Володимир ЛИТОВЧАК,
с. Малютянка,
Києво-Святошинський район
Якось я відпочивав із сім’єю в Алушті. З дружиною пішли на місцевий ринок купити фруктів. В одного з продавців запитав українською мовою:
— Скільки коштують абрикоси?
У селянина-продавця розцвіла усмішка на все лице, і він раптом вимовив:
— Що Ви сказали? Повторіть ще раз.
Я повторив.
У відповідь почув:
— Я в Алушті вперше чую українську мову. Я вам подарую абрикоси, грошей не потрібно.
Ми на це не погодилися, заплатили. Відчувши тепло його душі, я подумав: “Навіщо цьому селянинові й багатьом іншим російська мова в рідній державі? Таких людей не зрусифікуєш”.
Повернувшись до санаторію, став свідком іншої мовної ситуації. До мене підійшов харків’янин, представився інженером і чомусь повідомив:
— У нас в Харькавє всє гаварят на руском язикє.
Не знаю, чому він це підкреслив. Це наслідки зросійщення. Я, маленький ґвинтик соціалістичного ладу, не зміг йому опонувати. Не зміг тому, що це була державна політика.
Ось чому важко відстоювати українську мову навіть зараз, у незалежній Україні, адже при владі залишились люди з радянської доби.
