ШЛЯХ ДО ТАЄМНИЦІ НАРОДНОГО СПІВУ

А й справді: не закінчували наші бабусі ні консерваторій, ні академій. Та коли зберуться й заспівають пісню, слова й мотив якої зберегли від діда-прадіда, — душа розкривається. У чому секрет магії народного співу? Як не втратити його? Як допомогти напитися з цілющих джерел молодому поколінню? Відповіді на ці запитання прагне знайти керівник Енергодарського народного хору “Червона калина”, заслужений працівник культури України Володимир Синиченко.

Любов МІЛЛЕР,
член міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка,
м. Енергодар, Запорізька обл.

У Запорізькому державному педагогічному інституті Володимир Миколайович вивчав закони академічного співу. Очоливши хоровий колектив Запорізької ТЕС, збирався навчати працівників азів класичного вокалу. Але одного разу почув, як його хористи співають народні пісні, й зрозумів: ось воно, справжнє! З того часу не тільки шукає ноти українського фольклору, але й вивчає всі обставини, за яких виконували ту чи іншу пісню.
— Адже українці ніколи не співали пісень без причини, — розповідає Володимир Миколайович. — Кожна пов’язана з певним святом, обрядом, традицією. Крім того, у кожному реґіоні, у кожному селі свої особливості виконання. Це лише для радянських чиновників усі українці були однаковими: у віночках та чорних плахтах жінки, а чоловіки — в шароварах і одноманітних вишиванках…
Для того, щоб передати всі нюанси, ми відслідковуємо манеру виконання, рухи й жести, якими супроводжуються музичні твори. Тут усе важливе: одяг, інтер’єр. Ми шукаємо репертуар не лише у пісенниках. Ще замолоду я ходив з диктофоном до бабусь села Біленького неподалік Запоріжжя. А в “Червоній калині” співали дівчата і з сусіднього Водяного, і з далекої Черкащини. Кожна розповідала, які пісні і як саме співали на батьківщині.
2005 року директор міської музичної школи Євдокія Бородіна запропонувала Володимирові Синиченку створити дитячу фольклорну вокальну групу. Її ідею підтримала начальник відділу культури Надія Кулагіна. Маестро не одразу погодився: давно не працював із дітьми. Але вирішив спробувати. І в Енергодарській музичній школі з’явився клас “Хоровий спів у народній манері”, а згодом — дитячий колектив “Родослав”. Йому надали великий кабінет зі звукоізоляцією, який став для дітей і викладачів другою домівкою.
Два роки Володимир Миколайович разом зі своїм незмінним акомпаніатором Сергієм Марієвим та викладачем ДМШ і солісткою хору “Червона калина” Наталією Ляшко, яка працює над поставленням голосу, відшліфовували кожну ноту і жест вихованців. Адже шлях до сцени, як справедливо зауважує Євдокія Михайлівна, пролягає крізь терни численних репетицій, важкої щоденної праці. У листопаді 2007 року юні вихованці Володимира Синиченка отримали першу високу нагороду на Другому міжнародному фестивалі учнівської та студентської творчості “Нащадки козацької слави”, який проходив у Запоріжжі. Роком пізніше “Родослав” став дипломантом ІІІ ступеня на Міжнародному фестивалі “Акорди Хортиці” та лауреатом IV Міжреґіонального фестивалю духовного співу “Христос воскрес”. По-справжньому зірковим став минулий рік, коли на “Акордах Хортиці” унікальний дитячий колектив та дует Аліни Малоран та Марії Васильчук вибороли дипломи І ступеня, дітей нагородили поїздкою до “Артеку”.
Щоб оцінити рівень майстерності юних вихованців Володимира Синиченка, треба їх почути. Вражає виняткове поєднання свіжості з дивною силою, яка ніби з прадавніх народних джерел проникла у дитячі голоси. Якою ж має бути сила таланту й харизма керівника, щоб ці діточки, які виросли у російськомовному місті, відчули й змогли відтворити традиції справжнього народного співу?!
На початку року в Енергодарі вперше провели семінар-презентацію “Етнореґіональна специфіка пісенної культури українців”. Запросили викладачів і директорів музичних шкіл з Кам’янки-Дніпровської, Дніпрорудного та інших міст та селищ реґіону. Присутні мали змогу насолодитися цікавою розповіддю Володимира Миколайовича про фольклорні та пісенні традиції українців.
— У старій Європі вже не залишилося живих носіїв народних традицій. А в наших українських селах живуть бабусі, які знають обрядові пісні, неповторні в кожному населеному пункті. На щастя, в країні з’явилося багато молодих людей з вищою музичною освітою, які розуміють, що треба вслухатися у кожен звук, придивлятися до кожного руху, розпитувати стареньких про всі обставини, за яких виконувалась та чи інша пісня. Тільки так ми зможемо відродити справжній фольклор, а не той, який насаджували радянські бюрократи від культури.
Володимир Миколайович закликав присутніх приєднатися до цієї важливої справи.
Слухачі мали змогу насолодитися співом та грою на сопілці дівчат з “Родославу”.
— Дуже цікавий семінар, — поділилася враженнями директор Кам’янсько-Дніпровської музичної школи Любов Калінська. — На жаль, такі зустрічі відбуваються нечасто. У нашому районі їх не проводять.
Справді, в дитячих музичних школах області подібних колективів немає. Не існує й програми, за якою можна було б викладати мистецтво народного співу. Володимир Миколайович справедливо вважає, що до такої програми мали б входити не лише музичні дисципліни, а й хореографія та фольклористика. Створення дитячих фольклорних колективів особливо потребують сільські музичні школи. Адже саме українське село є осередком, де досі зберігаються народні традиції, де живі бабусі, які пам’ятають не лише слова пісень, а й те, де, коли і за яких умов їх співали.
А доки наші керманичі не готові офіційно й централізовано розпочати відкриття таких класів і створення державних програм, Володимир Синиченко готовий проводити виїзні семінари для викладачів та учнів сільських музичних шкіл не лише нашого реґіону, а й усієї України.
Приєднуйтесь до шляхетної справи збереження традицій українського народного співу. Телефони: (06139)4-35-87, 3-27-12, 6-11-25.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment