У Національному музеї літератури України відкрилася виставка “Світло істини” знаного художника, публіциста Володимира Гарбуза, на якій представлено близько 60 робіт. Вперше експонуються станкові картини із серії “Сльози Марії”, ілюстрації до поеми Тараса Шевченка “Марія”. Несподіванкою є його скульптурні роботи, які виокремлюються психологізмом, внутрішнім рухом.
На відкриття зібралося дуже багато людей. Враженнями поділився письменник Василь Портяк: “Володимир Гарбуз приємно дивує шанувальників, людей, які цікавляться мистецтвом, новизною бачення, творення дійсності у полотнах. Колись ми були втішені, побачивши роботи художника після першого пленеру “Поташня — чарунка Поділля”, який організував Прокіп Колісник. Володимир Васильович, який перед тим уже явив себе як талановитий графік, живописець, після пленеру раптом вибухнув новими барвами, формами, яскравими лініями, сонцем. Це було дивовижно. Після того багато виставлявся, і щоразу ми відкривали щось нове.
На цій виставці, наприклад, у деяких роботах є поєднання з технікою монументалізму. Одне слово, це — вибуховий Гарбуз”.
Розпочала захід Раїса Сєннікова, заступник директора музею з науково-освітньої роботи, яка розповіла про ще одну грань таланту художника: він охоче проводить майстер-класи, навчає відвідувачів.
Про плідну співпрацю з Володимиром Гарбузом говорила заступник директора Національного музею Тараса Шевченка Тетяна Чуйко. Колектив підтримує його наполегливість у невпинному осягненні різних жанрів і видів мистецтва, в кожному з яких відкриває нову якість. Надзвичайно оригінально працює, наприклад, у жанрі автопортрета. Як свого часу Тарас Шевченко був на крок попереду інших, так це нині намагається робити Володимир Гарбуз. У нього, як і в Шевченка, здавалося б, лаконічні краєвиди вражають масштабністю, космічністю.
Член Національної спілки художників Михайло Горловий сказав, що Володимир Гарбуз володіє пензлем, як маестро: “Це самобутній, універсальний митець: живописець, графік, скульптор, письменник. Такі люди в Україні стрічаються дуже рідко. Його живопис зачаровує розмаїттям кольорів, свідчить про те, що художник має щедру, добру душу. Тут не тільки пейзажі, натюрморти, а й твори історичної тематики: про Шевченка, Україну, її розквіт, її горе, її досягнення. Володимир Гарбуз — художник світового значення, а в нас його не помічають”.
Письменник, перекладач Всеволод Ткаченко відзначив високі досягнення Володимира Гарбуза в оформленні книжок. “Пам’ятаю, коли моя онука почала вивчати творчість Тараса Шевченка, я їй подарував “Кобзар”, виданий ВЦ “Просвіта” з ілюстраціями Володимира. Вона цей “Кобзар” клала собі під подушку. Отже, художник спрацював відмінно”.
Заслужений юрист України Володимир Черниш, кандидат мистецтвознавства Петро Нестеренко підтримали промовців у тому, що Володимир Гарбуз — один із найкращих українських художників, його роботи на цій виставці вкотре підтверджують, що він гідний претендент на Національну премію України імені Тараса Шевченка, а члени Шевченківського комітету мають побувати на виставці, щоб пересвідчитися в цьому.
Усі відвідувачі були в піднесеному настрої, що свідчить про позитивну енергетику творів Володимира Васильовича. Особливо тепло, по-дитячому щиро усміхався політичний діяч, народний депутат України першого скликання Олесь Шевченко. Розповів, що знайомий з Володимиром Гарбузом не один рік, бачив чимало його картин. Ця виставка сповнена сонячним світлом, небесним сяйвом, теплотою пейзажів, особливо канівських: “Там є щось сюрреалістичне, що мені особливо близьке з дитинства. Садки Поташні, куди художники щоліта виїжджають на пленери, — це шматочок України. У цій Гарбузовій Україні кожен відчуває власне коріння. Згадується “Ходить гарбуз по городу, питається свого роду…” На виставку прийшли люди з Гарбузового роду. І твори його — це Гарбузова родина.
Незалежно від визнання чи невизнання Комісією, його визнають шанувальники мистецтва всієї України, і не тільки. За своєю енергетикою ще навіть не дійшов до творчого полудня, перед ним велике майбутнє”.
Володимир Гарбуз подякував присутнім, сказав, що його вже вісім років номінують, і якщо за цей час не одержав премію, то причина, мабуть, не в ньому, а в нашій державі, міністерських структурах. Якщо премію не отримують ті, хто її вартий, то виникає відчуття, що недооцінена сама Україна, український народ.
А виставку художник робить, щоб його твори, як живі істоти, об’єднали нас, обгорнули теплом; щоб побачити друзів, з якими не бачиться місяцями, щоб поспілкуватися, відчути пульс української природи, винести сподівання на правду, на добро, на вічність. Ця виставка — подарунок для друзів, яких щоразу більшає.
