УКРАЇНСЬКИМ ШЛЯХОМ ІЗ НІЖИНА ДО МЕЛЬБУРНА

До 125-річчя з дня народження Марії Малиш-Федорець

Надія ОНИЩЕНКО,
м. Ніжин

У вітчизняних енциклопедичних виданнях немає згадки про цю актрису: навіть в енциклопедичному довіднику “Митці України” (Київ, 1992). Інформацію про життя і творчість Марії Малиш-Федорець подають лише “Енциклопедія українознавства” (діаспорне видання, нині перевидається в Україні) та спеціальна театрознавча література.
Народилася Марія Євгенівна 2 лютого (20 січня за старим стилем) 1885 року в Ніжині в родині мирового судді. Родина була великою: четверо хлопчиків і троє дівчаток. Марія була найменшою і не пам’ятала матері, бо та померла, народивши останню дитину. Батько залишився вдівцем, але подбав про те, щоб усі діти отримали освіту в Ніжинській гімназії. Сімнадцятилітньою Марія брала участь у виставах ніжинського аматорського гуртка, яким керувала Марія Заньковецька. Аматорка дебютувала у “Суєті” Івана Карпенка-Карого, зрежисованій Заньковецькою. Це було 1906 року. Ось як вона сама розповідала про це в Австралії Дмитрові Нитченку: “Вистава була великою новиною для Ніжина, бо ніхто з нас досі не грав на сцені. У передньому ряду сидів Садовський, а між глядачами — наші батьки й родичі. Напередодні Марія Костянтинівна зібрала нас у своєму домі. Після чаю вона сіла до рояля і почала співати циганську пісню з “Циганки Ази”: “Даремно я по цілім світі тебе шукаю, друже мій”. Потім на пропозицію Заньковецької ми заспівали народну хорову пісню “Ой, що ж то за ворон”. Вона теж підтягувала, а Микола Карпович заспівував, прислухаючись до наших голосів. А потім вибрав з усіх нас Івана Ковалевського, мене, Галю Ніжинську, Лізу Хуторну і Юхима Миловича.
На другий день після вистави ми знову зійшлися у Заньковецької, і Садовський відібрав згаданих вище до свого театру, який відкрився в Полтаві. Батьки багатьох з нас не відпускали, були плачі і сцени”.
Заснований двома корифеями колектив, що увійшов в історію як “Театр Миколи Садовського”, стаціонарно працював у Києві, а останні вистави 1920 року догравав у Кам’янці-Подільському. З першого до останнього дня у театрі працювала Марія Малиш-Федорець. Маючи гарний голос мецо-сопрано, Марія закінчила 1912 року драматичну вокальну школу імені Миколи Лисенка.
Глядачі й критики відзначали актрису як талановиту виконавицю героїчних і характерних ролей у драматичних й оперних виставах: Варка (“Безталанна” Івана Карпенка-Карого), Ликера (“Зимовий вечір” Михайла Старицького), Юнона (“Енеїда” Миколи Лисенка), Одарка (“Запорожець за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського) та інших.
Партнерами на сцені були Марія Заньковецька, Микола Садовський, Северин Панківський, Іван Мар’яненко, Олександр Певний, Лесь Курбас.
У роки війни Марія Малиш-Федорець опинилася в Німеччині, в 50-х переїхала до Австралії. На сцені Народного Дому в Мельбурні в її режисурі йшли вистави “Наталка Полтавка”, “Майська ніч”, “Чорноморці”. У спектаклях брав участь і чоловік Марії Євгенівни Іван Мартинюк (на сцені Миколаєнко).
1997 року батьківщину свого чоловіка вперше відвідала вдова уродженця Ніжина художника Вадима Доброліжа пані Валентина. Побачивши в краєзнавчому музеї фото нашої героїні, вона радісно вигукнула: “Це ж Малиш-Федорець! Ми зустрічалися з нею в Ганновері 1945-го”. На моє прохання вона написала спогади про ту зустріч.
“Вліті 1945 року наша родина прибула до Бад-Недфорда (десь за 30 км від Ганновера). Там вже зібралося чимало українців, які боялися повертатися на “родіну”. Серед них були диригент київської опери Горбенко, його дружина (балерина), піаніст-педагог киянин Вадим Кіппа, співак Неділько та інші співаки й танцюристи. А також Марія Малиш-Федорець і її чоловік Миколаєнко.
Створився невеликий ансамбль пісні й танцю. Виступали: балетне тріо, хор з 16—18 осіб. Кіппа виконував твори Моцарта, Бетховена, Шуберта, Шумана, Шопена. Сопрано Х (не пам’ятаю прізвища) співала твори українських і західноєвропейських композиторів, виконувалися драматичні скетчі. Миколаєнко співав “Сонце низенько”, “Ніч яка місячна” та інші пісні.
Під час кількамісячного знайомства ми заприятелювали з парою Малиш-Федорець — Миколаєнко. Це були талановиті й щирі люди, приємно було з ними спілкуватися”.
Ще один цікавий спогад з книжки Дмитра Нитченка “Силуети”: 1936 року Московський військовий округ запросив український театр поїхати з виставами на Північ. Це було вперше від часів революції. Вийшовши на вулицю в Архангельську, Марія Малиш-Федорець побачила велику афішу, а біля неї змарнілу жінку. Та наблизилася і назвала актрису на ім’я. Це була Варя Маслюченко — дружина репресованого Остапа Вишні. Її з дванадцятирічною донькою вислали на Північ. Колишня актриса театру Курбаса, Гната Юри ходила до праці прибиральниці за сім кілометрів по льоду. Марія запросила Варю на виставу.
“Коли заграли увертюру до “Наталки-Полтавки”, по залі прокотився стогін, — згадувала Малиш-Федорець. — Адже більшість глядачів були засланці з України. Коли була сцена розмови Терпилихи з Наталкою і я сказала “Убожество і старість моя силкують мене скорше віддати тебе заміж”, я побачила, як багато навіть чоловіків залилися слізьми. В залі зривалися ридання. А коли Петро заспівав “Ой, умру ж я, мила, а ти будеш жива, чи згадаєш, мила, де моя могила”, стогін ще більше сколихнув залю: поруч стогонів і плачів зірвалися оплески. Адже тут, на засланні, щодня вмирали сотні наших людей від голоду і непосильної примусової праці та знущання.
Після третьої дії, коли весь ансамбль співав: “Начинаймо веселиться…”, всі встали з місць і кричали: “Слава! Слава українським артистам!”
Марія Євгенівна померла 5 квітня 1960 року в Мельбурні. Її поховали на цвинтарі Фокнер. Через 35 років після її смерті вперше в Ніжині в краєзнавчому музеї відбувся вечір пам’яті, який підготувала і провела театрознавець музею Марії Заньковецької в Києві Ганна Лемещенко. Тоді з’явилася і перша публікація про нашу землячку — ученицю Заньковецької. На неї відгукнувся племінник Марії Малиш-Федорець, який мешкав у Москві. Він і його діти носять прізвище Малиш-Федорцов.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment