Сергій КВІТ,
президент НаУКМА
Національний університет “Києво-Могилянська академія” отримав від проекту “Топ-200” запрошення взяти участь у рейтингуванні українських ВНЗ 2010 року. Для цього нам було запропоновано заповнити анкету з 15 запитань. У супровідному листі зазначалося, що “розроблені методологія та інструментарій відповідають Берлінським принципам визначення рейтингів вищих навчальних закладів(…) та максимально адаптовані до національної системи освіти” з посиланням на публікацію цих принципів у “Дзеркалі тижня” від 22—26 липня 2006 р. Однак звичайне порівняння анкети “Топ-200” та європейських принципів рейтингування засвідчують принципову невідповідність обох документів.
Читаємо у третьому пункті Берлінських принципів: “Система має визнавати різноманіття вищих навчальних закладів і враховувати їхні різні місії та цілі. (…) Заклади й експерти, які беруть участь у визначенні рейтингу, мають проводити систематичні консультації”. Натомість організатори “Топ-200” ухиляються не лише від консультацій, але відмовляються надати будь-які пояснення щодо методології оцінювання, порушуючи відповідно пункт шостий: “Методологія визначення рейтингів ВНЗ має бути прозорою”. До відкритості закликають також пункти 10 та 15 Берлінських принципів.
Цікаво, що всі 15 запитань із запропонованої анкети починаються зі слова “кількість” (нагороджених співробітників, академіків, захищених докторських і кандидатських дисертацій, патентів, відзначених студентів, штатних професорів, доцентів, студентів тощо), яку мають університети станом на 2009 рік. Таємність методології спонукає до сумнівів стосовно способів опрацювання одержаних даних.
Незважаючи на велику увагу, яку приділяє визначенню якості підготовки в університетах пункт п’ятий Берлінських принципів, ключове слово “кількість” в анкеті вказує на те, що оцінюється не якість університетів, не їхні успіхи у виконанні задекларованих місії та мети, не унікальність чи інноваційність, а винятково розміри. За такою логікою, що більший ВНЗ, то більше в ньому студентів, викладачів і захистів дисертацій. Саме тому він кращий. Додамо, що пункт п’ятнадцятий Берлінських принципів закликає “у процесах визначення рейтингів ВНЗ, окрім аналізу кількісних характеристик їх діяльності, потрібно здійснювати аналіз якісних характеристик на основі процедур і методів експертного оцінювання”. Ці заходи, згідно з пунктом чотирнадцятим, також “повинні включати організацію консультативних чи навіть наглядових органів, бажано з участю міжнародних експертів”, тобто знову ж таки бути відкритими для широкої та академічної громадськості.
Зважаючи на всю складність справи рейтингування, висловлюючи розуміння того, що ідеальних рейтингів не буває, Києво-Могилянська академія висловлює стурбованість щодо свідомого спрощення проблеми оцінювання якості українських університетів, яка безпосередньо ототожнюється з розмірами. Такий підхід не може вважатися комплексним. Він не дає відповіді на потребу українського суспільства бути поінформованим щодо якості вітчизняних університетів. У зв’язку із цим ми просимо керівництво проекту “Топ-200” не турбуватися і не включати Національний університет “Києво-Могилянська академія” до свого рейтингу.
