ТАЛАНТ НА КІНЧИКАХ ПАЛЬЦІВ

Фото Олеся Дмитренка

Чарівні звуки гітари розбурхують найхолоднішу душу, акорди, як абсорбент, поглинають біль і сум, натомість залишаючи радість і спокій. У руках майстра гітара звучить так зворушливо, що розкриває найяскравіші пелюстки душі. Саме так співала гітара в руках братів-близнюків з Луганська, що виступили у книгарні “Є”.

Наталія АНТОНЮК

Михайло і Валентин Золотухіни через помилку лікарів у ранньому дитинстві втратили зір. Опускати руки? Покластися на ласку долі? Ні, брати вирішили, що їхнє покликання — дарувати людям радість, і тому, маючи невичерпний запас оптимізму й наполегливості, змалечку почали навчатися гри на гітарі. Музика стала для них утіхою, а інструмент — вірним другом.
Тепер Золотухіни виступають завжди удвох. Розлучалися лише раз, коли Валентин вступив до Московського державного спеціалізованого інституту мистецтв, а Михайло — до Луганського державного педагогічного інституту. Але через рік Валентин перевівся до Луганська, щоб бути з братом.
У книгарні “Є” Золотухіни презентували твори зі свого акустичного альбому “Популярна гітарна класика”, над яким ще продовжують працювати й до якого увійдуть власні твори, а також музика іспанських, південноамериканських та російських композиторів в аранжуванні братів.
Золотухіни виконали твори “Елегія”, “Сліпий дощ”, “Пам’яті Івасюка”, “Тарасова гора” на слова О. Самарцевої, “Танцюй, дівчино” С. Орєхова, а також власні твори “Балада про любов”, “Тій, яку не знаю”.
Брати Золотухіни в творчому доробку мають три музичні альбоми “Абрикосовий ранок”, “Створення” і “Політ, моя думка!”, десятки пісень українською, російською і білоруською мовами. Вони неперевершено виконують різноманітні твори, зокрема іспанську класику: запальне фламенко переносить слухачів на узбережжя сонячної Іспанії, де за обрієм зникає жовтогаряче сонце, уявляються андалуські танцівниці, що вистукують кастаньєтами, танцюючи танок любові й ненависті.
Виконують Золотухіни й власні пісні, що зворушують серце відвертістю, а Михайло іноді пише вірші, на які потім брати накладають музику і власний голос (мають хороші вокальні дані). Іноді ж “розбавляють” репертуар гітарним роком.
Брати беруть активну участь у конкурсах, де виборюють призові місця, виступають на сценах Росії, Білорусі, Литви й Чехії. Серед нагород — третя премія на Всеукраїнському конкурсі “Червона Рута — 2009” у жанрі акустичної музики, перша премія на IV реґіональному фестивалі авторської пісні “Я — вільний вітер”, присвяченому пам’яті Геннадія Тимофєєва. Вони лауреати міжнародної премії “Філантроп” у номінації “Естрадний вокал” тощо.
У Луганську брати Золотухіни мають домашню звукозаписувальну студію, куди для співпраці й обміну досвідом запрошують не лише музикантів і звукорежисерів, а й усіх, кому не байдужа музика.
У братів запитали: чи складно працювати музикантам із вадами зору в Україні? Золотухіни відповіли коротко: “Не складно, проблема полягає в іншому: щоб стати знаменитим гітаристом у нашій країні, потрібно мати багато грошей і виконувати “попсу”, а до неї душа не лежить. Гітара не визнає лицемірства; щоб її приручити, потрібно бути щирим і любити музику”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment