ДЖЕРЕЛО ЦІЛЮЩЕ

Частина перша

Продовження. Поч. ч. 1, 4 за 2010 р.

На початку своєї фітотерапевтичної практики думав: нісенітниця то все! Проте зіткнувшись із подібною дивовижею, увірував в істинність батькових слів. Саме так чинять гуцульські знахарі із золотим коренем — родіолою трояндовою — неперевершеним збадьорювачем. Здається, корінь рослини набирає найбільшої сили лише восени — ні, його тут копають на Купайла.
По правді, ніколи раніш не спокушався нічним копанням таємничого зела. А тепер… Є така місцинка на однім із болітець наших. Лишень розпустяться на кінчиках тонюсіньких стебелець манюні жовті чотирипелюсткові з нагідковим осердям квіточки — старий корінь має їх аж до п’яти десятків — вже там. Навіть потемки, тикаючи ножем-копачем у пухкий болотянистий ґрунт, натикаєшся на корінь. Червоний при зламі, далі темніє, злегка світячись у темряві, й… відмирає. Набирає він сили найбільшої аж до десяти років. Часто викопаєш його, старого, і якийсь містичний морозець пройме — викапаний рак. І клешні, й хвіст, і голова. Відомий в Литві лікар Юозас Роуля, з яким познайомився ще в радянські часи, побачивши на однім з моїх малюнків квітуче буяння калгану, зауважив: “А ведь он рак лечит на ранней стадии!” Чому б не записати припис! Але тепер пана Роулю не докличешся. Маю інший, за батьковими приписами зготовлений калган, на воді. Столова ложка кореневищ перстачу прямостоячого, столова ложка кореневищ медунки лікарської на 300 мл окропу. Настоювати три години вкутаним. Вживати протягом дня при онкологічних хворобах шлунка, раковій пухлині матки. Коли рослини відцідять, їх не викидають — кладуть на ніч на низ живота й утеплюють. Курс лікування — залежно від самопочуття.
Взагалі перстачі — неповторні рослини. Перстач білий potentilla alba, за спостереженнями досвідчених знахарів, не тільки лікує воло (зоб), а ще й при постійному вживанні напару з усієї рослини посилює міць тіла, продовжує життя на 10—15 літ. Ось тільки лихо — рослина майже повсюдно винищена. Якщо калган, наприклад, у Верховинському районі (Карпати) зустрічається майже всуціль біля потоків, то перстач білий — поодинокими острівцями на Поліссі та в Шосткинських лісах. Проте він чудово приживається на грядках, десь у затінку. Народна назва рослини — п’ятипал. Квітом вона схожа на звичайнісіньку суницю, а листом — на конюшину. По п’ять білих пелюсток мають квіти, що розпускаються в кінці травня. Але листочків не три, як у конюшини, а п’ять (перст). Зісподу вони сріблясті, опушені. А зверху темно-зелені, голі, із зубчиками на крайку. Коли цвіте, тоді перстач і збирають із коренем, обов’язково лишаючи його третину для розмноження.
І до яких лишень тато закрутів не вдавалися, щоб вкарбувалася мені до тями і рослина, і її цілюща сила й магічність. Раніш це все скидав на їхнє дивацтво — бо ж були мастаком до різних коників. Аж тепер усвідомлюю — то були відточені тисячоліттями таємні уроки волхвів-зелейників.
— Що це ти золото топчеш?! — вигукнули вони раз на Ивчиній долині. (Я так і завмер з піднятою ногою… скарб?!) — Ага ж! Скарб! — хитрувато посміхаючись у свою іконописну бороду, мружаться тато. (Та скільки я не видивляюсь — нічогісінько, окрім жовтавих сонечок “гусячих лапок”, не видко). — Ото ж воно і є, те саме золото! Бо ж — од безлічі хвороб. Наприклад, утвориться в нирках камінь. Еге ж, саме у нирках і жовчному міхурці каміння й накипають, як у чайникові суга! Навесні, коли жито викине трубочку, але ще не колоситься, десь перед Юрієм, жнуть його, товчуть товкачкою в чистенькому коритчатку, віджимають сік. Так само чинять й з “гусячими лапками”. Всього соку — того й того — на одне вживання має бути три ложки. П’ють дерев’яними ложками перед їжею за півгодини тричі на день. За два тижні каміння те розчиниться й вийде коричневим слизом з сечею.
А особливо цінний перстач гусячий potentilla anserina при суто чоловічій недузі — простатитові. 2 столові ложки сухої рослини залити 500 мл окропу. Настояти годину вкутаним. Це денна частка. Не тільки як лікувальний, а й чудовий болетамуючий засіб при захворюваннях печінки, жовчного міхура, нефритах. Робити докладного опису рослини не буду — кожен її знає. Як і зав’язник — перстач срібний potentilla argentea, що його успішно застосовують сільські знахарі при папіломатозі сечового міхура.
Що кавун та диня оздоровлюють всю сечостатеву систему — не новина. А ось що стиглий огірок… Точніш, його насіння лікує чоловіку слабість — знають не всі. Проте відомо, що один із середньовічних чеських монастирів саме на огірковому, перемеленому в борошно, насінні наживав добренні гроші, продаючи князям та імператорам це знадіб’я від імпотенції. Дві чайні ложки ранком натщесерце й увечері, перемішавши з медом. Заразом добре оздоровить і простату.
І ще. Хтось може закинути авторові, що я, про старих травознаїв розказуючи, передаю куті меду. Аніскільки! Гумор при всіх виявах будь-якої недуги — найліпші ліки. Медицина вивчає вплив сміху на здоров’я людини. У Німеччині при багатьох санаторіях відкрито клуби сміхотерапії, відвідати їх, проте, можна лише за рецептом. Встановлено: люди, які вміють нестримно реготати, як правило, щасливі. Вони завжди, ніби граючись, виходять із найскрутніших обставин. Встановлено, що саме сміх зміцнює захисні сили тіла. Нас же “державні” політики відучують сміятися. Згадайте хоча б “намордники”, в які хотіли вбрати всю Україну. Чужинецька влада будь-що намагається вирвати в народу останній його привілей. Певен: не вийде! Під час сміху нервові клітини активізуються. Якщо ж вас охоплює несподівана радість — тіло виробляє знеболювальні речовини. Вони не лише знімають нервову напругу, а й чинять розрядку зайвої енергії, відтак починають набагато краще працювати життєво важливі вузли тіла, зміцнюються його захисні сили, мозок, перевантажений негативними емоціями, розблоковується. Смійтесь зі мною на міцне здоров’я! Адже книжка спрямована саме на це!
Я в дідівській учті участі не беру. Матуся всиломили до рук замість жаданої, вистояної три літа на хмелях та травах медівниці гладущик козячого молока з такенним пирожищем.
— Ну що ж, молоко — це діло хороше! — одразу ж погоджуються батько. — Особливо козяче!
— О-о-о, — недвозначно розтягує товсті, як вареники, губи дід Малюк. — Від козячого молока добре набряка! — й оглядаються на сінешні двері — матінка на порозі.
— Не тіко, не тіко! — батько зводять догори грубого пальця. — Я, хлопці, почав пити козяче молоко, і поперек мене відпустив. Спасу не було, так на погоду крутило. Отож вважаю: що малому, те й старому!
Золоті батькові слова. Сільські бабусі-знахарки діток, що погано розвиваються, радять поїти козячим молоком. Особливо тим матусям, які з причини не можуть годувати цицею. Воно містить особливо цінні складові молочного білка, вдосталь вітамінів A, D, які пришвидшують ріст дитячого тіла. Найкраще його давати малюкам, спаривши в глинянім гладущику у печі чи духовці. Наголошую: саме спарити, а не кип’ятити. Парена моня краще засвоюється, сприяє доброму розвиткові зубів, скелета; п’ючи його, дитя ніколи не буде кородитися на кишкові захворювання. При кип’ятінні половина цілющих властивостей молока руйнується. А коли вашому малючку скоро рік — можна прилучати й до сирого.
Саме сире, а чи пряжене молоко козяче радять пити при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, недугах легень, серця, хворобі Боткіна, при каміннях у нирках, запаленнях сечового міхура, при задишці, подагрі, сухотах, при підвищеній кислотності шлунка, астмі, екземі… і — не жартують діди — при статевому безсиллі. Послужний список кози-цілительки можна продовжувати. Особливо цінне козяче молоко для старих людей — у ньому майже нема  холестерину. А самотнім своїм подругам бабуся Онися — нашої РОДини здоров’я хранителька та й усього хутірця заразом — радила завести козу — кумедну жартівливу тваринку. Ще один великий плюс козі — вона майже ніколи не хворіє!
— А я теж надаю перевагу молочку, але маточному! — врешті озивається тугий на слово, й тому майже непомітний, бо ні вгору, ні вшир не вдався, дідок Зиза. Мимоволі переповнюєшся жалістю та глибоким співчуттям, забачивши Ригорія Миколайовича поряд із дебелою, мало не в три обхвати, дружиною.
І всі враз заусміхалися, бо навіть я знаю ту притичину з григоровським пасічником Митром Тетерею (Панченком).
Зачувши від Ригорія про молодильну силу маточного молочка, що не лише шевелюру юнацьку пожене на його геть лису, неначе дитяче гузенце, голову, а й міць парубочу, дід заходився ретельно обнишпорювати колгоспні вулики в пошуках дармового молодила. Цілий день омолоджувався маточниками, а під вечір його таки й погнало… в кущі. Тиждень баба носила старому телепневі на поставець скріплюючий узвар із грушок. “Що занадто — то не здраво!” — наголошує чудова польська приказка.
Так маточне молочко здавна було відоме як знадіб’я, наділене богатирською силою. Волхви — бортники України-Руси — ревно пильнували за здоров’ям князя-першопрестольника, консервуючи медом богатирське знадіб’я, зберігаючи в “нарочитих княжих крижниках”. Вважали, коли в князя підупаде злюбна сила, це негативно відіб’ється на людях, худобі, врожаях. Мабуть, тому за його правління неврожаї не засвідчені.
У наших предків скіфів, коли траплявся неврожай, царя не на цілющі води до готів везли, а кидали до в’язниці… У древньому ж Єгипті у випадку недороду священних фараонів шмагали батогами. (Див. Д. Д. Фрезер “Золотая ветвь”, Москва. Издательство политической литературы, 1986 г.). “Вісти ізначальні” на цей випадок речуть так: “Найпершим в одвіті за народ — князь! І його глава найближча до меча Божого!”
Які чудові прадідівські звичаї! Під батіг, під батіг! — та щоб по телевізії показали. Ой, вибачте! Ні в Скіфії, ні в Єгипті тоді телевізорів не було…
Але ми не про царків — усі вони смертні, лиш народ вічен. Ми про злюбну силу.
У всіх народів, у всіх релігіях (окрім християнства) вважається, що потенція — дарований Богом Скарб.
Не відаю, чи існує зараз та величезна в    5 тисяч сімей пасіка біля селища Красна Поляна в Передкавказзі, де головним виробком був не лише мед, а й маточне молочко, що ретельно консервувалося. Ним, говорять, навіть підстаркувате ЦК рятували…
Про цікавий спосіб консервування цього неповторного біологічного засобу розповів мені дядько Кулинич з колишнього райцентру, а тепер жебрацького селища Дмитрівка. “Беру свіже яйце, шприц. Проштрикую обережно, витягую на сковорідку білок з жовтком, а в яєчко вводжу молочко. Не більше п’яти маточників. Одразу ж закапую дірочку гарячим воском — і до холодильника. Як нездужаю, це під глибоку осінь часто буває — літа! — відсмокчу голочкою трохи, беру під язик — і знову заливаю дірочку воском. П’ять яєчок на зиму вистачає, щоб бадьорить себе! Щоб тиск не мучив, суглоби не крутило, щоб задишки не було, кашель не доймав, щоб Ганна моя не сердилась: біс штрикнув молодшу взяти!”

Далі буде.
_______________
Від редакції: стиль і правопис автора зберігаємо.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment