І ЗБЕРЕГТИ ПОЛІТ ОРЛА…

Івана Буніна, який назвав Тараса Шевченка “совершенно гениальный поэт”, найдужче захоплювала “вневременность” його поезії й української народної пісні. Сам Шевченко означив позачасову, непроминущу духовну сутність народного життя як “безвічність”. Безвічність є скрізь і в усьому, що сповнене життєтворчим духом. Безвічне завжди своєчасне. Такими своєчасними є геніальні Шевченкові осягнення безвічної суті людського життя. Шевченків творчий дух присутній у Білому світі й являється в істинних думках і праведних діях поколінь українського народу. Це незаперечний факт безвічності творчого людського духу.

Чередниченко О. Т.Г.ШЕВЧЕНКО. п.о. 90х70 см. 2009 р.

Олександер ШОКАЛО
Фото Валерія СОЛОВЙОВА

Підтвердженням цьому стало синкретичне за формою й духовне за суттю представлення розвитку Шевченкової культурно-мистецької традиції в творчості трьох поколінь українських митців: від наймолодших, 12-річних учнів Дитячої зразкової студії декоративного (петриківського) розпису Оболонського району Києва до 95-річного патріарха українського хорового мистецтва Павла Івановича Муравського — Героя України, професора Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського.
Ошатна зала старовинного будинку Ковалевських на вулиці Пилипа Орлика, 1/15, відреставрованого стараннями благодійної організації Президентський фонд Леоніда Кучми “Україна”, наповнилась 12 березня світлом творів юних художників, які виявили своє неповторне осягнення поетичного світу Тараса Шевченка через традицію славнозвісного петриківського розпису. Кожна робота милує око гармонією барв і сповнена глибинного символічного смислу Шевченкової поезії. Кожна робота випромінює любов до України. Саме це сердечне почуття любові до рідного — до природи й людей свого краю — єднає наймолодше покоління українців із творчим духом українського генія. І від споглядання й осмислення цих талановитих картин, де владовано живуть традиція українського народного мистецтва й дух Шевченкової поезії, з’являється відчуття й усвідомлення, що життя українського духу — безвічне. “…І буде син, і буде мати, і будуть люде на землі” — так назвала свій на диво гармонійний, символічний твір 10-річна художниця Маринка Подгорна (тепер їй уже 17). Тільки ті перебувають духом у безвічності, хто народився духовно через власну культуру. Культура, за Григорієм Сковородою, це “друге, духовне, народження людини”. Юні таланти засвідчили своє духовне народження — свою культуру — в розкритті, в розвитку природного обдаровання. І раділи успіхові дітей їхні батьки й педагоги, раділи присутні. Здатність дивуватися й радіти — ознака живої людської душі й зрілого розуму. Маестро Павло Муравський з молодечим захватом сказав: “Я захоплений цими молодими талантами й їхніми творами. Надзвичайно люблю талановитих людей, незалежно від того, чи вони ще діти, чи дорослі. Бо талановиті люди здатні плекати своєю творчістю культуру народу”. Засновник і голова Фонду “Україна” Леонід Кучма, зворушений дивом дитячої творчості, запевнив учнів, що навесні забезпечить їм поїздку в Петриківку.
Дитяча студія декоративного розпису діє вже 19 років, і 15 з них має статус зразкової. Засновник і керівник студії — майстриня-художниця Анна Венглінська, учениця Пелагеї Іванівни Глущенко, заслуженого майстра народної творчості України. У студії освоюють таїну творчості понад 70 учнів різного віку з Києва та передмістя, а багато випускників навчаються далі — у вищих навчальних закладах художнього й дизайнерського напрямів. Головна мета студії — розкрити таланти й сформувати духовний світогляд дітей і молоді на традиції української народної культури. Цей засадничий принцип української етнопедагогіки дає переконливі результати в моральній зрілості людини. Свого часу Шевченків побратим Пантелеймон Куліш доводив громаді, що для вшанування Шевченка не треба ставити пам’ятників, а слід створювати фахові школи його імені для навчання дітей різних ремесел і мистецтв, і це дасть великий суспільний результат: “Аби відродити Україну, необхідно виховати нове покоління матерів і батьків, які народять нове покоління українців”. Анна Венглінська розкрила секрет успіху студійної Шевченкіани: “Я сиджу й читаю “Кобзаря”, а учні слухають, повторюють про себе за мною й малюють — і з’являються ось такі проникливі твори”.
Про силу духу Шевченкової поезії й про її благодатний вплив на культурний розвиток юних поколінь українців говорив Ярема Гоян — письменник, директор Національного видавництва дитячої літератури “Веселка”.
Своєрідним сюрпризом цього шевченківського свята стала прихована за завісою картина. Коли завісу зняли, перед присутніми постав незвичний образ тридцятирічного Тараса Шевченка на тлі розбурханої весняною повінню Неви. Ми звикли до змученого солдатчиною сумного, насупленого напівлисого “діда”. А тут — молодий, одягнений за столичною модою, сповнений життєвої й творчої сили художник і вже широковідомий автор славнозвісного “Кобзаря”. Саме з таким натхненним, сповненим життєвої сили образом невпокореного Тараса асоціюється пройнята любов’ю, волею й правдою його поезія. За спогадами сучасників, коли Шевченко читав свою правдиву поезію, було таке відчуття, що засвітили свічку в пороховому погребі… І ця нещадна правдивість Шевченкова — від великої любові до людини. Він любов’ю й правдою оберігає людські душі від нещирості, омани, марновірства. І якої сили й чистоти почуття любові треба було мати від народження, аби пронести його нерозтраченим крізь поневіряння дитинства, юності, зрілого віку й зберегти в собі людську сутність! Ось як Шевченко осягнув у собі сутність людини й означив силу людяності в поемі “Тризна”:
Без малодушной укоризны
Пройти мытарства трудной жизни,
Измерять пропасти страстей,
Понять на деле жизнь людей,
Прочесть все черные страницы,
Все беззаконные дела…
И сохранить полет орла,
И сердце чистой голубицы!
Се человек!..
Людина, коли вже народилась удруге, лишається духовно незмінною, являючи в собі духовний тип. Цю духовну суть Шевченкового образу проникливо передав Олександр Чередниченко — заслужений художник України, випускник Харківської державної академії живопису та дизайну, яскравий виразник Харківської живописної школи, який живе й працює в Сумах. Представили Шевченків портрет разом з ранніми автопортретами митця та інтерпретаціями його образу друзями мистецтвознавець Тетяна Литвиненко й керівник галереї “Мистецький Курінь” Олександр Заїка.
Цікаву колекцію “вишитого Шевченка” (килим, рушник, серветки) привіз із батьківщини Павла Муравського, з Поділля, голова Піщанської районної ради Віктор Кирнасівський: “Наші господині й на землі працюють, і ще й вишивають. У кожній хаті є вишитий Шевченків образ, зазвичай — у смушевій шапці й кожусі. Таким уже звикли люди уявляти його. А він же був і лишається духом своїм отаким молодим і дужим, як на цьому портреті”. Віктор Михайлович почастував юних художників і гостей улюбленими яблуками Павла Муравського з Дмитрашківського садового господарства “Сад України”. Дякуючи Фонду “Україна” за книжки, передані беплатно для шкільних і сільських бібліотек Піщанського району, Віктор Кирнасівський наголосив, що за всі роки незалежності бібліотеки району не отримували стільки книжок, як щойно.
Павло Муравський подякував Леонідові Кучмі та його Фонду за увагу до своїх земляків і натхненно розповів про заповітний задум записати до 200-річчя національного генія хорові твори на слова Шевченка: “Я маю у своєму розпорядженні 157 таких творів і назвав цей проект “Пісенний Кобзар”. Але запис необхідно здійснити на найвищому мистецькому рівні — на рівні геніальної шевченкової поезії. І виконані з взірцевим хором записи стануть доступні людям: вони розійдуться по школах, закладах культури, по церквах, і у відповідні дні й години вони там звучатимуть, і люди приходитимуть слухати. І так ми згадуватимемо Шевченка не тільки в день народження та в день пам’яті, а щодня, й глибше пізнаватимемо його, й оживатимемо душами.
“Обіцяю Вам, Павле Івановичу, що зроблю все, аби здійснити цей Ваш висококультурний державницький задум — явити нашим людям співаного “Кобзаря”, — запевнив у відповідь Леонід Кучма, який як президент багато зробив для вшанування Тараса Шевченка. Згідно з його указами, надано кошти на видання 12-томного академічного зібрання творів Т. Шевченка та видання творів іноземними мовами, на щорічні стипендії учням за особливі успіхи у вивченні української мови й літератури, на ремонт музеїв Т. Шевченка та на завершення капітального ремонту Шевченківського національного заповідника в Каневі (досі не завершено). То де ж розгубили культуру ті, хто, згідно зі своїми чинами, мали б дбати про культуру народу?
Не можна згубити того, чого нема. Якщо людина не визріла морально й не народилась духовно, вона лишається безкультурною, хоч би які обіймала посади в політиці. Своєчасним є застереження нашого видатного економіста й державного діяча Михайла Тугана-Барановського: “Політика ніколи не може бути вищою від рівня культури”. Саме браком культури пояснюються політичні спекуляції іменем національного генія. Шевченка розглядають то “через облудні призми всяких партій”, то через конфесійні догми, нехтують його віщим словом через невігластво. А суть Шевченкова — в його сердечній любові до України й до рідного народу, в його нещадній правді заради честі людської, в його совісливості, що є його внутрішнім суддею.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment