ДОЛИНОЮ РІЧКИ СИРЕЦЬ

Фото Олеся Дмитренка

Дмитро МАЛАКОВ,
старший науковий співробітник Музею історії Києва

В уяві сучасного киянина Сирець — передусім житловий масив між Бабиним Яром і залізницею. Уже згодом згадують однойменну річку. Проте саме вона дала назву чималенькому урочищу, яке простягалося аж до хутора Берківець. Вважають, що назва Сирець походить від підвищеної вологості в цій річковій долині.
Перша письмова згадка про Сирець датована 1381 роком, коли київський князь Володимир Ольгердович дарував цю далеку заміську місцину києво-домініканському кляштору. Практичні отці зважали не тільки на землю й хліборобів на ній, а й на річку як джерело різних вигод.
За давнім українським звичаєм, струмок чи річечку загачували, а ставок, що утворився, зариблювали, розводили водоплавну птицю; у ставку прали білизну, купалися, на греблі ставили млин. Тут збіжжя перемелювали на борошно й крупи, з конопляного та соняшникового насіння збивали олію, валяли сукна. Млин був неодмінним і дуже важливим підприємством, тож і прізвищ Мельник, Мельниченко, Мельничук в Україні багато.
На повноводному Сирці, за описом 1666 року, було вісім гребель і млинів, а у ХVІІІ ст. тут діяло ще й 29 винокурень. Згодом виникли броварні й цегельні. Поклади зеленої глини ще наприкінці ХVІІІ ст. використовували для виготовлення високоякісної жовтої цегли.
Сирець увійшов до меж Києва лише у першій половині ХІХ ст.
Басейн річки Сирець — умовний кордон між лісостеповою й лісовою природними зонами України. Річка має протяжність 9 км (за іншими даними — 12,3 км), її площа водозбору сягає 13 квадратних кілометрів. Живиться вона з численних джерел, які утворили глибокий яр — русло з приярками — притоками.
Як більшість річок, Сирець колись був набагато повноводнішим. Вважають, що витоки його поблизу станції метро “Святошин”, але на поверхні річка з’являється в просторій улоговині поблизу станції метро “Нивки” та школи № 73. Місцина ця, поросла височенними дубами й кленами, охороняється як важливий об’єкт природи. Звідси з невеличкого ставка вода перетікає колектором попід вулицею Щербакова і далі затримується трьома мальовничими ставками — однією з окрас та принад парку “Нивки”. Ця назва походить від хутора Нивка, що існував тут із середини ХІХ ст.
Чарівні вікові діброви з прозорими струмками та незамуленими озерами, розташовані вздовж битого шляху з Києва на Житомир, здавна вабили людей і в урочище Сирець. На правому березі Сирця, неподалік Брест-Литовського шосе та станції метро “Берестейська” колись стояли казенні хутори Хмелівщина та Сеньківщина — можливо, за прізвищами перших поселенців Хмелька та Сенька. 1859 року, за указом російського імператора Олександра ІІ, ці хутори перейшли у спадкове володіння київського генерал-губернатора Іларіона Васильчикова. Через сім років його вдова Катерина Васильчикова, з роду князів Щербатових, відома в Києві благодійністю, подарувала Києво-Троїцькому монастиреві оту “казенну” садибу над Сирцем, мірою в 55 десятин — з лісом, садом, городом, пасікою, ставками та сіножатями.
Нижче за течією від хутора Нивка на лівому березі розташовувалися хутори Дихтяренка (нащадки цього роду й досі мешкають у цій місцевості) та Волейків. Оксана Марківна і Катерина Вікентіївна Волейко володіли цими землями на початку ХХ ст. Далі йшли хутори й дачі відомих киян Карла Іваницького, Георгія Штейнгейля, Карла Мейєра.
Карл Мейєр тримав на Сирці велике садівництво, де вирощував саджанці декоративних і плодових дерев, кущів і квіти, а ще — шампіньйони. Фірмовий магазин квітів Мейєра розташовувався на вулиці Миколаївській (нині Архітектора Городецького, 6). Саме із садівництва Мейєра поширилися наприкінці ХІХ ст. високопродуктивні сорти полуниці, які стали вирощувати “вся Куренівка” і “вся Пріорка” — традиційні постачальники овочів, фруктів і ягід на київські, передусім подільські базари. Полуниця принесла Києву славу “полуничного курорту”, на який і донедавна прагнули приїжджати москвичі. Кияни пам’ятають, як у радянські часи в червні, щойно починався полуничний сезон, зникав з продажу цукор по 78 коп. за кілограм, а натомість магазини “викидали” цукор по 84 коп. Та й нині попит на цукор зростає в червні, коли саме від піку полуничного врожаю настає сезон заготівлі варення — потім ідуть вишня, жерделя, слива.
Спадкоємно справу Карла Мейєра, похованого на Лук’янівському православному кладовищі, продовжує відома агрофірма “Квіти України”.
На високому плато на лівому березі Сирця розташовувалася дача київського віце-губернатора і композитора Петра Селецького. На протилежній кручі, по той бік річки, була дача з романтичною назвою “Сан-Марі”.
Як і в часи Голохвастова, київське міщанство обожнює екзотичні назви закордонного походження, як-от “Пейзажна алея”, де алеї просто немає, а “краєвид” звучить набагато миліше, аніж “пейзаж”. Тож не подаємо сучасних назв, аби це не стало рекламою, а нагадаємо лише, що неподалік станції метро “Нивки” сто років тому діяв розважальний заклад із гучною назвою “Ельдорадо”.
Ці місця отримали помітний поштовх до розвитку після прокладання 1898 р. окремої дев’ятиверстової трамвайної лінії на Брест-Литовському шосе, від так званої Тріумфальної брами (тепер тут Повітрофлотський шляхопровід) до Святошина. Влітку трамвай курсував з інтервалом п’ятнадцять хвилин, взимку — півгодини. З появою трамвая пожвавішало дачне життя вздовж його лінії аж до Святошина, зокрема й біля витоків річки Сирець. Отож влітку всі Сирецькі хутори ставали дачами.
Київський довідник “Дачник” видання 1909 року починався рядками: “З наближенням дачного сезону кияни починають клопотатися наймом дач. Справді, залишатися в запилюженому місті на все літо, особливо дітям і сім’ям дуже тяжко, тож з настанням спекотних і задушливих днів хочеться подихати свіжим чистим повітрям і на лоні природи позбутися міської метушні”. І це тоді, коли автомобілів було кілька десятків на весь Київ!
Крім відомих дачних поселень Пуща-Водиця, Святошин, Боярка, Буча, Ворзель, Мотовилівка, Ірпінь, Тетерів, Дарниця, увагою киян користувалися й найближчі дачні місцевості, сполучувані з центром не залізницею, а міським транспортом, як-от Шулявка, Лук’янівка, Микільська слобідка, Звіринець, Голосіїв і… Сирець.
Особливу популярність останньому створювали офіцерські сім’ї, оскільки на літо піхотні полки київського гарнізону перебазовувались до літніх таборів. Вони розташовувалися в урочищі Сирець ще з другої половини ХІХ ст., займаючи величезний простір між Куренівкою, Бабиним Яром, Брест-Литовським шосе і Пуща-Водицьким лісом. Там, де тепер вздовж вулиці Олени Теліги стоять будинки Сирецького житлового масиву, раніше був великий пустир для занять піхоти з польової фортифікації. Ближче до станції метро “Шулявська” розташовувалося “скакове поле” — іподром. До складу Сирецького табору входили летовище й авіаційні майстерні. Саме тут 1913 р. здійснив знамениту “мертву петлю” київський авіатор Петро Нестеров.
Простір теперішнього житлового масиву Нивки слугував стрільбищем. Садоводи, які мають ділянки на вул. Стеценка та Гречка, часто викопують кулі всіх калібрів і типів: грубезні суцільно свинцеві, вистріляні з гвинтівок системи Бердана (були на озброєнні російської армії у 1870—1891 рр.), тупокінцеві системи Манліхера та гостроносі — від гвинтівок зразка 1891/1930 рр. конструктора Мосіна.
Бараки й намети Сирецького табору розташовувались на місці сучасних кварталів між вулицями Олени Теліги, Тимофія Шамрила, Ризької, Щусєва. Влітку діяла спеціально прокладена до табору трамвайна лінія — від вулиці Осіївської (нині Герцена, куди підходила трамвайна лінія з Хрещатика), вздовж сучасної Дорогожицької. Проїзд від Хрещатика до табору коштував 14 копійок.
Згаданий “Дачник” пропонував наймати дачі, наприклад, на вулиці Сирецькій, 64 і додавав: “неподалік табір”. В іншому оголошенні “Дачник” повідомляв, що “за 20 хвилин ходьби до табірного трамвая в урочищі Сирець, у здоровій, красивій, гористій місцевості, на ділянці 50 десятин старого парку і садів, дешево віддаються в найми п’ять дач, від двох до десяти кімнат з усіма службами, льохами, льодовнями, з повним умеблюванням, ліжками, столовим посудом і з правом користування конем і екіпажем — для сполучення зі станцією міського трамвая. Є ставок з купальнею”.
Втім, не таке веселе, як, можливо, декому здається, бувало табірне й дачне життя на Сирці за царату. Серед оголошень у “Дачнику” — реклама з малюнком пістолета “браунінг” запрошувала відвідати мисливсько-зброярську крамницю, бо, скажімо, в червні 1907 року в таборах 41-го піхотного Селенгінського полку та 21-го саперного батальйону, дислокованих на Сирці, сталося збройне повстання. За вироком військово-окружного суду, одинадцятеро активних його учасників розстріляли біля Косого капоніру Госпітального укріплення Київської фортеці. Нині про це нагадує меморіал.
А життя тривало. 1912 року київська кінокомпанія “Тіман і Рейнгарт” взяла в оренду двоповерховий особняк на березі одного із Сирецьких ставків, де обладнала знімальний павільйон. Тут зняли кінофільм “Труп № 1346”, у якому брав участь український актор Іван Мар’яненко. Наступного літа (всі зйомки робили на осонні) тут зняли фільми “Ключі щастя” та “Как хороши, как свежи были розы”, присвячений Іванові Тургенєву.
Ще до Першої світової війни почалося проектування та спорудження стратегічної кільцевої залізниці з виходом на Лівий берег Дніпра вище Києва. Нова лінія пролягла від Святошина до долини Сирця і вздовж річки аж до Куренівки й далі через Дніпро до Дарниці. З’явилися платформи “Сирець” та “Рубежівська”. Остання назва походить від однойменної колонії малолітніх злочинців, яку 1884 року перенесли в район Брест-Литовського шосе з села Михайлівська Рубежівка. Біля однойменної платформи до Сирця долучається кількакілометровий потічок, що тече вздовж колій.
Коли 1934 року столиця УСРР переїхала з Харкова до Києва, серед розбудовчих робіт колишня Васильчиківська дача стала “спецдачею” голови Раднаркому Панаса Любченка. Архітектор Сергій Григор’єв, автор проекту адміністративного будинку на Банковій, 11 та низки “сірих” урядових житлових будинків, спроектував також урядові дачні особняки в мальовничому гаю над Сирецькими ставками. Величезний шмат чарівної місцини з прадавніми дібровами оточили високим глухим парканом з кількома такими самими непросвітчастими воротами в різних місцях. У разі потреби до хвіртки коло залізниці міг подаватися “літерний” потяг. Але перший господар недовго розкошував серед дібров, садів і ставків з лебедями. Уникаючи неминучого арешту, Панас Любченко разом із дружиною 30 серпня 1937 р. учинив самогубство. А на “спецдачі” наступні номенклатурні персони змінювали одна одну.
Сирець став сумновідомим під час гітлерівської окупації Києва — через табір, створений навесні 1942 р. на місці колишніх військових таборів, для утримання радянських військовополонених і в’язнів з цивільного населення. Вони тисячами гинули тут від голоду, холоду, непосильної праці, знущань і катувань. Їхня братська могила — Бабин Яр.
А ще на кручі над станцією метро та платформою “Сирець” заховалося під деревами невеличке кладовище: тут лежать близько 250 німецьких військовополонених, які померли в Сирецькому концтаборі в 1944—1949 рр.
У повоєнний час розплановували нові вулиці на мальовничих київських околицях — Багриновій горі, за Лаврою, на Нивках та Сирці — з ділянками під забудову котеджами. Якоюсь мірою це було впливом побаченого в завойованій Німеччині. Архітектор Микола Холостенко розробив серію типових особняків, починаючи з так званого “мінімального житлового будинку на дві кімнати”, а згодом — спарованих, “поліпшених”. Ділянки надавали відставним генералам і полковникам, Героям, учасникам війни (тоді їх ще не називали “ветеранами”) — переважно не киянам. Ті люди, звикнувши до постійної переміни місць служби, найчастіше не цікавилися минулим Києва, тих місцевостей, де їм доводилося жити. Тож близькістю Бабиного Яру та Сирецького концтабору зазвичай не переймалися. Та й вулиці ті мали замість назв номери — як військові частини чи концтабори. Потім вони одержали випадкові назви.
У 60-ті роки розгорнулася масова забудова урочища Сирець цегляними п’ятиповерхівками, а потім — у 70-ті — дев’ятиповерховими панельними будинками за типовими проектами. Онуки перших новоселів гордовито понаписували на бетонній “набережній” Сирця: “Мы from Сырец”.
Після прокладання залізниці долина Сирця втратила первісний недоторканий вигляд. Річку частково взято в колектор, звідки вона через контрольні колодязі нагадує про себе глухим ревінням і… далеко не річковими пахощами. А оддалік знов на поверхні тихо й лагідно дзюрчить у зелених хащах.
За вулицею з бойовою назвою Танкова Сирець виринає з колектора і біжить відкрито аж до ресторану “Дубки”, потім під землею річка зникає в трубі під залізничним мостом і далі знов тече відкрито до промислової зони на вулиці Сирецькій. Колись тут діяли цегельні заводи Міхельсона, Ріхерта, Козинського, Булишкіної, потім виникли нові виробництва.
Ліворуч Сирець приймає струмок Брід, на якому раніше був великий ставок. Тепер тут велике болото — так само, як і на ще кількох занедбаних ставках. Ще нижче, вже на Куренівці, в Сирець впадав струмок із кумедною назвою Курячий Брід. А закінчує течію Сирець в одному з системи озер Опечень — стариць річки Почайни неподалік масиву Оболонь.
На берегах Сирця — тисячолітня історія, особливо насичена драматичними подіями ХХ сторіччя. Сподіваємося, київські патріоти не дадуть новоявленим “жирним котам” у ХХІ сторіччі чіпати ані Сирецький гай, ані парк “Нивки”. А ось упорядкувати ставки та береги Сирця слід. Хоча б той, що був поблизу теперішнього ресторану “Дубки” та платформи “Сирець” — на взірець двох ставків навпроти, на місці впадіння в Сирець лівобережного струмка. Навесні тут довірливо сідає пара диких качок, і селезень ще не здогадується, що його подруга не зможе вивести каченяток на такому велелюдному місці. Дика природа ще сподівається на наше прихильне ставлення, як було колись. Є й інша проблема: культура поведінки на природі, що її ніяк не вдається прищепити молоді, яка знемагає від спраги будь-якої пори року і порожню пляшку затято кидає під ноги. І хоч навесні учнівську молодь ведуть у Сирецький гай прибирати ті пляшки, через день усе забувається… Шануймося!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment