«КОЛИ Б ТО БОГ ДАВ МЕНІ ПРИТУЛИТИСЯ ДО УНІВЕРСИТЕТУ»

До історії призначення Тараса Шевченка вчителем малювання університету Св. Володимира (з документальних джерел)

Надія ОРЛОВА

Тарас Шевченко любив Київ. Центром науки й передових думок у місті на той час був університет Св. Володимира. З багатьма викладачами, студентами закладу був знайомий та приятелював Тарас Григорович: М. Іванишевим, М. Костомаровим, О. Селіним, К. Павловим, В. Білозерським, О. Марковичем, М. Гулаком, П. Чуйкевичем — можна назвати ще багато імен. Близьким другом поетові став перший ректор університету, людина енциклопедичних знань Михайло Максимович.
У новому приміщенні університету розташовувалася Тимчасова комісія для розгляду давніх актів (Археографічна комісія), із 1845 року співробітником якої був Шевченко.
Оселившись у Києві в травні 1846 р., поет виявив бажання працювати вчителем малювання в цьому закладі. Історія призначення його в університет на вакантну посаду вчителя малювання дуже цікава. Спробуємо прослідкувати розвиток подій, узявши за основу документи.
Викладав малювання в університеті художник Капітон Павлов. 25 років його педагогічної діяльності (враховуючи 19 років роботи в Ніжинському ліцеї князя Безбородька) закінчувалися восени 1845 р. За станом здоров’я К. Павлов мав намір вийти на пенсію. З певних причин він у відставку не пішов, а працював ще рік вчителем малювання, хоч тоді вже був претендент на його посаду.
Ще в жовтні 1845 р. звернувся до Ради університету з проханням призначити його вчителем малювання художник Павло Шлейфер, який разом із Тарасом Шевченком навчався в Імператорській академії мистецтв. 1849 р. Шлейфер одержав звання некласного художника-архітектора і викладав малювання в Павловському кадетському корпусі, Інституті шляхетних панянок, разом із Шевченком працював в Археографічній комісії.
Активно домагався цієї вакансії й поміщик з Подільської губернії художник Наполеон Буяльський, який у 1828—1832 роках навчався у Берлінській, Дюссельдорфській і Паризькій академіях мистецтв. 1845 р. він звернувся до Ради університету та до куратора Київського навчального округу з проектом відкриття в Києві школи живопису, яке, за його словами, уможливлювалося лише за умови посади вчителя малювання в університеті. Плани Буяльського щодо відкриття художньої школи підтримала Рада Академії мистецтв. Ще 1837 року конференц-секретар Петербурзької академії мистецтв Василь Григорович (родом з України) склав проект заснування такої школи в Київському університеті, яка мала б перерости у філіал Імператорської академії.
Наполеонові Буяльському відмовили в посаді. Причиною стала  відсутність свідоцтва на звання художника. З цією перепоною він упорався. Одержав спеціальну програму в Академії мистецтв, і 1846 р. йому було присвоєно звання вільного художника. Водночас, заручившись підтримкою Петербурзької академії мистецтв, зробив подання вдруге. Але знов одержав відмову від куратора Київського навчального округу О. Траскіна. Підставою послугувало розпорядження Миколи І від 23 квітня 1839 р. про обмеження прийому на службу в державні установи поляків з Правобережної України.
Третім кандидатом на вакансію вчителя малювання став випускник і академік Петербурзької академії мистецтв Йосип Габерцеттель, який понад 20 років жив у Лондоні, опанував європейську школу живопису.
Домагався цієї вакансії й художник Бєляєв, особа якого вимагає пошуку матеріалів. Про нього нема інформації в дослідницькій літературі. Згадку знаходимо в документах Київського навчального округу. У відношенні О. Траскіна до Ради університету з приводу призначення вчителя малювання повідомлялося: “Сообщая о сем Совету университета Св. Владимира, я имею честь препроводить на заключение Совета присланную ко мне академиком Габерцеттелем просьбу с приложениями об определении его учителем живописи в университете Св. Владимира и покорнейше прошу представить мне свое мнение: кого из имеющихся в виду кандидатов признает Совет достойным открывающейся вакансии.
При сем возвращается вытребованное от господина ректора университета Св. Владимира дело Совета по прошениям Шлейфера и Беляева об определении их учителями рисования в университете” (підкреслення моє — Авт.).
Вибір Ради університету і на цей раз був на користь Шлейфера, про що й повідомляв ректор університету В. Федоров куратора навчального округу 25 листопада 1846 р.: “Совет признает достойным занять открывающуюся вакансию учителя рисования при университете Св. Владимира художника Шлейфера”.
О. Траскін, маючи заяви художників-кандидатів на посаду вчителя малювання в університет Св. Володимира, змусив Капітона Павлова написати клопотання про відставку. Правда, остаточне рішення про його звільнення було прийнято аж у листопаді після погодження з міністром освіти: “Вследствии прошения учителя рисования в университете Св. Владимира титулярного советника Павлова, я вошел с представлением к министру народного просвещения об увольнении по слабости здоровья вовсе от службы при университете”.
Саме тоді, коли питання про призначення вчителя малювання було майже розв’язано, Тарас Шевченко подав заяву на здобуття цієї посади.
Він був добре знайомий з Капітоном Павловим через своїх друзів — викладачів університету. Можливо, Павлов і порадив Шевченкові обійняти посаду, що звільнялася. В обох художників було багато спільного: вони навчалися в Імператорській академії мистецтв. Павлов був співучнем К. Брюллова, Шевченко — учень Великого Карла.
Із кінця вересня і до середини листопада 1846 р. поета в Києві не було. Він виконував доручення Археографічної комісії на Поділлі й Волині.
Припускаємо, що митця проінформували друзі про дії претендентів, тому він також розпочав активну підготовку за право одержати місце в університеті. Гадаємо, що заручившись підтримкою знайомих професорів, поет поспішив у Яготин до княжни Варвари Рєпніної, розраховуючи на її допомогу. У “Родословнику”  Модзалевського знаходимо дані, що дружиною графа Уварова, міністра народної освіти, президента Академії наук, за діяльності якого і відкрито університет Св. Володимира, була молодша сестра матері княжни — Катерина Олексіївна Рєпніна.
На превеликий жаль, зміст клопотання Варвари Миколаївни до Уварових невідомий. Його існування підтверджують рядки з листа Шевченка до Варвари Рєпніної від 24 жовтня 1847 р.: “По ходатайству Вашему, добрая моя Варвара Николаевна, я был определен в Киевский университет, и в тот самый день, когда пришло определение, меня арестовали и отвезли в Петербург 22 апреля (день для меня чрезвычайно памятный), а 30 мая мне прочитали конфирмацию, и я был уже не учитель Киевского университета, а рядовой солдат Оренбургского линейного гарнизона”.
“Прошение” Шевченка на одержання посади вчителя малювання написано 27 листопада 1846 р., де зазначалося: “Окончив курс учения в Императорской академии художеств в классе профессора Карла Брюллова и посвятив себя преимущественно изучению художественной стороны нашего общества, я бы желал употребить приобретенные мною в искусстве сведения на образование в оном молодых людей по тем самым началам, какие я усвоил себе под руководством знаменитого моего учителя. А потому осмеливаюсь всепокорнейше просить Ваше превосходительство определить меня на открывшуюся вакансию учителя рисования в университет Св. Владимира, где я, кроме преподавания живописи, обязываюсь исполнять безвозмездно все поручения начальства по части литографирования в состоящем при университете литографическом заведении”. Те, що художник обіцяв безплатно виконувати літографії для потреб закладу, було дуже важливим аргументом на користь Шевченка, який добре знав діяльність і стан літографії, що була збитковою. Імовірно, мав надії на майстерню, щоб продовжити видання власних творів. Можливо, буваючи у майстерні, давав поради студентам. У спогадах студентів університету І. Клопотовського,     А. Солтановського зазначено, що Тарас Шевченко був професором малювання в університеті. Студент юридичного факультету О. Андріяшев називав поета “викладачем малювання в університеті”.
Загальновідомий факт, що заяву на одержання посади написав (або ж переписав) власноруч            О. Сенчило-Стефановський, а підпис “Тарас Шевченко” поет міг, гадаємо, поставити на чистому аркуші раніше, до від’їзду в Яготин, щоб заручитися підтримкою В. Рєпніної.
Кінна пошта з Києва до Петербурга діставалася за 10 діб. Губернаторська канцелярія й військові користувалися екстра-поштою. Два рази на тиждень до Петербурга вирушали ще й пасажирські диліжанси. Це може послужити аргументом висловленого припущення, чому заяву не писав сам Шевченко, оскільки був, імовірно, в Яготині. Як зазначено в працях дослідників радянського періоду, з етичних причин Шевченко не хотів писати заяву до звільнення Павлова. І коли Павлова звільнили, того самого дня О. Сенчило-Стефановський написав, або ж переписав, “прошеніе” на аркуші, де вже був підпис Шевченка.
Бажаючи залишатися і співробітником Київської археографічної комісії, заручився поет також підтримкою генерал-губернатора       Д. Бібікова, звернувшись до нього листом 10 грудня 1846 р. Цікаво, що і цей лист писав за нього             О. Сенчило-Стефановський. Мабуть, Шевченко цілком покладався на своїх друзів у цій справі: “…Имею честь всепокорнейше испрашивать Вашего благосклонного разрешения и содействия к определению меня на вакансию учителя рисования в университете Св. Владимира”. Д. Бібіков не заперечував сумісництва і підтримав наміри Шевченка. 21 грудня відіслав клопотання графові Уварову.
Тарас Шевченко дуже хотів працювати в університеті й цікавився результатами конкурсу. “Коли б то ви були такі трудящі та добрі, щоб розпитать в університеті (хоть у Глушановського, він усі діла знає), чи я утверджений при університеті, чи ні… коли б то Бог дав мені притулитися до університету, дуже добре було б”, — писав професорові        М. Костомарову з Чернігівщини.
21 лютого 1847 р. граф Уваров ухвалив рішення на користь Шевченка: “…я представляю вам сделать распоряжение об определении исправляющим эту должность неклассного художника Шевченко в виде опыта на один год, для удостоверения в его способностях…” Було зазначено, що із закінченням терміну дії рішення питання про перебування на посаді вчителя малювання Тараса Шевченка розв’язуватиме генерал-губернатор. Уже 2 березня 1847 р. на розпорядження наклав резолюцію “до виконання” куратор Київського навчального округу О. Траскін. Але наступного дня кураторові надійшов донос студента О. Петрова про існування в Києві таємного політичного братства, де було згадано Шевченка. Події розгорталися блискавично. 7 березня повідомили генерал-губернатора Д. Бібікова, який доповів про це начальникові III відділу О. Орлову. А вже 22 березня 1847 р. Бібіков підписав розпорядження про арешт і допит Шевченка й інших кирило-мефодіївців.
Посада вчителя малювання знову залишилася вакантною. Претенденти активізували зусилля. П. Шлейфер уважно слідкував за справою Шевченка. Вчергове  О. Траскін подав клопотання на ім’я генерал-губернатора Д. Бібікова про призначення вчителем малювання Шлейфера у зв’язку з арештом Шевченка.
Д. Бібіков вирішив зачекати до розв’язання справи ув’язненого Шевченка. Можливо, він перестрахувався, йому не з руки було йти проти рішення графа Уварова. В архіві НМТШ зберігається справа А-18, спр. 13 секретної частини канцелярії попечителя Київського навчального округу, 1847, арк. 1, де міститься розпорядження графа Уварова кураторові Київського навчального округу про виключення зі списків чиновників університету Костомарова і Шевченка та пояснення Траскіна: “Сделав распоряжение об исключении из списков адъюнкта Костомарова, имею честь донести вашему сиятельству, что учитель рисования Шевченко не был определен окончательно на службу при университете…” Отже, офіційно Тарас Шевченко не міг виконувати обов’язки вчителя малювання в університеті.
Не пізніше 22 травня Траскін подав нове клопотання генерал-губернаторові Бібікову про призначення вчителем малювання Наполеона Буяльського (вже втретє).
Ніхто із претендентів посади вчителя малювання не дійстав. Згідно з архівними документами, п’ятим охочим, хто обійняв посаду в серпні 1847 р. (призначення відбулося згідно з розпорядженням Бібікова), був художник із Чернігівщини, вихованець Академії мистецтв           Г. Васько. Остаточно Г. Васька затвердив міністр народної освіти Уваров лише в травні 1848 р. Васько працював в університеті до 1863-го, тобто до ліквідації посади вчителя малювання згідно зі Статутом закладу. А Наполеон Буяльський таки відкрив школу живопису в Києві. Так закінчилася історія із заміщенням вакантної посади вчителя малювання в Київському університеті.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment