Олеся ПОНОМАРЕНКО,
кандидат філологічних наук,
м. Київ;
Кость ХОМЕНКО,
лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Степана Руданського, м. Вінниця
З далекої киргизької столиці Бишкека надійшов: унікальний збірник “Шевченко в Кыргызстане. Исследовательские и художественные материалы на русском, киргизском и украинском языках”.
Збірник складається з чотирьох розділів. Перший — це матеріали до шеститомної Шевченківської енциклопедії, підготовлені професором Киргизько-Російського Слов’янського університету Г. Хлипенком, уродженцем Киргизії. Він — автор оглядової статті “Киргизька література і Шевченко”, 28 статей-персоналій та 36 бібліографічних позицій.
Літературні виступи киргизьких письменників про Шевченка становлять другий розділ. Це роздуми про творчу особистість Кобзаря, про роль Шевченка в розвитку киргизької літератури.
Шевченківська тематика киргизьких письменників становить третій розділ, про шевченкознавство Киргизії йдеться в четвертому.
Побачило світ це цікаве видання за сприяння Українського товариства Киргизстану “Берегиня”, яке очолює там чортківець Володимир Нарозя.
Уперше Шевченко “заговорив” киргизькою 1935 року. Саме тоді поет Толен Шамшиєв переклав його “Заповіт”. Подальшим знайомством із творчістю Шевченка стало святкування його 125-річчя 1939-го, коли киргизькою мовою побачив світ “Кобзар” у перекладах К. Маликова, А. Токтомушева і С. Сасикбаєва, який тоді взяв участь у роботі Шевченківського пленуму правління радянських письменників у Києві.
Відтоді Шевченко займає перше місце для перекладу киргизькою мовою: “Вірші й поеми” (1954), “Поеми й вірші” (1964), двома виданнями вийшов “Кобзар” (Фрунзе, 1990 та Київ, 2004, останній в серії “Вінок Кобзарю мовами народів світу”). Тут до 30 перекладачів долучилися відомі в Киргизії Т. Умоталієв, С. Жусуєв, Ж. Садиков, Ж. Абдикаликов, Е. Турсунов, С. Тургунбаєв, М. Ааматов.
У перекладах представлені ліричні вірші “Думи мої, думи мої…”, “Минають дні, минають ночі…”, “Заповіт”, “Пророк”, “І виріс я на чужині”; цикл “В казематі”, триптих “Доля”, “Муза”, “Слава”; “Тече вода в синє море”, “Тяжко-важко в світі жити…”, “Ой одна я, одна…”; пісні “Ой стрічечка до стрічечки…”, “Ой умер старий батько…”, “І багата я…”; послання “Гоголю”, “Марку Вовчку”, “Сестрі”; поеми “Катерина”, “Гайдамаки”, “Мар’яна-черниця”, “Сон”, “Кавказ”, “Княжна”, “Відьма”, “Неофіти” та інші.
Творча спадщина Тараса Шевченка викликає у киргизьких поетів бажання відтворити його образ у власній творчості.
Перший значний твір на шевченківську тему — вірш Кубаничбека Маликова “Розмова з Тарасом Шевченком” (1939), у якому висловлено думку про спільність доль українського Кобзаря та киргизького акина Токтогула. Пізніше К. Маликов присвятив Шевченкові цикл “Український зошит” (1964). До нього ввійшли вірші “Камінь цвіте”, “Тарасів дуб”, “Як син, люблю”. Українською їх переклав Борислав Степанюк. Своє вагоме слово про Кобзаря сказав Ж. Боконбаєв у поемі “На могилі Тараса” (1942). Т. Умоталієв, що звільняв Україну від фашистів, написав натхненну “Пісню про Кобзаря” та вірш Україна (1974):
Я в речовім мішку
своїм похіднім
Шевченкового
“Кобзаря” носив.
Нашому поетові поезії присвятили С. Жусуєв “Тарас Шевченко”, “Тарасові Шевченку”, “Українські хати”; Т. Адишева “На землі Тараса”; А. Токтомушев “Акин Тараска”, “Тарасові”.
Шевченко став героєм киргизької поезії, а киргизькі письменники, пов’язані з його ім’ям, ставали його популяризаторами і в публіцистичних, і в літературознавчих виступах. Це видно із назв статей: “Невичерпний, як Дніпро”, “З чого починається патріотизм?”, “Геній народу” (Ч. Айтматов), “Щасливі нащадки “байгушів”, “Він би сказав” (А. Токомбаєв), “Ваш і наш Шевченко”, “На землі Кобзаря” (С. Жусуєв), “Думи про Шевченка” (К. Маликов), “Поет-мудрець” (О. Орозбаєв), “Голос, що віщував свободу” (Т. Умоталієв), “Народний поет з народом живе” (Б. Карагулов) та інші.
У науково-критичному осмисленні творчості Шевченка в контексті киргизької літератури і культури активну участь беруть етнічні українці Киргизії: А. Нарозя, І. Запорожець, І. Шеретюк, Є. Озмитель, В. Нарозя, Г. Хлипенко.
Четвертий прикінцевий розділ збірника присвячено киргизькому шевченкознавству. Тут представлено цікаві наукові статті “Духовні побратими” Дюшена Кулбатирова, “Вінок акину Таразі” Георгія Хлипенка, “Ч. Айтматов про Т. Шевченка” Алли Нарозі, “Шевченко мовою Токтогула” Петра Гордійчука, популярні розвідки Аніси Борубаєвої, Жеенбая Самаганова, Кімбатбека Укаєва…
Чингіз Айтматов писав: “Шевченко — це той корінь у надрах народу, від якого нині зеленіють потужні паростки сучасної української культури”.
Збірник має наукову, пізнавальну й художню цінність, тема безсмертна й невичерпна. Тому побажаємо видавцям наснаги й на четверте видання.
