ВОДА З ПРИСМАКОМ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Одне з найгостріших питань для України, особливо в постчорнобильський час — вплив стану навколишнього середовища на здоров’я громадян. На думку експертів, чистота довкілля — визначальний чинник здоров’я нації. Найважливіше те, що ми п’ємо.

Олена ШУЛЬГА

Всесвітній день води запровадила 1992 року Конференція ООН з питань довкілля та розвитку. 22 березня 2010-го розпочинається шостий рік Міжнародного десятиріччя дій ООН та ВООЗ “Вода для життя”, яке триватиме до 2015 року. Цьогорічний девіз — “Чиста вода для здоров’я світу”.
Напередодні Міжнародного дня води Національна спілка журналістів України провела прес-конференцію, в якій взяли участь директор Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту, доктор географічних наук Володимир Осадчий; директор Українського науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем, академік Української академії аграрних наук Анатолій Яцик; заступник голови Державного комітету України по водному господарству Михайло Яцюк; генеральний директор IDS Grup Марко Ткачук; президент Євразійського альянсу бутильованих вод, експерт із сертифікації мінеральних вод і питної води, кандидат технічних наук Вадим Алтаєв (Москва); науковий керівник Одеського відділення Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності, доктор медичних наук, професор Тетяна Стрікаленко.
Тетяна Стрікаленко зазначила, що 80 відсотків хвороб, за твердженням ВООЗ, залежить від якості питної води. У Європі 5,3 % смертності дітей складають діарейні недуги, що пов’язані з якістю води. Забруднення вододжерел — наслідок скидання в них неочищених стічних вод. Тому проблема чистої води для світу надзвичайно важлива. До її розв’язання повинні долучитися підприємства всіх галузей, але насамперед у цьому має бути зацікавлена держава. Інституціям усіх країн варто спільними зусиллями взятися за цю справу, адже водні артерії не знають кордонів. Загибель людей від стихійних лих, пов’язаних із водою, — також вплив води на життя і здоров’я.
Марко Ткачук поскаржився на брак у ЗМІ об’єктивної інформації про якість питної води, просив журналістів приділяти цьому більше уваги.
Вадим Алтаєв наголосив, що право на чисту воду — одне з основоположних прав людини. Як експерт із якості води він сказав, що документи, де сформульовано вимоги до санітарної якості води за результатами багаторічних досліджень, суперечливі, тому треба переймати європейський досвід. “Вимірюючи присутність чи відсутність у бутильованій воді певного елемента, часто не враховують культури виробництва. Це проблема і в Росії, і в Україні. Виробнича практика повинна бути добросовісна, бо саме таке виробництво може гарантувати споживачеві безпечний продукт”.
“Проблемою ХХІ століття будуть не енергоносії, а чиста питна вода, — стверджує Анатолій Яцик. — Держава мусить визнати, що не може в повному обсязі забезпечити громадян високоякісною питною водою. Є методика екологічної оцінки поверхневих вод за гідрохімічними, токсикологічними, бактеріологічними показниками. Розроблено 40 нормативно-методичних документів, але вони не впроваджені, тобто не працюють, тому водокористування не впорядковане. Тим часом ставлення до водних ресурсів є виявом цивілізованості держави.
У цьому аспекті важлива міжнародна співпраця, адже 60—70 % водних ресурсів Дніпра, з якого п’ють воду 35 мільйонів людей, формуються за межами України — на території Білорусі й Росії. Треба фінансувати й реалізувати міждержавні угоди. Мусимо констатувати, що нам потрібна виважена, прогнозована на десятиріччя, а то й сторіччя державна політика в галузі водокористування, якої досі в незалежній Україні не було. До керівництва цією галуззю залучали аматорів, некомпетентних людей. Напрацювання у нас є ще з минулих десятиріч, і якби виконували всі рекомендації науки, то не було б проблем. Не слід забувати, що вода — головний природний ресурс, який важко відновлюється. Дбаючи про майбутнє, не можна захаращувати, забудовувати, засмічувати прибережні території”.
Михайло Яцюк сказав, що, за критеріями ООН, Україна належить до країн, не забезпечених водними ресурсами. У нас на одного мешканця припадає 1 000 кубічних метрів води на рік, у Росії, для порівняння, — 31 000 кубічних метрів. Врахуймо, що не вся ця вода чиста. “Державний комітет України водного господарства веде статистику скидання стічних вод, — зазначив Михайло Яцюк. — Забруднені стічні води становлять 30 відсотків. Останні кілька років ці цифри мають тенденцію до зменшення, але загалом ситуація без значного поліпшення. Очисні споруди зношені, належно не працюють. В Інгулець і Саксагань з дозволу уряду підприємства скидають недоочищену воду, тому в басейнах цих річок порушено водно-екологічну рівновагу.
Державний комітет водного господарства розуміє, наскільки важливий для кожної річки екологічний паспорт, що дає змогу проаналізувати її стан як джерела питної води, тому здійснюємо паспортизацію. Однак поки що хвалитися особливо нічим через брак фінансування. Здійснюємо також радіологічний контроль, особливо на річках Поліської зони. Разом із працівниками МНС обстежуємо гідротехнічні споруди в Чорноморській зоні. За результатами роботи інформуємо уряд, просимо вживати необхідних заходів”.
Володимир Осадчий був сповнений оптимізму. Він сказав, що якість ґрунтових вод басейну Дніпра, Дністра значно поліпшується, бо на неї впливають не лише техногенні, а й природні фактори. “Завдяки спаду виробництва зменшилися викиди шкідливих речовин в атмосферу, ґрунт і водні об’єкти. Тож водні ресурси самоочищуються, і невдовзі можуть стати чистими — за належного шанобливого ставлення. Досліджуючи донні відкладення в Україні й за кордоном, ми з’ясували, що Дніпро біля Києва чистіший, ніж Дунай у Відні, а через весняне водопілля ситуація не погіршиться, цезій і стронцій із Прип’яті не потраплять у Київське водосховище”. Пан Володимир бідкався, що через “недостатню поінформованість журналісти часто доводять до загалу негативну інформацію”. Мовляв, довкілля чисте, а газетярі й телевізійники перебільшують небезпеку, бо в страху очі великі.
Справді, важко поділяти радість керівника науково-дослідної установи від того, що триває спадання виробництва й саме за рахунок цього водні ресурси відновлюються, а найвищий рівень забруднення вод був аж 1989 року. Уважній людині не треба сидіти в кабінеті над мапами України, де вказано найзабрудненіші території, вивчати стовпці цифр, озброївшись даними поважних дослідних установ. Достатньо поїхати за місто, щоб відчути, що з нами “щось не так”. Гори пластикового сміття вздовж автошляхів вражають. Коли ви пили воду з лісового джерела? А з журавля? Невже наші діти не спробують води з присмаком спеки, а питимуть фільтровану, бутильовану, дистильовану — з присмаком цивілізації?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment