УКРАЇНА — ПОЛЬЩА: НЕДОСКОНАЛІ ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ У ПОВСЯКДЕННІ

Вони не такі, як ми…
Польща — одвічно другий, крім російського (себто східного) цивілізаційний вибір України, країна-імперія і країна-домініон водночас. Історичний досвід України в чомусь подібний до польського, проте водночас між нами прірва. Вона поглибилася після прийняття Польщі до ЄС. Але це не географічна, а радше психологічна, культурологічна дистанція, що й досі відмежовує нас від Європи, хоча ще два-три століття тому українські землі частково належали до європейського ареалу.

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,
Києво-Могилянська академія, “Всесвіт”

Ми відмінні, не такі, як вони. Поляки сентиментальні, зворушливі. А головне — вони люблять свою землю, шанують історію, мають особливу гідність. І розмовляють однією мовою — польською. Хоч нині для багатьох поляків англійська мова — “майже” рідна, принаймні більшість молоді вільно спілкується нею. Старші люди, виховані в інший час, добре знають російську. Понад століття Польща була поділена між Пруссією, Австрією й Російською імперією. Проте ця країна не втратила мови, а в ХХ сторіччі пережила художній ренесанс.
Мало хто знає, що європейський абсурдизм зароджувався в Польщі, а не у Франції. Славетний Станіслав Ігнаций Віткевич — основоположник цього напряму; він заподіяв собі смерть 1939 року в с. Великі Озера (тепер Рівненська область), коли прийшла червона від крові радянська армія. Поезія Стаффа, Тувіма, Каспровича, Лесьмяна, проза Івашкевича, Шульца, драми Виспяньського — на початку минулого століття польська література була явлена повною мірою. Натомість українська література, яка також подала світового рівня майстрів слова — Тичину, Рильського, Зерова, Бажана, Свідзинського, Плужника — мала замовкнути на десятиліття, бо найвизначніших її представників було жорстоко знищено. Інтелігенція також була впень знищена радянським Молохом. Польська література не мала таких утисків.
Польща змогла зберегти власне національне обличчя, а водночас і природну належність до простору європейської цивілізації. Краків сьогодні — це друге за величиною місто у Польщі після Варшави, з тисячолітньою історією, багатою культурною й архітектурною спадщиною.
Найдавніше поселення було на Вавельській височині. Це було одне з найважливіших міст загадкового племені віслян. У Х ст. місто входило до складу держави перших Пжемислідів. Близько 990 року перебувало в межах П’ястовської держави. Першу відому писемну згадку про Краків датовано 965 роком. Над Віслою біля Вавеля, згідно з легендою, постала колись святиня поганська, на місці якої побудовано пізніше костьол римський Св. Архангела Михаїла. І досі Краків овіяний особливою містичністю, легендарністю.
На зламі тисячоліть, 2000 року, місто Kraka здобуло титул “європейської столиці культури”. Нині Краків — одне з найпопулярніших туристичних місць світу. Не дивно, позаяк Краків і його мешканці мають особливу ауру — історичну, міфологічну, в якій існує і Королівство П’ястів (1025—1385), і Королівство Яґелонів (1385—1569), і Річ Посполита (1569—1795), і Краківська республіка (1815—1846). Місто Kraka й досі нагадує місто-державу в античному розумінні, де кожен громадянин виконує особливу місію, підтримуючи рідний простір й утверджуючи національну пам’ять.
Польська нація поважає власну культуру, історію, літературу. В цьому я мав можливість пересвідчитися під час нещодавньої мандрівки до Кракова — міста, яке виринає з чарівної легенди про короля Крака, про жорстокого дракона, який жив у печері над Віслою. Можливо, фахівці-мовознавці можуть піддати сумніву цю народну етимологію міста, сказавши, що Краків походить від назви “печера” (в англійській мові cave — печера).
Пам’ятаю блискучі лекції професора Костянтина Тищенка в Лінгвістичному музеї про справжню етимологію нашого Києва. Проте міфологічне коріння — не таке вже й погане явище. Саме міфологічні інтенції надають можливість нації зберегти себе в історичному вирі. Усі ми вийшли з чарівного (чи й не дуже) міфологічного світу. Світ Логосу — досить пізній. Натомість попервах людина інтерпретувала для себе світ як єдність природи, космосу, свідомості, думки. Якщо Краків зумів зберегти цей міфологізм, то лише собі на користь.
Польська література ХІХ—початку ХХ століття — це посутній міфологізм, який привніс в естетику потужний живильний первень (Лесьмян, Стафф, Пшерва-Тетмайєр). Польський катастрофізм уже пізніших часів, зокрема в Чеховича, також до цього спричинився. Те саме маємо і в російській літературі Срібної доби. Клюєв, Бальмонт, Пастернак, Мандельштам, Ахматова — ці майстри Слова розуміли, що світ може існувати в нашому сприйнятті не через раціональне розкладання, не в аналізі, а в символістській багатобарвності. Українська література, яка почала ХХ сторіччя з Миколи Вороного, Олександра Олеся, Павла Тичини, також явивши естетичні зразки світової сили, мала з часом замовкнути, вкритися мулом соцреалізму. Натомість у Польщі соцреалізм — лише маленький етап в історії ХХ століття. Тому і чуєш у Кракові польську мову.
Їдучи до Кракова, неодноразово ловив себе на думці: чому українці соромляться своєї мови? Разом зі мною їхала пані з Чернівців, яка чудово розмовляла українською, але з російськомовними українцями переходила на мову чужої культури. Так само представники деяких українських реґіонів вдавали, що вони зовсім не знають, що таке українська мова. Європа зрозуміє Україну тоді, коли Україна зрозуміє себе. Приїжджаючи до Німеччини, Іспанії, Франції, чуєш мову цієї країни й одразу відчуваєш національний, етноментальний колорит. Для України й досі властиве метання між своїм і чужим.
Польща — не Росія (хоч іноді у певних колах і відчувається особливий пієтет до цієї країни, але здебільшого через те, що газові й нафтові важелі впливу перебувають саме в російських олігархів). Польща готова розмовляти з кожним його мовою: на вулицях Кракова можна почути й англійську, й іспанську, й італійську мови. Проте після польської найгучніше звучить російська. Туристів із Росії в Кракові надзвичайно багато. Росіяни поводяться так, що на них неможливо не звернути уваги. Поляки звикли до цього, зрештою, дається взнаки й досвід перебування під дахом Російської імперії, хоч Краків, зокрема, належав до Австрії.
Це місто для мене має особливе значення. Саме тут народилася бабуся. Краків — історична перлина, зокрема ж якщо говорити про Старе місто. Воно вражає інтенсивністю релігійного життя (тут найбільша кількість церков на одного мешканця).
Проте Краків ніби має два обличчя: перше — історичне, магічно-містичне (Старе місто). Друге — обличчя з присмаком соціалістичних кольорів: відчувається, що все-таки це простір Східної Європи, яка зазнала “принад” радянського соціалістичного будівництва.
Історія становлення державності в Україні та Польщі має багато паралелей. І все ж Україна, на відміну від польського сусіда, не змогла використати свого історично-націєтворчого шансу сповна. Передовсім цей шанс було упущено тоді, коли тріснула Комуністична партія. У Польщі в цей період до влади прийшли представники молодої інтелігенції, які прагнули повернути історичну пам’ять, реалізувати проект “європейської Польщі”. Саме в цей час актуалізовано твори Ґедройца, Мілоша.
Чеслав Мілош — один із тих польських інтелектуалів, які прагнули сконструювати польську ідентичність у руслі європейського націєтворення. Ще в 60—70-ті роки серед творів Нобелівського лауреата Мілоша з’являються вірші, які формують засадничі аспекти свідомості нової Польщі — європейської. У 80-ті радянська система остаточно дала збій. На арені з’являється “Солідарність” із Лехом Валенсою, Адамом Міхніком…
Пам’ятаю зустріч із паном Адамом торік у Києво-Могилянській академії. У своєму слові він торкнувся питання, чому Польща змогла вберегти власну самобутність. Однією з причин була польська Католицька Церква. Натомість в Україні й досі не існує власної Церкви, більшість церков на українській землі належить Московському Патріархатові.
Усі найважливіші події польської історії відбувалися у Вавельському замку: коронації, віншування, відспівування монархів. Краків протягом століть залишався центром, духовною основою Польщі — чи за доби Великого князівства Литовського, чи Речі Посполитої, чи Австро-Угорщини.
У Польщі високо цінують культурні здобутки попередніх століть. Найвищі зразки польської культури (малярства, музики, літератури) активно присутні в сьогоднішньому житті Польщі. Це і численні концерти на найпопулярніших каналах — найзручніший час може бути відведено для концертів Шопена. Водночас у готельних номерах можуть бути репродукції картин відомих польських малярів. Поляки з величезним пієтетом ставляться до здобутків польської літератури. Центр Кракова увінчаний двома монументами поетів — Адама Міцкевича та Юліуша Словацького. У сувенірних крамничках можна знайти картини, серветки, малюнки з портретами відомих польських письменників початку ХХ сторіччя. Скажімо, один з улюбленців поляків — творець блискучих драматичних творів Станіслав Виспяньський.
Цікаво, що в центрі Старого міста розташована ресторація, заснована ще 1921 року. Вона має назву “Весілля” — за однойменною драмою Виспяньського 1910 року. Саме ця назва допомогла мені віднайти будинок, у якому майже вісімдесят років тому народилася моя бабуся.
Польща вміє шанувати здобутки власної культури не лише вдома, а й за кордоном. Пам’ятаю, як Наталя Савчук, яка свого часу працювала в Рівненському обласному управлінні освіти, член Рівненського обласного об’єднання “Просвіти”, якось розповідала мені про те, як на прохання польської сторони вдалося організувати музей пам’яті Станіслава Ігнация Віткевича (Віткація) у селі Великі Озера на Рівненщині.
Краків і далі залишається інтелектуальною столицею Польщі, передовсім через наявність Яґелонського університету. В університеті активно розвиваються українські студії, тут працюють відомі українські науковці.
Це місто видається типово європейським ще й тому, що в ньому зроблено все, щоб життя і мешканців, і відвідувачів було комфортним. Тут неможливо заблукати: скрізь є потрібна інформація. Костьоли і храми в ньому — не лише архітектурна окраса, не лише можливість пізнати еволюцію міста. Навіть у будні в костьолах надзвичайно багато вірян.
Можливо, в кожного у Кракові є улюблені місця, в місто неможливо не закохатися: в його магію і старовину, у відбивання сакральних годин у центрі міста стародавнім годинником, в костьол Святої Марії, споруджений 1223 року. У центрі чимало історичних монументів, зокрема на честь Грюнвальдської битви. Вражають численні монументи святим, отцям церкви, пам’ятник Іоану Павлу ІІ, якого вважають найвідомішим поляком ХХ сторіччя. Краків — європейське місто, яке, здається, попри все, знайшло власне історичне мотто.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment