемо, — а ці питання постійно звучать у народній творчості.
Народні пісні передають філософію, мораль і мудрість, адже наші предки були людьми духовними, розуміли і могли відокремити справжні цінності від облудних. А в наш час справжня цінність  та, в яку вкладено найбільше грошей. Народна пісня випробувана роками, тому й  закріпилася у серцях людей, а зараз нас оточують пісні-одноденки, і єдиний привід для їхнього існування — вкладені у них гроші.
— Скільки вийшло у “Божичів” дисків? Що плануєте видати найближчим часом?
— “Божичі” випустили чотири вокальні альбоми й один інструментальний. Спільно зі Школою традиційного українського народного танцю ми створили відеопосібник з українських танців. Для нас  дуже важливий найновіший альбом “Псальми. Помишляйте, чєловєци”. Ми відкрили для себе і понад рік співали тільки псальми — жанр народної духовної музики, народні пісні релігійного змісту, в яких вміщена народна філософія.
Найближчим часом плануємо випустити другу частину альбому українських танців. Щороку записуємо нові танці, постійно їздимо в експедиції й продовжуємо нашу збирацьку роботу. Почали працювати над новим вокальним репертуаром, і  наступного року плануємо випустити новий альбом.
— Яка Ваша найулюбленіша аудиторія?
— Ми любимо будь-яку аудиторію, але приємніше, коли нас слухає молодь. Дуже багато молоді відвідує наші концерти і ходить до нас на танці. Саме це дає надію на те, що народна музика не зникне. Ми хочемо не тільки того, щоб нас любили і слухали, а й щоб ці пісні й танці жили, люди їх переймали — ми готові ділитися.
— Із ким співпрацюєте, які колективи вам близькі?
— У нас дуже багато друзів серед фольклорних колективів: “Гуляйгород”, ансамблі “Володар”, “Михайлове чудо”. Підтримуємо гарні стосунки з харківським ансамблем “Муравський шлях”, “Вербиченькою” з Бердянська, “Коралями” зі Львова, “Дивиною” з Донецька, “Серпанком” із Сум — у нас велика географія дружби.
— Окрім співу, “Божичі” люблять і танцювати?
— Школа традиційного танцю — це наш проект, який працює у форматі клубу, де люди спілкуються. Він існує п’ять років на базі Українського центру народної культури імені Івана Гончара, приміщення нам надає Культурно-мистецький центр Києво-Могилянської академії. Відвідує наш клуб здебільшого молодь, хоч є й пенсіонери, люди середнього віку. Останніх найменше — пояснюю це тим, що старші люди були знайомі з народною культурою, а молодші втекли із села в місто і часто намагаються не згадувати про селянське походження, соромляться його і роблять усе, щоб не цікавитись народною культурою. А молодь, можливо, не бувала в селі й не має уявлення про народну пісню. Для них це щось нове і цікаве, тому вони з таким задоволенням приходять і дізнаються про неї.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment