НОВА СТОРІНКА УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ ЗА КОРДОНОМ

На початку лютого відбулася подія, варта того, аби про неї не просто знали, а й говорили. Йдеться  про Указ Президента України “Про надання Культурному центру України в Москві статусу національного”.
Саме про нові можливості Центру, його перспективи й теперішню діяльність ми говорили з генеральним директором Національного культурного центру України в Москві Володимиром МЕЛЬНИЧЕНКОМ.

— Володимире Юхимовичу, що означає для колективу новий статус Культурного центру?
— Передусім визнання загальнонаціонального і міжнародного значення результатів діяльності колективу на початку ХХІ століття. Визнання того, що концепція роботи Центру цілком відповідає найважливішим національним пріоритетам України в міждержавній культурній політиці.
— А для Вас особисто?
— Не відокремлюю себе від колективу. Положення про національну установу передбачає наявність фахівців високого рівня кваліфікації зі значним досвідом практичної роботи. Наш колектив відповідає цим вимогам.
— Певно так, якщо враховувати, що торік Ви стали лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка.
— Ця найвища державна нагорода в галузі літератури і мистецтва також значною мірою належить усьому колективу Центру. Адже Національної премії були удостоєні праці з московського шевченкознавства, а стратегічний проект “Тарас Шевченко” покладено в основу нашої діяльності. Загалом масштабні проекти складають суть успішної роботи колективу.
— Крім згаданого Вами, є проекти “Україна театральна”, “Українське кіно”…
— А ще “Григорій Сковорода”, “Микола Гоголь”, “Михайло Грушевський”, “Лесь Курбас”, “Василь Стус”, “Діти в Культурному центрі України в Москві”, “Прем’єра”, “Презентація”, “Діалог культур”, “Відомі українці в Росії” тощо. Ці назви говорять самі за себе.
— Не можу не торкнутися фінансового питання. Тепер, згідно з Положенням про національні заклади, фінансування Центру буде проводитись за окремими нормативами, встановленими Кабінетом Міністрів України.
— Майже всі наші друзі й прихильники передусім радіють саме з цього приводу. Проте насправді жодних змін автоматично не передбачається, бо нас держава не фінансує. Може, нарешті новий статус дасть змогу  розв’язати це питання?
Втім, якби це сталося, то передусім  слід виділити державні гроші на фінансування важливих культурних проектів, які у Москві вийшли б далеко за межі Центру. Ідеться про дні української культури, фестивалі національних театрів, розширення “Української книгарні” на Арбаті тощо.
Так само вимагає фінансового забезпечення проект “Діаспора”, у рамках якого ми презентуємо реґіональні українські організації. Запрошення великої кількості учасників мистецьких колективів, представників української діаспори, їхнє розміщення і харчування в Москві — все це проблеми, що стають іноді непереборними. Звичайно, левову частку витрат мала б узяти на себе російська сторона, але й Культурний центр хотів би почуватися вільніше  фінансово. Створення фінансового механізму реалізації проекту “Діаспора” могло б суттєво змінити на краще ситуацію в роботі з українською діаспорою в Росії.
— Можна зробити якийсь кардинальний крок, аби активізувати українську діаспору в Росії?
— Потрібно не тільки ефективніше використовувати потенційні можливості Національного культурного центру України в Москві, а й створювати його філіали в реґіонах. Незначні в масштабах держави цільові затрати окупляться та матеріалізуються в активізації українських культурних, просвітницьких, освітніх організацій. Не забуваймо, що йдеться про багатомільйонний прошарок українців у Росії, який залишається значною мірою культурним, інтелектуальним ресурсом України.
— Які  Ви виокремили б серед останніх досягнень Центру?
— Найвищим досягненням вважаю надання Центру статусу національного.
— Ми говорили про стратегічні плани. А який напрям розвитку Центру найцікавіший для Вас?
— Настав час підняти рівень інформаційного забезпечення роботи Національного культурного центру, що розширить коло віртуальних відвідувачів Центру на десятки тисяч. І, повірте, вони будуть задоволені.
Перспективи має й науково-дослідна робота, що вочевидь збиратиме навколо себе творчі сили з усіх мистецьких жанрів.
— Мабуть, доцільною була б державна підтримка наукової роботи в Центрі.
— Безперечно, можна було б значно розширити науково-пошукову роботу з проблем українознавства в Москві. У рамках Центру міг би працювати спеціальний підрозділ науково-дослідної та архівної роботи. У спокійному режимі ми могли б зібрати в російських архівах величезну кількість документів. І чому б за участю Культурного центру не проводити стажування молодих науковців, які займаються проблематикою українсько-російських відносин? У нас є можливість допомогти в цьому плані державі. Але самі гроші на все це виділити не можемо. У нас все ж таки 4,5 тисячі квадратних метрів площі, які потрібно утримувати й забезпечувати належним чином. І всі заходи (а їх близько двохсот на рік), які ми проводимо, фінансуємо також власним коштом.
— Кого з артистів Ви хотіли б побачити найближчим часом на сцені Центру?
— У наших планах на 2010 рік — творчий вечір Богдана Ступки “Концерт для Ступки з оркестром”. Сподіваюся, що в нас знову побувають Ніна Матвієнко, Марія Стеф’юк, Анатолій Паламаренко, Раїса Недашківська. Передбачено творчі зустрічі з Борисом Олійником, Іваном Драчем, Павлом Мовчаном, Марією Матіос, Лесею Дичко.
До речі, 15 березня у Центрі відбудеться урочистий вечір, присвячений 196-й річниці з дня народження Тараса Шевченка, у якому брали участь лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка, актор Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької Богдан Козак.
Хотіли б побачити й інших лауреатів Шевченківської премії. Наприклад, провести в Центрі презентацію книжки Оксани Пахльовської або послухати музичні твори Левка Колодуба. Пропонуємо Степанові Ганжі виставити в Центрі свої чудові килими. Готові провести в Москві презентацію монографії Миколи Бабака та Олександра Найдена “Народна ікона Середньої Наддніпрянщини”. До речі, цьогорічний лауреат Шевченківської премії Віктор Ковтун кілька років тому вже виставляв свої твори у нашому Центрі, і ми з радістю запрошуємо його знову.
— На початку березня відбудеться завершальний тур Всеросійського конкурсу на краще читання творів Тараса Шевченка серед дітей і молоді, який Центр проводить впродовж кількох років. Що очікуєте від нього цього разу?
— Прогнозую зростання інтересу до творчості Шевченка серед російськомовних школярів і студентів. З кожним роком покращується вивчення ними української мови, проникнення у її духовні глибини. Про це, до речі, свідчить успішна робота нашої Недільної школи. Залучення дітей та молоді до національно-культурної роботи — це одне з основних завдань української діаспори в Росії. На мій погляд, передусім потрібно об’єднати зусилля на вселенській любові українців до Кобзаря.
— Ви — доктор історичних наук, письменник. Над чим працюєте зараз?
— У березні виходить у світ книжка “Українська душа Москви (Михайло Максимович. Михайло Щепкін. Осип Бодянський. Микола Гоголь)”. Завершую роботу над книжкою “Українські наголоси московських храмів”, присвяченою маловивченій та недостатньо висвітленій темі причетності великих українців до багатьох московських церков і українського впливу на московську храмову культуру.

Спілкувалась Ассоль ОВСЯННИКОВА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

2 Thoughts to “НОВА СТОРІНКА УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ ЗА КОРДОНОМ”

  1. Андрій

    Насправді, те, що все ЦЕ існує – великий ресурс і все закидати на інформаторів та гнобителів – безглуздо. Хто хоче щось робити – зможе в будь-яких умовах. Але факт наявності цього центру надає сил та певних ресурсів нашій громаді.

  2. Не потрібно брехати! Та ще й так по-дитячому. Бо соромно. Тисячі і тисячі українців не ходять в Бібліотеку української літератури, бо там стукачі складають списки для всяких служб. Така сама недовіра існує по відношенню до КЦУ в Москві. Приїзджі з України самі бачили, скільки людей приходить на зустрічі з ними. В КЦУ теж декілька інформаторів. Іноді приходять ті, кому втрачати нічого. ЦЕ ГІРКА ПРАВДА.

Leave a Comment