МАЙСТЕР-КЛАС У РІДНИХ СТІНАХ

“Ось я і вдома”, — усміхнувся поет, піднявшись на сцену актової зали Шевченкового університету, і зал оплесками привітав Дмитра Іванова. Схвильований, він тим часом перевів подих, адже зранку подолав нелегку зимову дорогу від Чернігова до Києва, тримаючи кермо.
Ведучий повідомив, що рішенням Шевченківського комітету поетові Дмитру Іванову присуджено Національну премію імені Тараса Шевченка 2010 року за книжку поезій “Село в терновому вінку”, а присутнім випала щаслива нагода зустрітися не тільки зі своїм випускником, а й визнаним талантом.
І жайворонок тягне соло
Понад труною борозни…
Тихо заговорив поет, а зала завмерла, немов, боячись злякати жайворонка поезії, який сюди залетів…
Поет читав з пам’яті, торкнувся далеких уже степових джерел, спохмурнів, життя так непомітно прокотилося в щоденних клопотах, кількадесятирічній журналістській праці. Останні двадцять з них він очолює популярну чернігівську молодіжну газету “Гарт”, а це зустрічі, люди, проблеми. Та не одразу і “вірші мої недовіру збороли”. Балада поетового життя непомітно перейшла в пісню — Дмитро Іванов дістав гітару. Та “вірна подруга” цього разу розладилася, не витримавши далекої дороги. За тим, як поставився до несподіваної прикрості Дмитро Іванов, стало видно, що характер виробився не на гладеньких життєвих шляхах.
Зала просила поезії. І поезія лунала, в ній нуртувало поетове життя.
Притомившись, лауреат сказав, що всього не прочитає, зате в подарунок студентам привіз книжку, яку вони дочитають самі.
Одірвавшись від окуляра фотокамери, я зауважив цілі стоси пакунків, напевно, левову частку накладу.
Привиділось мені! Та це ж поетичні обжинки. Цей чоловік завдяки дивовижно чутливій душі стільки побачив і переболів, а потім зміг укласти пережите в поетичні рядки, зробити з тих болючих рядків ошатну книжку, привезти вчасно юним колегам і… подарунком завершити велику працю.
Гідний подиву і доземної вдячності максималізм, притаманний хіба що істинно селянській вдачі: вирощений врожай гріх занапастити, а добірні зерна мають запліднити родючий чорнозем.
Нещодавно один з найсвітліших умів століття Павло Загребельний написав: “Коли народ перестає чути поезію, він втрачає в своїй душі щось дуже значне. Це тривожне явище. Занепад поезії — занепад душі”.
Думається, що з Дмитром Івановим наш народ не перестане чути Поезію. Переконайтеся самі!

Олег ДИКАНЬ,
журналіст

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment