ПІСНІ Й КОРОВАЇ — ВІД ЩИРОГО СЕРЦЯ

Михайло ЖУРБА

Медалі Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка “Будівничий України” удостоїлась волинянка Галина Бачинська.

Її життєвий шлях почався на невеличкому хуторі Високе, що входив до відомого на Волині села Романів. У літописі села багато сторінок, пов’язаних із драматичними подіями нашої історії, особливо тими, на які таким “щедрим” було минуле століття. Досить згадати хоч би дві світові війни.
Другу війну вона пам’ятає дуже добре. Особливо той день 1944-го, коли забирали на фронт батька. Галині йшов тоді п’ятнадцятий рік. “Останній день перед прощанням, — розповідає вона,— тато провів у безперервній роботі: гострив пилку, пиляв і рубав дрова, господарював у хліві, на подвір’ї…
— Ти б, Федю, хоч би відпочив, посидів з нами, поговорив, бо хтозна, коли тепер побачимось, — згадує Галина мамині слова.
— Не переживай, — відповів він. — Коли повернуся, тоді й відпочину, і насидимось-наговоримось”.
Федора Бондарчука, як і багатьох інших вихідців із Західної України, переважно записували у піхоту і без підготовки та належного озброєння кидали в бій, під німецькі кулі. Федора мобілізували у березні, а в липні 1944 року він загинув: бій під Брестом виявився для нього останнім.
У Галини Федорівни зберігається кілька пожовклих світлин, на яких дороге татове обличчя. На одній з них — вона, семилітня, між татом і мамою.
Федір із дружиною Лікерією і донькою Галиною господарювали хоч і в скромній, але власній хатині, на власній землі. Федір Бондарчук був не тільки добрим господарем-працелюбом, а й шанованою в Романові людиною, активним учасником місцевого осередку “Просвіти”. У тридцяті роки, “за Польщі”, у волинських селах діяли різні політичні сили та громадські організації: й українські націоналісти, і комуністи, і польські осадники… Наймасовішим був просвітянський рух, до якого приєдналися і в якому брали участь тисячі селян.
Залишившись із мамою, Галина рано почала трудове життя. Працювала і на колгоспних ланах, і в домашній господарці. Після одного з бурякових сезонів її за “ударну працю” представили навіть до високого ордена, але в результаті блукань по начальницьких кабінетах різних інстанцій подання підкоригували, і орден “переплавився” на медаль “За трудову доблесть”…
Але було в Галини й інше, набагато дорожче для неї визнання — повага людей. І не лише за чесну, сумлінну, самовіддану працю. У Романові, а згодом у Липинах під Луцьком, куди вона переїхала після заміжжя, за нею утвердилася слава чудової коровайниці. Скільки людей на численних весіллях — від сільських до столичних — захоплювалися її короваями!
А ще Галина Федорівна знає десятки народних пісень. Зокрема й тих, які нині призабуті чи й зовсім забуті. Її внучка Олеся під час навчання у Волинському університеті записала з уст бабусі Галі 103 народні пісні.
Продовжує просвітянські традиції діда Федора і Майя, дочка Галини Федорівни, вчителька Липинської середньої школи. Вона бере участь у роботі місцевого осередку “Просвіти”, в районних, обласних і загальноукраїнських заходах Товариства.
Високу нагороду ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Галина Бачинська отримала в день свого вісімдесятиріччя. Вона заслужила цю нагороду всім своїм життям, бо саме завдяки таким скромним, але високодостойним берегиням наших найкращих родинних, народних традицій і живе українська справа, розбудовується Україна.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment