ЛИСТИ І. ДЗЮБИ ДО В. ВОЙТЕНКА

Професор Володимир Войтенко — один із наших постійних авторів. Його публікації, хоч би якій темі присвячувалися, завжди переконливі, аналітичні, самобутні. Не раз і не два доводилося чути від читачів “Слова Просвіти” запитання: “А професор Войтенко — доктор медицини? Політолог? Соціолог? Літературознавець?..” І жодного з цих припущень ми не заперечуємо. А ще обов’язково додаємо: Володимир Платонович — надзвичайно цікавий письменник, автор десятка книжок прози, поезії, літературознавчих розвідок. І в кожному виданні ми бачимо несподіваного, іншого Володимира Войтенка. Днями побачила світ його детективна повість “Браунінг Лонг-07”. Про неї ми обов’язково напишемо. А сьогодні пропонуємо два листи академіка Івана Дзюби до нашого автора з приводу книжок В. Войтенка про Миколу Гоголя. Сподіваємося, що читачам “Слова Просвіти” буде цікаво.
Любов ГОЛОТА

17.05.2009
Шановний Володимире Платоновичу!

Завдяки Валерії Львівні Грушевській, маю Вашу (і Олександра Володимировича) книжку “Гоголь. На ріках вавилонських”. Раніше з великим інтересом читав Ваші статті і був підготовлений до того незвичного ракурсу, в якому Ви розглядаєте звичну тему. Чого тільки не сказано вже про Гоголя! Але ви окреслили такі “ділянки” культурно-психологічного рельєфу, в якому складалася доля Гоголя, — що раніше не були помічені. Або не усвідомлені їх дотичності до проблеми Гоголя. Насамперед — Артем Ведель. Разюче! Про Василя Наріжного як (до певної міри) попередника Гоголя на стезі в російську літературу писалося, і не раз, але Ви побачили цю тему цікавіше. До речі, про “неправильність” російської мови Гоголя (і Наріжного). Там ще річ і в тому, що синтаксис Гоголя — це синтаксис староукраїнської поетичної, вченої і канцелярської мови доби бароко та останніх часів гетьманщини.
Немало писали українські літературознавці і про Платона Лукашевича (власне — мало!); здається, двоє Войтенків перші “вивели” його на Гоголя (чи Гоголя на нього). Я втішався, зустрівши у Вас розділ про О. Нікітенка. Його щоденник дає багатющий матеріал, що характеризує атмосферу політичного і літературного життя кількох десятиліть XIX ст., а до нього майже не звертаються.
Звичайно ж, доречні у Вашій розмові і Олександр Стороженко, і Тодось Осьмачка, — не тільки Гоголь допомагає зрозуміти їх, а й вони Гоголя: у цьому особливість Вашого підходу.
Про Пантелеймона Куліша — саме він перший розвинув думку про те, що Гоголь український не в своїх українських (про Україну) повістях, а в “Ревизоре” і “Мертвых душах”. Цю думку повторювали в Росії кінця XIX — поч. XX ст. Нині про це забули (хоч, здається, щось схоже у Солоухіна проскочило).
Ваша манера викладу легка і ваговита. Використано багато джерел, маса посилань на різних авторів, але це не заважає вести прозору розмову з читачем. Хіба що мене здивувало: рясно цитуючи навіть сучасних журналістів, Ви ніде не згадали Ю. Барабаша — одного з найглибших дослідників Гоголя і Шевченка. Чудово прозвучав у Вас Блок! А міг би й Андрій Бєлий! До речі, серед маси біографічних (белетристичних) творів про Гоголя є цікаві повісті Григорія Колісника і Юрія Мушкетика, в яких теж звучить мотив “рік вавилонських”. Але це — між іншим.
Даруйте, що я висловив лише перше враження. Книжка варта окремої серйозної розмови. Дякую за те задоволення, яке я мав, читаючи її. Бажаю добра і улюбленої праці.

З повагою Іван ДЗЮБА
29.X.2009
Шановний Володимире Платоновичу!

Читаю “другого” Вашого Гоголя: “Геній та божевілля”. Насамперед велика дяка за те, що надіслали (а ще більша за те, що написали!). Ваша рішуча перевага над “професійними” гоголезнавцями в тому, що ви дивитеся вільними від канону очима, і думка ваша саморозвивається, а не лягає в річище задуму. Звідси й широкий, багатогранний, часом несподіваний контекст. І ще: Гоголя не інтерпретовано, а пережито.
Про “хворобу” Гоголя казано і писано багато (від сучасників його починаючи, — Тургенєв: “Какое ты умное и странное, и больное существо”; Анненков: “Бедный страдалец”), але у Вас проблема вимальовується в ширшому діапазоні — від соціально-психологічного і „художньо-психологічного” до лікарського.
До речі, при нагоді варто прочитати про Гоголя в Овсянико-Куликовського — його тепер не часто згадують. Як і А. Бєлого, який довів переконливо, що Гоголь думав українською, а потім перекладав…
А втім, це до слова. Ваша праця сильна не “бібліографією” і не “методом”, а живою хвилюючою думкою. Хай Вам працюється, і хай ми ще не одне прочитаємо.

Шанобливо — Іван ДЗЮБА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment