КОНСОЛІДАЦІЯ ЧИ УЗУРПАЦІЯ?

Що відбулося в Україні — довгоочікувана консолідація влади, як твердять її представники, чи узурпація, як заявила нова опозиція? Ось ще один предмет гострих суспільних дискусій і аналізу.

Петро АНТОНЕНКО

Після розпуску попередньої коаліції, відставки уряду і внесення змін до Регламенту Верховної Ради реґіонали провели блискавичне переформатування центральної влади. Те, що потребувало тижнів і місяців, відбулося за кілька годин.
9 березня парламент ухвалив у другому читанні закон про зміни до Регламенту стосовно способу формування коаліції. Введено неконституційну норму. За Конституцією, правлячу коаліцію формують депутатські фракції, що сумарно мають більшість мандатів парламенту, тобто 226. За новою нормою, коаліцію формують фракції (принаймні дві), плюс інші охочі з позакоаліційних фракцій. Мотивація очевидна, адже у колишньої опозиції — а це Партія реґіонів і компартія, плюс Блок Литвина, який переметнувся до реґіоналів, — сумарно лише 219 мандатів. Тому й потрібно було доповнення коаліції “тушками” окремих депутатів.
Уже 10 березня В. Янукович як гарант Конституції підписав цей антиконституційний закон. А 11 березня — фінал. Було підписано нову коаліційну угоду й оголошено про створення нової коаліції. Її склад — 235 депутатів. Це три фракції — Партії реґіонів, Блоку Литвина, компартії (разом 219 мандатів), та ще 16 депутатів від БЮТ і НУ-НС.
Коаліція визначилася з поданням президентові кандидатури прем’єр-міністра — Миколи Азарова, а за поданням В. Януковича парламент ухвалив постанову про призначення Азарова прем’єр-міністром. “За” — 242 голоси, тобто, крім коаліції, ще кілька “тушок” з опозиції та четверо позафракційних: Тарас Чорновіл, Інна Богословська, Ігор Рибаков, Василь Кисельов. Майже стільки ж голосів, тобто коаліція та інші “тушки”, набрало голосування за призначення міністрів.
Отже, конфігурація влади визначилася. Відтепер владна коаліція — це Партія реґіонів, Блок Литвина, комуністи, а опозиція — БЮТ і НУ-НС. Тобто все навпаки до того, що було за тиждень-два перед цим, за одним цікавим винятком: і в тій, і в цій коаліції присутній Блок Литвина.
Фракція Блоку Юлії Тимошенко 11 березня офіційно заявила про перехід в опозицію. Це важливо, бо, за новим законом про Регламент, в парламенті має бути лише одна опозиція, логічно — з більшої опозиційної фракції або об’єднана. І під керівництво опозиції потрапляють чимало парламентських комітетів, зокрема бюджетний, регламентний, свободи слова.
Того самого дня оголосила про перехід в опозицію і фракція “Наша Україна—Народна Самооборона”. Це була одна з політичних інтриг ситуації. Бо до останнього дня тривали перемовини реґіоналів з цією фракцією про входження її в коаліцію. НУ-НС довго торгувалася, як і всі останні тижні, лунало чимало голосів про потребу “консолідації“, були вимоги призначити прем’єра від НУ-НС — Ющенка чи Яценюка. На це було отримано від реґіоналів категоричне “Ні!” і заяву: всі торги — після вступу фракції до коаліції. І навіть після цього у фракції знайшлося 25 депутатів, які проголосували за входження до коаліції. Цікаво, чи були серед них депутати від Української народної партії: за Азарова деякі з них голосували.
Завершилося нічим, бо для рішення фракції треба не 25 голосів, а її більшість — 37. Фракція перейшла в опозицію. Її голова Мартиненко відразу заявив, що не треба їх тягти в об’єднану опозицію, підминати під неї — це натяк на БЮТ і на можливість формування НУ-НСівцями якоїсь “паралельної” опозиції. А реґіонали робитимуть усе для подрібнення опозиції, як і для поповнення коаліції новими “тушками” — аж до конституційної більшості. Але що це — повтор витівки 2007 року, через яку було розпущено парламент?
То що за всім цим — консолідація чи узурпація? З одного боку, звичайно ж, узурпація влади. Бо важко говорити про різні її гілки, про взаємний контроль, про те, що загалом ми перейшли до парламентсько-президентської республіки з не такими вже великими повноваженнями Президента і великими — парламенту й уряду. Що парламент, тобто представницька влада, яку обрав весь народ, має бути противагою узурпації влади президентською гілкою. А яка тут противага, коли узурпують сам парламент? Не кажучи вже про рівень конституційності того, що сталося. До речі, фракція БЮТ уже оскаржила в судах, Конституційному й Адміністративному, сам спосіб створення нової коаліції і призначення нею уряду. І якщо суди (ми забули ще й про цю гілку влади) визнають це неконституційним, тоді матимемо нелегітимну владу (коаліцію й уряд), яку треба буде знову формувати.
Усе це так. Але… для усталених демократій. У демократичних країнах Європи цілком звична ситуація — правий парламент і лівий президент чи навпаки. Та це не про нас. Бо чи можна уявити варіант — президент Янукович і уряд Юлії Тимошенко, коли ми п’ять років бачили війну двох лідерів Майдану. Тому стомлене політичними перипетіями українське суспільство вже майже готове прийняти все, що сталося, як давно бажану “консолідацію влади”. Навіть якщо це “не дуже” законно. Бо все це, мовляв, задля наведення порядку, виходу з кризи, порятунку економіки. Тобто давно відома теза: “Мета виправдовує засоби” з давно й добре відомими наслідками…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

One thought on “КОНСОЛІДАЦІЯ ЧИ УЗУРПАЦІЯ?

  1. родина Голенків

    гарна стаття, з нетерпінням чекаємо гострих непримиренних матеріалів про режим януковича

Leave a Comment