СТУДЕНТСЬКИЙ ВЕЛИКИЙ ПІСТ

Максим ЯРЕМЕНКО,
доцент Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Кілька століть тому побутували звичаї, що до сьогодні не збереглися. Частина спудейських практик була пов’язана з літургічним роком, зокрема, Великим постом. Одні з них передбачали, скориставшись сприятливим часом, бодай якесь розв’язання проблеми бурсацької бідноти, інші ж переслідували почасти виховну, почасти навчальну мету. Так, молодь зі знаменитої Києво-Могилянської академії “готувалась” до посту заздалегідь. Упродовж десятиліть в один і той самий час хлопці ходили по садибах подільських міщан та просили гроші. Імена “доброхотних дателів” записували у спеціальну прошнуровану книгу, скріплену підписом викладача риторики й водночас опікуна студентського об’єднання конґреґації, який засвідчував прийом коштів від прохачів. Процедура тривала 5—7 днів і припадала на останній тиждень перед Великим постом — Сирний.
Ця седмиця, що закінчує підготовку до Св. Чотиридесятниці, вважається порогом божественного покаяння. У богослуженнях тижня прославляється піст та показуються його спасительні плоди. Тому здійснення такої богоугодної справи, як подаяння, цілком відповідає духові часу, на що й уповали спудеї. Певну роль у появі цього звичаю відігравала й слава про прихильність українських обивателів до прохачів. Московський старець-паломник Іоан Лук’янов, проїжджаючи Київ 1700 року, зазначив, що місцеві мешканці “к нищим податливы”. Чулість до прохань стосувалася не лише обивателів “другого Єрусалима”, а й жителів Гетьманщини загалом, а милостиню давали не тільки знедоленим співгромадянам. Київ, Гетьманщина та запорозькі землі слугували місцем перманентних зборів “доброхотних подаяній” найчастіше на монастирські потреби і не лише українського духовенства. Слава “к нищим податливых” обивателів притягувала насельників закордонних монастирів Київської єпархії та чернецтво з інших територій, зокрема тих, що перебували під владою мусульман.
Важливою у збиранні милостині була віра в її спасительну допомогу. Жертводавець завжди пам’ятав, що чинить “ради вечной памяти и награждения небесного”: “Доброхотна бо дателя любит Бог, от Которого всякий творящий милость несуменно восприимет невидимую милость, вечным же и временным воздаянием награжден будет”. Тож прошнурована книга, в якій фіксувалися достойні вічної нагороди, не лише давала змогу контролювати студентів-прохачів, а й після закінчення збирання грошей починала відігравати роль синодика та зберігалася для поминання вписаних жертводавців. Про таку роль могилянської книги також нагадують записи в ній “О здравіи” та “За упокой”. Цікаво, що окремі давачі не завжди користувалися правом бути згаданими в молитві та показували гідні наслідування приклади християнської скромності. Зокрема зустрічаються записи милостині без будь-якого ідентифікаційного супроводу (на кшталт: “…дано 15” [копійок]), чи фіксація замість імені фрази “Богу вістимій”.
Як правило, “доброхотів” обходили кілька вихованців старших “шкіл” Академії. Інколи їм допомагали молодші вихованці. Зрозуміло, що за короткий час вони не могли відвідати всіх мешканців Подолу, яких налічувалося тоді більш як 10 000 осіб, що заселяли трохи менше 2 000 садиб. Вочевидь, акцентувалося на патриціаті та заможних громадянах, представників яких, до речі, можна ідентифікувати за окремими записами. Зрідка до міщан долучалися духовенство, козаки тощо. Фіксація серед благодійників самих могилянських спудеїв підтверджує, що зібрані кошти витрачали на найнужденнішу частину вихованців Академії. Розмір одного подаяння переважно коливався у межах 1—50 копійок, найчастіше жертвували по 5 чи 10 копійок. Для порівняння: в останню третину XVIII ст. житня хлібина і ступка солі коштували 2 копійки, цукор — 30, а яловичина — 31/3 копійки за фунт, найпростіше полотно — 4 копійки за аршин (72 см).
Інший звичай київських спудеїв припадав на піст. На його початку на видноті записувалася латинська фраза “Creator Hominem Redimit Irruens Severas Tartari Vigilias” (“Творець людину рятує, перериваючи дикі богослужіння татарина”). Кожне слово починалося з великої літери. Як бачимо, кількість слів дорівнювала кількості тижнів Великого посту, а число літер у кожному слові, окрім останнього, — числу днів кожної седмиці. Починаючи від понеділка першого тижня Чотиридесятниці маленькі літери стирали по одній щодня, а великі, що припадали на неділі, та остання літера останнього слова (“s”), яка припадала на Великдень, залишалися. У результаті на Пасху виходило слово “Christus”, до якого дописували “resurrexit”, себто “Хритос воскрес”.
Деякі великопісні практики існували впродовж кількох століть. Хоч вони не були суто студентськими, київські вихованці (й Могилянської, й Духовної академій) активно долучалися до цих “акцій”. Так, до путівників XIX—початку XX ст. по київських святинях, що мали інформувати численних відвідувачів з усієї Російської імперії про “достопам’ятності”, інколи вносили повідомлення про таке особливе богослуження Української Церкви, як пассії, встановлене ще в XVII ст. Упродовж перших чотирьох п’ятниць Великого посту на повечір’ї у соборних і монастирських храмах читали про Страсті Христові (passio з латини — страждання) із кожного євангеліста, починаючи від Матвія, у супроводі спеціальних піснеспівів та проповіді. У згаданому богослужінні в Братській обителі, при якій функціонувала Академія, брав участь знаменитий студентський хор — одна з візитівок Подолу. На пассії, а також послухати в “Братстві”, як тоді ще називали Академію, концерти Веделя перед та під час посту збиралися численні мешканці цієї частини міста — тоді головний монастирський великий Богоявленський храм ставав тісним.
Зрештою, не слід забувати про хід із вербою. Зібравшись у храмі перед вечірнею Лазаревої суботи та освятивши там гілля, київські спудеї з піснеспівами урочистою процесією йшли до Братської обителі, де відбувалася всенічна. До XIX ст. “вербний” шлях, починаючись у Старому Києві, пролягав через Софійський катедральний собор; затим усе дійство відбувалося на Подолі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment