МАЛА ПРОЗА ВІКТОРА ПОЛЯНЕЦЬКОГО

Віктор Полянецький. Третім часом: Новели / Передмова Любомира Сеника. — Париж—Львів—Цвікау, 2008. — 104 с.

Євген БАРАН,
м. Івано-Франківськ

Є літератори, про яких багато не скажеш. Бо якщо письменник пише добре, що тут ще можна додати? Хіба що, як той Основ’яненків Підбрехач, “передати куті меду”…
Віктор Полянецький із Харкова працює в жанрі малої прози: оповідання, новели. У доробкові має сім книжок оригінальних творів (перша “З буднів складається життя” вийшла 1997 року). Ще дві книжки його прози вийшли в перекладі російською та білоруською мовами. Лауреат трьох літературних премій, з яких дві реґіональні: ім. Петра Василенка, ім. Костя Гордієнка, й одна міжнародна — фонду Воляників-Швабінських при фундації Вільного Університету в Нью-Йорку (США).
Про що пише Віктор Полянецький і про кого? Про життя, яким воно є і було. Про людей, якими вони були і є. Це буденний пласт буденного життя в його комічному, драматичному і трагедійному виявах.
Письмо Віктора Полянецького традиційне — без епатажу й мовної інтриги. Але глибинна правда у цих строгих, інколи сентиментально-патетичних новелах розкрита завдяки отому простому в своїй основі формально-змістовому викладу.
Віктор Полянецький не ганяється за літературними сенсаціями і не вигадує карколомних сюжетів. Він крок за кроком, на конкретному сюжетному матеріалі розкриває драматичний триб життя простих і непомітних людей, без яких годі уявити будь-яку історію, тим більш українську.
У цих простих історіях розказана драма української людини, яка пережила Голодомор і репресії 30-х років минулого століття (“А літо тільки починалося…”, “Без вини”, “Васюрчик”, “Микола Босий”), витримала жахіття війни (“Журавлик”), пережила звинувачення в націоналізмі (“Капельмейстер”) і голодні повоєнні роки (“За весільної пори”, “Йосипок”, “На гостинах”).
В основі всіх новел Віктора Полянецького лежить морально-етична проблематика: самотність матері, яка помирає, не дочекавшись розуміння й підтримки дітей (“Перекривала мати хату”), драма юнака, якому кохання допомагає здолати тяжку недугу (“Переможець, значить”), тоді як іншого воно зводить з життя (“Приглушило”), переживання космонавта, який готовий пожервувати життям в ім’я науки (“П’ятий”), трагедію старого батька, якого син вбиває через гроші (“Сучий син”) чи трагедію жінки, у якої загинули син із невісткою, а онук залишився калікою після того, як його побили в армії через національну переконаність (“Третім часом”).
Такі книжки не читають “запоєм”. Вони мають інше завдання — повертати людину до витоків, звертати увагу на захист і збереження вічних людських цінностей, найголовнішою з яких є життя у всіх його виявах (народження, виховання, кохання, ненависть, патріотизм, смерть).
Інколи шкода, що такі книжки сьогодні читач здебільшого оминає. Про них не йдеться в літературних новинах, їх рідко відзначають літературними преміями. Але саме в цих книжках — з їхньою вічною людською правдою і кривдою, з пластикою мовних партій і наскрізним моральним стрижнем — ми знаходимо ту просту буденну правду, яка і є нашим життям.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment