ДЖЕРЕЛО ЦІЛЮЩЕ

Частина перша

Продовження. Поч. ч. 1, 4, 6, 8 за 2010 р.

— Ні Насточко, ні Самілівно, — тато аж припадають до тої дебелезної виструганої колоди, що править за стола, — ми істинно, по-козацьки: в міру й без гріха!
Пізніш я запитав батька: “В міру — це зрозуміло! А як без гріха?!” — “Щоб гідності людської не ганьбить!” — була відповідь.
Оте цькування нашої історії різними “бузиняними” наклепами, що зарясніли зараз, вигідні лиш тим, хто хоче посісти нашу землю. Козак — однозначно — Лицар! Якщо курінний запідозрював якогось в надмірнім вживанні вина-медів, то відбирав у крунделя шаблю, зароблену в многотрудних боях. Бо ж її вручали як орден за заслуги перед товариством. А втрата шаблі означала і втрату звання козацького. А це вело за собою дуже тяжкі наслідки. Ти потрапляв у голіж, який не мав права обирати старшину, — найперш. Втрачав право на свою частку під час розподілу земель, лісів, рибних угідь, бортів і т. ін. Якщо ж такий чоловік не каявся, а ще й красти починав, його просто забивали киями біля ганебного стовпа. Михайло Грушевський та Дмитро Яворницький це дуже яскраво описують, посилаючись на незаперечні свідчення вітчизняних і закордонних очевидців. П’яного під час морського походу кидали за борт, а під час пішого — карали на горло.
Дехто з письменників і новоявлених істориків описує Січ як вольницю, що гуляла з ранку й до вечора. А ви уявіть, що сучасна військова частина замість щоденних важких бойових занять пішла б отаким п’яним шляхом, що б з нею сталося, випусти хлопців на ворога? А козаки своїм бойовим мистецтвом дивували і стрясали Європу. Дюнкерк французи не могли взяти впродовж років. Козаки посіли цю фортецю за одну ніч, необачно втративши аж… п’ятьох чоловік. А протистояти Османській імперії?! Я відверто плюю на брехливі писання.
А батько враз, аж діди торопіють, роблять дуже страдницьке обличчя:
— Думаєте ви, Насте Самілівно, без гріха? — сваряться на сінешні двері, що тільки-но з рипом зачинилися. — Зищеться, ой зищеться на Тім Світі й з вас! Бо не сповняєте святих заповідей! Пам’ятаєте, як я був голоден? А ви не нагодували мене! — батькові повіки часто кліпають, ось-ось омиються кривдною сльозою. — Як я був босий? А ви не взули мене! — шморгають зрадливо носом, вганяючи й дідів у мокроту капосну. — Як я був голий? — стишуються до шепоту. — А ви, а ви… не лягли коло мене!
Товариство мало додолу не повалилося, захлинаючись сміхом.
І раптом у нашім вишняку заіржали коні, та високо так, та з охрипом.
— Невже це мій Буян відірвався? — підхоплюється дід Гусло. — Я ж добре прив’язав і Сизову примовку сказав, а бач…
Сиз! Дід Сиз — напівлегенда нашого села. Мене, як ото мисливця в засідці, колотнуло. Але застілля враз розпалося. Он приколихалася “клуня” — довжелезний, щопівгодини ходив, автобусище. Товариство почало квапно обійматися: “Прости мені, що не так!” — “І ти мені прости!” — немов відчуваючи: отак многоквітно вони зібралися востаннє, одного за одним обтрусить їх Дерево Життя незабаром. Ронять сльозу, обколовши й мене застерньованими щоками. Доземно кланяються матінці — недоспілки-вишні запізніло кидають фарбу на їхні завжди бліді щоки. Хвиля-друга — й поставець спорожнів. Власне, тільки назва й лишилася з колись непоганої пасіки — один вуличок сиротою.
Ось уже ми сидимо втрьох. Сімейство, на позир, дивнувате: годилося б — внук, а це син молодий, ярий… Солодкий сум і щем заходить у батьківські серця, які ще жевріють під попелом літ.
До пирогів долучилася череп’яна миска сиру з яєчними жовтками, щедросолодженого — для розуму перша пожива. Й ще одна — полуниць із медом і сметаною.
Худенькі, воскової прозорості руки матінчині, неначе двоє пташенят, з кожним батьковим необачним словом здригаються: хіба б зібралися? Сьогодні ж день такий, пасічницький. Бог Волос з Ирію Небесного на Землю прийшов і бджілку в кожушкові, для зцілення люду свого, вихитрив. Сьогодні й роса найцілющіша, бо ж двадцять четвертий день червня! В Україні-Русі цей передтиждень Влесовим звався й відзначався пишно, наче Великдень. Згодом християнство наклало на ці дні суворий піст. Відголосок язицький чуємо лиш у Литві — свято Роси, що відзначається й досі. Ще до страшної голодоморної колективізації наші діди цього тижня вивозили пасіки на гречки. Кожен вулик “волосовим кожухом” на хвилю обпинався найстарішим із бджолярів, вбраним теж у вивернутому кожусі. Батечко промовляв: “Туп-туп-туп, я вже тут-тут-тут. Як я до тебе з ладком, так ти до мене з медком! І семні, і мені, і всьому люду хрещеному!” А напередодні бортярі йшли одне до одного вибачатися і гріхи один одному прощати, щоб бути перед Небесами чистими-пречистими.
Батько про щось ворушать до матінки вустами, а їхнє око пильно, мов рука сліпого, вже обмацує мене.
— А ти, синашу, все підкашлюєш? Що-о, зимове безпутство й досі не пройшло?
— Та пройде, тату! — кидаю безпечно.
— Само… Хтозна! Оце дивлюся — сьогодні неначе добрий літ, тож і взяток є. Треба сьогодні тебе й лікувать. Бо знаєш, як в зиму кашель зайде — важко буде тебе вичухувать!
Слухняно тупцюю правобіч батька. А вони ріжуть з бугили довгу цівку. Ще раз наголошую: “Словарь української мови” Б. А. Грінченка (Київ: “Киевская Старина”, 1907. — С. 105.) рослину Contum maculatum йменує бугила. Ми ж у всіх фітотерапевтичних довідниках мавпуємо російське — болиголов. Рослина з родини парасолевих. Коли ще не викинула стебла, дуже скидається на морківник і листочками, й коренем білуватим. Має відразливий запах. Я її не виполюю край погрібника. Хай дивляться. Люди дивуються: а хіба бугила й болиголов — одне й те саме? Скільки вносимо сум’яття, нерозбірливості через чужу мову! Шукаємо знавців, їздимо в ботанічні сади, а тут і день для хворого дорогий, якому треба зробити настоянку. Ви, напевне, зрозуміли, про що мова, але — мимохідь. До таких серйозних справ мені братися рано. Хоча досвіду по цятинці набираю. Можу сказати, що вдовами лишилися дві мої знайомі, які вдалися до бугили як до панацеї. Коли ви, не дай Боже, онкохворі, то знайте: застосовується лише комплекс трав: по операціях, опроміненнях, хіміотерапії.
Тибетська медицина рає від цього лиха до 50 зілль цілющих. Наше ж прадавнє волховство — не менше двадцяти. Я це вважаю доцільнішим. Адже й попереду ще двадцять рослин, яких не звідав організм. Мою думку підтверджує і відомий травник зі Львівщини Іван Пустовалов. Ось його припис.
Потрібно в рівних частинах взяти коріння гадючника (він має такі характерні бульбочки — жолудики коричневого кольору), синюху, кору, а чи коріння (останні сильніші) бузини чорної, листя татарника (народна назва будяк), траву й коріння чистотілу, траву вероніки лікарської, деревію тисячолистого, вересу, омели, очитка їдкого, квітів нагідок і цмину піскового (безсмертника). (І. П.: — Якщо ви не знайдете синюхи голубої, а вона трапляється в нас на Поліссі на луках і в чагарях, то можна взяти підмаренник чіпкий — городній бур’ян з довгими, як у хмелю, батогами). Збір гарно подрібнити, добре перемішати. Три столові ложки заварити 400 мл окропу, кип’ятити 5 хвилин. Настоювати годину. Весь настій випити за три рази, за півгодини до вживання їжі. Ранком бажано натщесерце. Курс лікування — три тижні.
Додатково до цього збору можна вживати й бугилу. Але не більше чотирьох крапель настоянки тричі на день за годину до їжі на 0,5 склянки води. Проте хворим на катаракту бугилу вживати недоцільно.
Ця рослина, при мізерному дозуванні, має широку дію. Вона болетамуюча, протисудомна, кровоспинна. Сільські знахарі успішно застосовують її при надривних кашлях, недокрів’ї, сильних болях у шлунку й кишківнику, при затримці сечі, простатитних явищах як засіб, що сприяє розсмоктуванню доброякісних пухлин. Отже, дві частини суміші листя й насіння на чотири частини 70 % спирту. Настоюють 15 днів у темряві. Цідять. П’ють по дві краплі на столову ложку води не більше п’яти разів на день.
А батько вже розтоплюють у широкій залізній мисці віск. Вмочають туди шматок полотнини, накладають мені на рот і ніс, мов маску, яку припасовують до бугилової трубочки, а на протилежному боці зодягають марлечку, щоб бджола в дихало не потрапила. Знімають кришку вулика, відкидають кінчик ковдрочки, вставляють пристрій поміж рамок, знову закривають ковдрину… “Дихай!”
Сиджу, підставивши теплому сонцю спину. Вдих — через рот, затримка на три-чотири хвилі — видих через ніс. Десять хвилин чудесного провітрювання минули, ковтнув чашку гарячого молока козячого з козячим же лоєм. І знову — глибокий вдих. І раптом чую, як десь у легенях щось захархотіло, мене переломило навпіл надривним кашлем, пливе горлом щось тверде, давлюче… кхак! — вириваю з себе на долоню коричневу грудягу, коржисту.
— Ану, дай сюди! — батько простягують газету. Кидають у пригасле багаттячко соснових щепок, а згори той “здобуток”. Палахконуло все, затріщало.
— Ого, дак там не лише хвороба, а й пороба. З чужих рук, хай хоч сам мед — не бери нічого! Бо це дрібниці, та можуть й буйниці буть! А баби Онисі вже немає! Бо яйця-яйцями, але в молитвах до цього діла я не тямлюсь.
Щоб не порушувати часобіг, у наступних розділах розповім не лише про магічні властивості яйця, а й про терапевтичні.
А тепер про бугилу. Такий метод лікування задавненого кашлю — зовсім не батьків винахід. Один із гайворонських пасічників розповів, що використовує для лікування звичайнісінький протигаз із кишкою. Та ґума, думаю, тут недоречна. Ось бугила… Ота її висока знеболювальна, наркотична та протисудомна сила воднораз дають, з духом вулика, відчутний результат. Тепер, а пасічники завжди запрошують мене “крутити медогонку”, — тонка й відповідальна справа: я, роздягнений до пояса, пожадливо вдихаю оті свіжі божественні випари, виганяючи зимові хворощі.
— Ану, — кажуть батько, — допий оте молочко пряжене та в сосни сходи, провітри легені, провітри, хай воно той пролежень швидше затягає. Заразом і живиці надлубаєш скляночку. І мені, й Миколі твоєму. Я йому оце тут прополюсу троньки настояв. Як його здоров’я?
Микола вислужив в армії сержантське звання й… тяжку виразку шлунка.
— Так ото передаси каламарчика. Натщесерце, я вже йому казав, чайна ложечка, і заїдати столітником, і маслом домашнім. Не пам’ятаю — чи раяв тополеві бруньки та живицю?
Тополя — Populus nigra, народна назва осокір, ясокір чорний, сокорина — має потужні властивості в лікуванні простатиту. Її настій 1:3 гамує простату, болісне сечовипускання припиняється вже за тиждень після вживання ліків. З’являється добрий сон, розвіюються темні думки. При гіпертрофії простати — просто Божа рука. Чудово лікує будь-які форми невралгії. Широко використовують у гінекологічній практиці. При аденомі простати схоже діють і бруньки в’яза чорного. Збирають тополеві бруньки тоді, коли вони клейкі й набухли. Одразу ж заливають 1:3 міцною горілкою. Настоюють три тижні в темному теплому місці. Чоловікам вживати по десертній ложці двічі на день за 20 хвилин до їжі й перед сном. Так п’ють і при виразці шлунка, вливаючи настоянку в переварену воду.
— І хай батьки там на харчі не скупляться!
Не пам’ятається, здається, Миколин тато на той час був живий. Політв’язень. За що — Микола ніколи не розказував. В нашому селі чоловіка (кого — вже й з пам’яті загубилося) лиш за те, що сказав: “Прапор треба поміняти!” (а він і справді, казали батько, вицвів, мов ганчірка був) — згноїли в Сибіру.
А виразка в Миколи під час сесії починала кровити. Уже значно пізніше записав від цієї недуги, завважу — при нульовій кислотності, помічний припис. Дає він добрі плоди й при виразці 12-палої кишки. Пити свіжий, а чи законсервований 60 % спиртом 1:1 сік подорожника з деревієм, що береться порівну, по столовій ложці до вживання їжі. Або ж навар. Столова ложка подрібнених свіжих рослин на склянку окропу. Настояти дві години вкутаним. По півсклянки натщесерце й на ніч, безперечно, за півгодини до їжі. А в обід вживати по чайній ложці березівки теж до їжі. І під час сокотоків вволю пити березовий сік свіжим. Але краще, якби дістали справжнє мумійо. 0,2 грама “смоли” розводити в 0,5 склянки перевареної води, в обід випивати, пропускаючи з ліків березівку. За два тижні рани зарубцюються.
Далі буде.
_______________
Від редакції: стиль автора зберігаємо.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment