ДОБІРНИМ ЗЕРНОМ КОЛОСИЛАСЬ МОВА (продовження)

АФОРИЗМИ — ДОСТОЇНСТВА МУДРОСТІ

Валентина СТАТЄЄВА,
професор кафедри української мови Ужгородського національного університету:

Високий рівень інтелекту, освіченості, поетичний талант та мовну геніальність Ліна Костенко отримала в дарунок від Бога та здобула в результаті постійної й копіткої роботи над собою, над своїм словом, що вже оцінено в понад 100 мовознавчих дослідженнях, зокрема дисертаційних, з лінгвостилістики, поетики, ономастики, лексикології. Це невипадково. Порівняйте думку І. Дзюби про мову роману “Маруся Чурай”: “Ліна Костенко бере з історії не минуще, а вічне. Звідси, зокрема, й висока питома вага кожного слова; поетична мова раз у раз згущується в афоризми — достоїнства мудрості, доступної небагатьом, а не просто дотепності, досяжної для всякого жвавого розуму… Вона [мова роману] проста і вишукана водночас, багатюща і строга. Та головне — “соборна”: з державним тактом поєднує загальнолітературну нормативну основу й діалектні барви та новотвори, залучає й активізує форми староукраїнської книжної та канцелярської (для стильових ефектів урочистості чи іронії). І щедро черпає з народнорозмовної образності” (Дзюба І. “Неопалима книга”,1987).
Мовний талант Ліни Костенко, глибина її індивідуальної поетики, безумовно, потребують і лексикографічного опрацювання.
Українська лексикографія до 90-х років ХХ ст. не включала творів Ліни Костенко у свою джерельну базу (СУМ в 11 томах, УРС у шести томах). Неувага словникарів до слова Ліни Костенко у 60—80-ті роки ХХ ст. була зумовлена, як відомо, ідеологічними чинниками.
Нині ж слово Ліни Костенко вже увічнене в авторитетних академічних виданнях — “Фразеологічному словнику української мови” у двох книгах (тут подано 63 ілюстрації з творів Ліни Костенко), “Словнику синонімів української мови” у двох томах (29 ілюстрацій), “Граматичному словнику української мови: сполучники” К. Городенської (26 ілюстрацій), “Словнику-довіднику з українського літературного слововживання” С. Головащука. Помітне слово Ліни Костенко ще й у “Словнику антонімів” Л. Полюги (22 цитування).
Проте найширше залучено слово поетеси до “Словника епітетів української мови” С. Бибик, С. Єрмоленко, Л. Пустовіт (199 цитувань); до “Фрагмента словника поетичної сполучуваності” Л. Пустовіт (92 образні засоби); до словника “Поетичне слововживання складних прикметників та дієприкметників” О. Рудь (90 ілюстрацій).
В “Антології афоризмів” автор Л. Олексієнко (Донецьк, 2004) вплела українських авторів у контекст світової афористичної думки. Тут зафіксовано 36 афоризмів Ліни Костенко, серед яких і такі перлини: В дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім — Батьківщина; Я б просила у цьому сторіччі хоч би той магазинний мінімум: люди, будьте взаємно ввічливі; Єдине, що від нас залежить,— принаймні вік прожити як належить; Якщо платити злочином за злочин, то як же й жити… на землі?; Коли в людини є народ, тоді вона уже людина; Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову; Шукайте посмішку Джоконди, Вона ніколи не мине; Страшні слова, коли вони мовчать та ін.
Високохудожнє слово Ліни Костенко, як й інших сучасних талановитих майстрів українського слова, слід якнайповніше залучати до найбільших тлумачних загальномовних словників, що сприятиме, по-перше, поліпшенню цих словників не тільки в кількісному, а й у якісному вимірі, а по-друге, репрезентуватиме національну мову українського народу й сам народ перед світовою спільнотою у реальному повнокровному духовному образі. З метою підготовки потрібної джерельної бази для великих загальномовних тлумачних словників української мови важливо привернути увагу мовознавців до створення: а) повного словника мови Ліни Костенко; б) повного словника її афоризмів; в) словника поетизмів Ліни Костенко (індивідуально-авторських мовних засобів — епітетів, метафор, порівнянь тощо).

ЕТНОСЕМАНТИКА Й ЕТНОЕСТЕТИКА НОМІНАЦІЇ ЗЕМЛЯ

Галина СЮТА,
старший науковий співробітник відділу
стилістики та культури мови Інституту
української мови НАН України:

Образ земля — один із концептуальних складників мовосвіту Ліни Костенко як глибоко національної, “національно залежної” поетеси. Її вислів Мені дорога лиш земля,// з якої я росту став образним вираженням етнонаціональної сутності її характеру та її поезії.
Наведена поетична теза ілюструє також один з основних етномаркованих змістів, послідовно втілюваний у поетичній мові Ліни Костенко: земля — мати, життєдайна сила, основа національного й особистісного буття. Пор.: коріння наше болить у нашій землі. Я вийшла із цього саду; І живемо. Земля нас ще тримає.
Конкретизацію значення земля-мати у міфопоетичному напрямі земля-годувальниця (згадаймо, що прив’язаність до землі сучасні етнопсихологи й етнофілософи називають базовою ознакою національного світогляду й українського характеру) забезпечує предикативність родючості (Земля без тебе [бабусі] ні стебла не вродить, // і молоді ума не добіжать), епітети щедра, всещедра, розлога, волога (Тут землі щедрі. // Тут річок без ліку; Там, за порогами, в степах, де землі щедрі і розлогі, // сидять лелеки на стовпах // і ріллі дихають вологі; землі всещедрої плоди).
Етносемантичне розгортання образу земля відбувається і в концептуальному значенні “Батьківщина”. Прикметно, що словосполуки українська земля у поетичному словнику Ліни Костенко не знайдемо. безпосередній зв’язок земля — Батьківщина/Україна спостерігаємо тільки в одному контексті: Шматок землі, ти звешся Україною. // Ти був до нас. Ти будеш після нас. Свою причетність до землі-Батьківщини, ставлення до неї поетеса виявляє в інтимізувальних займенниках моя, наша, своя, епітеті рідна: Треба землю захищать свою; ти у мене красуня,// земле моя нещаслива; Але було вже рідної землі — // ото лиш та, що зараз під ногами; І вже з Петербурга буду пити листами той спогад, // ту мрію — жити на рідній землі!; Земля ж моя рідна! Немає на тобі притулку. Пор. мовнопсихологічне відмежування від причетності до певної землі у словосполуці їх земля: Вже їх земля — копалини й копальні.
В ідіостилі Ліни Костенко відбита й характерна для міфопоетичної та народнопоетичної системи традиція зараховувати номінацію земля до семантичного поля смерть. Для цього авторка активно використовує фразеологізми, розмовні вислови бути/лежати у [сирій] землі, спати у [сирій] землі, лягти в землю тощо. Пор.: Курбас ліг у ту промерзлу землю; Погасли кострища стоянок. // У землю пішли племена.
Слово земля у поезії Ліни Костенко вживається й у значенні ґрунт, із ним пов’язана поява у поетичних контекстах слів на позначення сільськогосподарського обробітку землі — іменників лемеші, плуг, дієслів копатися, садити, полоти: А мати поле, мати поле. // Земля тужавіє, тверда; І фермери посадять помідори на шуканій ошуканій землі; В землі копаюсь — діло чисте. В останній ілюстрації етноестетику образу підкреслює словосполука чисте діло, в якому знаходить вираження конотація чистоти, святості образу, обожнювання землі, показові для українського світогляду. Такі метафори — особливо етнонавантажений фраґмент мовосвіту авторки: вони свідчать про вростання її індивідуальної (й особистісної, й творчої) свідомості у народний побут, коли поетеса живе й мислить тими категоріями, що й бабуся Деметра, яка у відрах моркву продає.
У народнопісенній традиції варто шукати витоки візуальних метафор Ліни Костенко, в яких оспівано красу землі: Світає, господи, світає…// Земля у росах, як в парчі.
У поетичній мові Ліни Костенко відбиті й інші зафіксовані у лексикографічних тлумаченнях значення номінації земля, наприклад, земля — планета (напр., Земля кружляє у космічнім вальсі; Юдоль плачу, земля моя, планета). Однак вони не мають виразної етноконотації, тому про них ми не ведемо мови.

СЛОВО ЯК СОН

Леся СТАВИЦЬКА,
доктор філологічних наук,
професор, завідувач відділу соціолінгвістики Інституту
української мови НАН України:

Великою була і лишається спокуса для лінгвостиліста досліджувати творчість Ліни Костенко з притаманними її письму семантичною прозорістю метафорики, бездоганним звукописом, когнітивно насиченими концептуальними схемами та ін. Проте заглиблюючись у мовосвіт поетеси, починаєш усвідомлювати, що він приховує якусь незбагненну таїну. Звичні методики лінгвостилістичного аналізу та прокрустове ложе класифікаційних схем, порпання у семантичній матерії її слова та намагання прив’язати останню до референтно-денотативного плану дійсного буття, точніше, життя як воно є, часто не спрацьовують. Поезія Ліни Костенко нереференційна, а отже, справжня: “поезія є виривання за рамки конвенції семантичного поля мови/культури і світу як “сущого”. Це завжди спроба вловити щось принципово несхоплюване ні у слові, ні в чомусь іншому. Тобто, якщо бути строгим, це є ловленням порожнечі, “Ніщо” (Т. Возняк); І. Фізер: “…поетичне слово голосить те, чого ще не було, немає, а часто і не може бути”.
Поетичні інтроспекції Ліни Костенко блискуче ілюструють ці філософські істини. Саме “ніщо” є сутнісним для пам’яті й людської свідомості: Є для серця така покута: // Забувати скоріше зло, аніж те, що мусило бути, // і чого в житті не було. “Ніщо”, сфера ідеального, насправді має справжню реальність, воно приречене бути і відбутися у світі. Це як та мрія, що на все життя: Будь випадковим, чи злим, шаленим, Дай смуток, розпач, каяття, // Лиш мрією не стань для мене, // Бо це уже на все життя; Хай не розбудить смутку телефон, Нехай печаль не зрушиться листами. // Хай буде легко. Це був тільки сон, // Що ледь торкнувся пам’яті вустами. Сон — підвалина поетичної свідомості: Чудний народ — художники, поети, // Усе їм сниться те, чого нема. // Усе їм сниться те, чого не буде. Ця декларація — ніби переклад на поетичну мову відомої тези М. Хайдеґґера: “Поезія нагадує ілюзію чи сон у порівнянні з реальною й крикливою дійсністю, у котрій ми ніби живем… дійсною є мова поета й завдання, яке він виконує власним існуванням”.
Баланс між реальністю та сном-ілюзією, словом та не-словом — одна із таїн творчого духу поетеси. Справжня поезія адекватна не слову, а буттю в його первозданній і справжній поетичності, бо ж у своїй основі існування людини у світі є поетичним. Наскільки воно є поетичним, настільки воно є справжнім. Образ невтіленого у слові буття становить чи не найголовнішу естетичну прикмету поезії Ліни Костенко: І світить сонце оком загадковим Ще слів нема. Поезія вже є; Світ незбагненний здалеку і зблизька. Початок є. А слова нема; Ще дивен дим, і хата ще казкова. І ще ніяк нічого ще не звуть. І хмари, не прив’язані до слова, от просто так — пливуть собі й пливуть.
Поетеса не довіряє словам, навіть боїться їх, і це теж легко пояснити: “Мова є небезпекою з небезпек… Небезпека — це загроза для буття з боку сущого” (М. Хайдеґґер). Слово — це суще, поезія — це буття, і перше загрожує другому. Тому й не дивно, що мотив мовчання, тиші й німоти є наскрізним в ідіостилі поетеси. У словнику поетеси лексика іншосвіття вагомо представлена: сон, казка, мрія, марення, уява, магія, вигадка, чудо, омана, загадка, спогад, пам’ять.
Балансування на межі дійсної та поетичної реальності надає особливого колориту художньому просторові Ліни Костенко з його знаковими репрезентантами “тут” і “там”, а також художньому часові з його нерозчленованістю актуальної миті, минулого і майбутнього.
Оця реальна мить вже завтра буде спомином, // а післязавтра — казкою казок. // А через півжиття, коли ти вже здорожений, // Ця нереальна мить — як сон серед садів! // Ця тиша, це вікно, цей погляд заворожений // і навіть той їжак, що в листі шарудів. Такі образні структури створюють ілюзію зупиненого часу, що зайвий раз доводить адекватність її поетичного слова Поезії-Буттю, а не проминальній миті.
Чим є для нас поетичні тексти Ліни Костенко? “Бальзам на занедбані душі”. Призма, крізь яку непоетичне буття, “злий холодний світ”, “березова кора, побілена десь звідтам”, здається іншим і кращим, бо до чого Поетеса торкається, воно “хоч трохи, але відтає”. Поки житиме в нашій культурі найменший натяк на потребу в поезії, слово Ліни Костенко буде затребуваним, “бо народ шукає в геніях себе”. Яких себе? Таких, якими нас бачить вона сама: “Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу”.

ВОНА МЕНІ СВЯТА…

Євгенія КАРПІЛОВСЬКА,
завідувач відділу структурно-
математичної лінгвістики Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України,
доктор філологічних наук, професор:

Ювілей Ліни Василівни Костенко дає слушний привід для обговорення проблем вивчення мови письменників, до слова яких дослухається українське суспільство. Така розмова спонукає пов’язати вивчення їхнього мовосвіту, мовомислення не лише із суспільними зрушеннями в Україні, тими завданнями, які українське суспільство й Українська держава ставлять перед мовознавцями, а й із новими можливостями, які з’являються для аналізу художніх творів у дослідницькому арсеналі сучасного мовознавства.
Основу комплексного вивчення авторської мови загалом і мови вельмишановної Ювілярки зосібна на сучасному етапі розвитку лінгвістики становить корпус творів письменника. Перші такі ластівки в україністиці вже є. Це, наприклад, корпус українського поетичного мовлення ХХ століття, сформований колективом співробітників лабораторії комп’ютерної лінгвістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка на чолі з Людмилою Алексієнко та Наталею Дарчук, у якому чільне місце посідають поетичні твори Ліни Костенко. Що дає корпус дослідникам мови письменника і в чому його переваги над такими звичними для нас лексичними картотеками або й електронними бібліотеками художньої літератури? Корпус, подаючи дослідникам тексти, структуровані за різними типами вміщеної у них інформації, сполучає бібліотеку значень окремих слів, яку містять словопокажчики та словники мови письменників, з бібліотекою текстів, у яких такі словозначення реалізовано, а отже, подають не окремий зміст, а систему змістів, певний цілісний фраґмент поетичної картини світу письменника.
Кілька прикладів можливих стратегій таких досліджень на основі корпусу мови письменника. Саме корпус прискорює укладання словопокажчиків авторського лексикону як алфавітного, так і рангового, тобто впорядкованого за спадом частоти вживання слів. Ті, хто любить творчість Ліни Костенко, мабуть, відразу, ще й без лінгвостатистичних досліджень, скажуть, що до домінантів її мовної палітри належать такі лексеми: Україна, земля, час, ліс, слово, душа, дух, доля, життя, поезія, вірш, поет, народ, серце, перо. Корпус дає змогу укладати не лише словопокажчики, а й словники сполучуваності мовних одиниць — конкорданси. Завдяки їм можна з’ясувати спектр функціонування уподобаних поетесою лексем, а також відтворити ті асоціативні, концептуальні поля, які ці лексеми формують в її мовосвіті. Приміром, слово у Ліни Костенко завдяки різній сполучуваності може набувати і позитивних, і негативних конотацій і асоціацій, пор.: Такі густі смарагдові слова // жили в тобі і вибухали з тебе; Слова як сонце сходили в мені; Слова росли із ґрунту, мов жита. // Добірним зерном колосилась мова, але й І не нікчемним словом, що як нежить, // а як народу гідному належить.
У межах загального поетичного корпусу виразним стає оригінальність ідіостилю письменника навіть у використанні вже добре відомих образів. Скажімо, серед образів кам’яної душі у Гната Хоткевича, голої душі у Павла Загребельного або авітамінозної душі в Оксани Забужко своє, неповторне місце займають такі образи Ліни Костенко, як недоріка душа, занедбана душа, принижена душа або й душа-неандерталець, яка ще не злізла з дерева. Або порівняймо й такі контексти уживання цього слова, як біцепси душі, мігрень душі, січкарня душ та інші.
Ті корпуси мови українських письменників, над створенням яких уже працюють у різних наукових осередках України й за кордоном, можна буде, за доброї волі їхніх розробників, поєднати в певну гіпертекстову систему. Вона становила б якісно нове, сучасне фактографічне підґрунтя для поглибленого вивчення мови визнаних майстрів слова, як Ліна Василівна Костенко. Здобутки цих досліджень сприяли б ефективному розв’язанню актуальних завдань розвитку української літературної мови, вироблення її нових функціонально-стильових різновидів, вивчення її історії, унормування й кодифікації нової лексики, посилення захисних механізмів української мови, що забезпечують збереження її самобутнього національного “обличчя”, передусім її високого літературного взірця, в умовах стрімкої глобалізації.

СТРАШНІ СЛОВА, КОЛИ ВОНИ МОВЧАТЬ

Сергій ЧЕМЕРКІН,
науковий співробітник відділу стилістики та культури мови
Інституту української мови НАН України:

Слово Ліни Костенко в Інтернеті користується неабиякою популярністю. Щоб довести це, для дослідження було взято її вірш “Страшні слова, коли вони мовчать”, слова з якого введено в пошукову систему.
Результати аналізу показали, що слова цієї поезії функціонують у різних дискурсах, які умовно можна поділити на три групи: 1) власне у творах авторів-новаторів; 2) як афоризми, використовувані з певною стилістичною метою у публіцистичних та інших дискурсах; 3) у розмовній мові.
Використання рядків із цієї поезії у творах інших авторів — явище, популярне в Інтернеті, особливо початок та кінець вірша. Як показали результати пошуку, найвиразніша ознака використання автором-новатором класичного твору — варіативність цитати: наприклад: Поезія — це завжди неповторність, якийсь незримий дотик до душі; крім того, трапляється чарівний, безмежний дотик, безмовний доторк, а також Поезія — це справді неповторність, це ніби ніжний дотик до душі.
Автори використовують у творах паронімічну конструкцію замість неповторність — непотворність, що трапляється й у розмовному дискурсі.
Як відомо, художні твори в Мережі — особливий різновид творчості. Наприклад, тут трапляються прозові твори, що нагадують вірші-центони (утворені з частин інших віршів), у які вплітаються цитати з творів Ліни Костенко: Розсипаним драже закотяться в століття слова слова слова paroles paroles paroles печальні і смішні страшні слова коли вони мовчать мовчи мовчи хіба у слові сенс? caramels bonbons et chocolats коли вони зненацька причаїлись latet anguis in herba коли не знаєш слово чому ти не твердая криця.
Як афоризми слова із названого твору використовують у різних комунікативних ситуаціях, для різних стилістичних ефектів — як рекламні слогани, назви заходів тощо: Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі вони уже в німецькій мові… (характеристика однієї з тем форуму в газеті Союзу українських студентів у Німеччині); Театр — це завжди неповторність… (назва на сайті одного з навчальних закладів); Поезія та справді неповторність, якийсь безсмертний дотик душі (назва конкурсу поезії в одному з ВНЗ). Афоризми з цього вірша надзвичайно популярні в розмовному дискурсі, здебільшого на форумах, пов’язаних із літературною діяльністю.
Виявилося, що рядки “Страшні слова, коли вони мовчать…” поезії Ліни Костенко популярніші серед користувачів Мережі порівняно з рядками Тараса Шевченка “Як умру, то поховайте…” із “Заповіту”. Кількість знайдених сторінок із поезії нашої сучасниці становить 58 тис. проти 28 тис. із твору Тараса Шевченка.
Модель виникнення різних варіантів побудови вірша схожа на модель появи різних варіантів народної пісні. Кожна пісня літературного походження має власну історію, проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки, зазнає певних змін (часом досить значних). Те саме стосується і поезії. Її надзвичайна поширеність, багатоваріантність, перероблення свідчать про те, що поетичний твір набув ознак народності. Ймовірно, це найбільший рівень визнання.

ІСТОРИЧНИЙ ЧАС У МОВОТВОРЧОСТІ

Олександра ЗАДОРОЖНА,
асистент кафедри методики викладання української мови і культури мовлення
Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка:

Творча уява майстрів слова часто апелює до подій і фактів, які стали надбанням історії, щоб пробудити у читача почуття гордості чи болю за минувшину своєї країни, наголосити на доленосних моментах у житті соціуму, пояснити вчинки окремих історичних осіб тощо. Особливо колоритно історичний час описує Ліна Костенко.
Поетеса нечасто використовує слово історія, попри те, що у доробку авторки чимало творів на історичну тематику. Здебільшого вона частіше послуговується словами пам’ять, давнина. Проте ця лексема є складником багатьох семантичних конструкцій, у яких набуває нових відтінків значення: Дозиметром не виміряєш дози тотального спустошення душі. Історія лягає під бульдозери. Сучасний світ штампує фетиші. Негативний ореол сучасності виникає внаслідок зображеного поетесою регресу людської моралі, домінування матеріального над духовним, а жертвою деградації одвічних цінностей змальована історія.
Для позначення історичного процесу авторка використовує різні прийоми словесної творчості: через згадку про відомих осіб в історії — Мене прийняв і прихистив мій вік король Франсіск, мій друг і покровитель; через показ способу життя людей — Згадають рід до сьомого коліна. В них Рід, як бог, у нього сонця лик. Вони з вогню, у них душа нетлінна. У них і серп — як місяць молодик. У них зірчаті пряники жертовні. Вони без маку не спечуть коржа; через демонстрацію історичних фактів — Послів приймали закордонних. Царівен видавали за моря. Також дочка царя Ассаргадона була жоною скіфського царя; через опис давніх держав і цивілізацій — Козацька тверджа, давній Чигирине, уламок слави серед цих полів!; через актуалізацію невідомого у певний історичний період — Які тут не прокочувались орди! Яка пройшла по землях цих біда! Мечем і кров’ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада.
Усвідомлення ХХ століття як психологічно важкого періоду в історії людства є ознакою поетичних контекстів поетеси, що втілилося у ментальних для українця початку ХХІ століття словесних формулах. Приховану реалізацію значення “двадцяте століття” демонструє сполучуваність слова епоха з такими означеннями: несприятлива епоха — Епоха несприятлива ламає іще в колисці геніям хребти; наша епоха — Крути шарманку, пожалій нас трохи. У нас ще є і зорі он, і клен. Великі вуха нашої епохи нехай хоч мить побудуть без антен; головата [розумна] епоха — Іде епоха моя головата кудись від етики до синтетики. Ближчий мені старий Гайявата, ніж всі досягнення кібернетики; епоха спорту і синтетики — В епоху спорту і синтетики людей велика ряснота. Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста; епоха НТР — Як тій дитині зватися Богданком, коли епоха зветься НТР?
Отже, поняття історія у поетичній мові Ліни Костенко постає в конкретних словесних образах. Назви історичних реалій, подій мають виразне стилістичне забарвлення. Ліричні, ліро-епічні тексти, тексти з філософським змістом несуть відбиток історичної доби, в яку були створені, а також засвідчують світоглядну позицію автора.

НЕОЛОГІЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ

Галина ВОКАЛЬЧУК,
доктор філологічник наук, доцент
кафедри української мови Національного університету “Острозька академія”:

Творення авторських номінативних одиниць — одне із невичерпних джерел поповнення національного лексикону. Попри формальну й значеннєву специфіку, новотвори нерідко містять національно-культурний компонент мовної семантики і репрезентують не лише індивідуальне світосприйняття письменника, а й характерні ознаки національного менталітету. Особливу увагу науковці звертають на вивчення ідіолектів майстрів слова, чия словотворчість мала значний вплив на збагачення словникового складу мови. До таких мовних особистостей належать поети-шістдесятники.
Неологічні експерименти Ліни Костенко органічно вписуються в такі загальні тенденції індивідуально-авторської номінації в поезії шістдесятників:
1. Активне творення інновацій на основі поширених у мові фольклору опорних слів-образів. Трансформуючи традиційну форму фольклорних засобів, поети досягали естетичного ефекту, який значно посилювався від уживання таких новотворів в умовах нового контексту. У структурі інновацій Ліни Костенко наявні такі слова-образи: сонце — сонцеповорот, крило — одкрилатіти, вечір — вечір-мисливець, вечір-мулат, звечоріння, світ — скоросвіт, небо — безнебний, зірка — антизірка, душа — щодуші та ін.
2. Продовження і розвиток мовно-естетичної традиції створення нових слів на позначення понять, пов’язаних із лексико-семантичним полем “мова, слово”. Новотвори Ліни Костенко слово-брила, слово-філігрань поповнили ряд інновацій зазначеної семантики, пор.: слів’ятко, словище (В. Затуливітер), словисько (Б. Нечерда), слово-кат, шум-слово, слово-зернина, слово-первоцвіт (М. Вінграновський), словонебо, словошлюб (І. Драч), слово-промінь (А. Таран), барва-слово, серце-слово (О. Ющенко) та ін.
3. Створення оригінальних назв осіб за ознакою “діяльність, пов’язана зі словом/мовою”: опівнічник-поет, поет-автомат, непоет, масткослов (Л. Костенко), пор.: півпоета, чвертьпоета (В. Стус), поет-пустунець (В. Коротич), словотворець (М. Сингаївський), словобагач (С. Гостиняк) та ін.
4. Частина інновацій утворена за традиційними для народнопісенної творчості моделями, зокрема: а) поєднанням синонімічних слів (понять): пружинно-спіральний (Л. Костенко), пор.: борвій-буран, страх-жах (І. Драч); б) зрощенням: невір-земля, дядько не-минай-корчма, край ойчистий (Л. Костенко), нерозрийгорби (І. Драч), перекотибіль, перекотидуша (Р. Кудлик); в) паронімічним (нерідко й семантичним) зближенням сегментів твірних слів: гаркота-гармата, гіпопотамо-гіпотонічний (Л. Костенко), течія-утеча (М. Вінграновський), царство-моцарство (І. Драч), чара-почвара (І. Калинець), бондарівна-бандура (Ір. Калинець) та ін.
5. Утворення інновацій із колірним компонентом, напр.: чорнобрів’я, чорноміський, чорно-ятряний (Л. Костенко), морозночорний, чорномажорний, чорно-сонячний (І. Драч), чернечо-чорно-чорний, чорносилий (М. Вінграновський), чорноглибий (І. Світличний), чорнохлібний (В. Затуливітер).
6. Конструювання інновацій із соматичним компонентом: погривина, чіпкохвостий, ластогрудий, хиль-голова, блідоротий, вишневогубий (Л. Костенко), пор.: молочногубий (Е. Андієвська).
7. Творення інновацій від власних назв, зокрема гідронімів: дніпровість, супоєний (Л. Костенко), пор.: неосемантизми на позначення емоційного стану лютіж (І. Драч), лютіж, стугна (М. Вінграновський).
8. Утворення з нумеративним компонентом (переважно у функції інтенсифікатора: праперший, розперетричі (Л. Костенко), пор.: першотворчий (В. Затуливітер), народоперший (М. Вінграновський).
9. Активізація утворення оказіональних форм прикметників і прислівників у вищому, найвищому ступенях порівняння: татаріший, всьогіше (Л. Костенко), наймагнітніший (В. Затуливітер), найсемигріш (І. Калинець) та ін.
10. Творення оказіональних дієприкметників: непродощимий (Л. Костенко), роздівочений (М. Вінграновський), рабований, прочорнений (В. Стус).
11. Конструювання простих за структурою прислівників, первинно мотивованих іменниками (у дериваційному плані — прикметниками, нерідко оказіональними): маслакувато, органно, сіромашно, цвітасто, пташно, птично (Л. Костенко), пор.: змійно, кларнетно (І. Драч), колосково, короговно, крильно, нивно (В. Барка), медно (І. Калинець), кленово (І. Сокульський).
Специфічними ознаками словесних експериментів Ліни Костенко є такі.
1. Апробація словотворчого й семантичного потенціалу префіксів, що виявлялася у створенні: а) рідкісних інновацій зі здвоєними префіксами, які виконують функцію інтенсифікаторів експресивності при одночасній частковій нейтралізації значення, вираженого твірною основою: розперетричі, безнемірний, безнемірність; б) одноструктурних новотворів: іменників — праворота, прадерево, прапес, прамісто, пралють, прапам’ять; прикметників — пралютий, праперший. Частотними виявилися префікси без- – безнебий, безшабельний, бездеревний; не- — непоет, несприяння, неоднозгідний, непродощимий; од- — одкрилатіти, одкам’яніти, одіснувати, оддаленілий; роз- — розголосний, розджохатися, розхряпнем.
2. Повторне використання окремих компонентів (мотивувальних слів, кореневих морфем) у процесі створення оригінальних найменувань денотатів: кінь-мислитель, мислитель-чорногуз; комарівна, косарювати та ін.
3. Більшість новотворів має виразне стилістичне забарвлення (досягається внаслідок маркованості мотивувальних слів) — розмовне: дурнолобець, дурноп’ян, доглупати; книжне — благофортунний, домодержавець, етрускоїдний.
4. Зрідка для найменування суто українських реалій використовуються іншомовні дериваційні засоби, через що з’являються несподівані для української мовної свідомості інновації: От ми такі і є в очах Європи — // Козакко, чернь, поспільство для ярма… (пор. з узуальними лексичними запозиченнями бароко, рококо).
Новотвори Ліни Костенко розкривають невичерпні виражальні можливості мови, віддзеркалюють особливості української мовно-поетичної картини світу.

ПОЕЗІЯ ЧИНУ

Віталій ДОНЧИК,
академік НАН України, заслужений
діяч науки і техніки, член НСПУ:

Дуже мені до вподоби тематичне означення нашого “круглого столу” — “Мовосвіт Ліни Костенко”. Воно точне, широкоохопне, не вузькоспеціальне. Адже часто, коли як літературознавець (певен, що таке відбувається не тільки зі мною) вмислюєшся в тексти, підтексти й надтексти цієї могутньої поезії, в якийсь момент неодмінно доторкаєшся до тих сфер, де вже говорить сама мова з її праглибинами, де недостатньо лише літературознавчого інструментарію і треба вникати в мовосвіт поетеси у нероз’ємності з усім світом художнім, духовним.
Для мене поезія Ліни Костенко — це поезія чину, чесна й незалежна у своїй поставі, відверта в самовияві, національно гідна, безкомпромісна за громадянською позицією, поезія як учинок, як виклик тих, чий дух і розум не ув’язнили, виклик од імені народу, який ще не вмер. І водночас справді Поезія, органічна, прозора, як глибока вода, афористично ущільнена, несентиментально емоційна. Поезія як дія і як краса.
Такою я її постійно й сприймаю, щоразу відкриваючи нові тони, відтінки, наголоси в її серйозній, ніколи не ситуативній, але завше злободенній, нелукаво довірливій, вимогливій розмові з нами про Україну, її історію і світ, про нас — хто ми, що з нами? І “Маруся Чурай”, і “Сніг у Флоренції” та “Циганська муза”, і “Дума про братів неазовських”, і “Берестечко”, і чимало багатовимірних “силуетів” та “інкрустацій”, і численні вірші — ліричні, драматичні, іронічні, полемічні, про пам’ять, любов, невщухний біль душі, про рабство і зраду, мужність людську і ницість, про мову і слово, в якому відлунює “душа тисячоліть”, про правду — “єдину стелю мистецтв”, природу, беззахисну перед людиною, “жоржини на чорнобильській дорозі…”
А все разом — то художній образ нашого українського буття з його героїкою та поразками, спорадичними радощами й неуникненним лихом, давніми, задавненими й новими болями, з його власними, внутрішніми та силоміць нав’язуваними ззовні проблемами. Здається, немає таких питань духу, сенсу життя, національного характеру й менталітету, які оминула б Ліна Костенко. Усі ті наші проблеми й суперечності, болі й болячки не тільки відбито в її творах, не тільки образно, філософськи осмислено і є природною аурою її багатогранного художньо-психологічного світу, а гостро, мембранно і глибоко пережито. Її зірка поетична душа і відчуває, і передчуває багато що в житті свого народу. Це — осмислення, відчуття, переживання Поетеси, яка попереду нації.
Тут, на жаль, тільки дотично, покраєм — про любовну лірику Ліни Костенко. Занурені передусім у націєтворчі проблеми, ми мало пишемо про неї. А яка це сильна, прониклива лірика! “Моя любове! Я перед тобою… Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни!”
І ще — про мовосвіт.
Розглядаємо словотворення, неологізми, лексичні особливості (яке розкішне “дослідження” з ономастики явлено у відомому ще з 60-х років епізоді в “Берестечку”, коли Богдан іде Україною), епітети, метафори, фраземи і т.ін. (скільки сьогодні пролунало тут цитат з творів Л. Костенко — і всі неперевершені зразки поезії, й жодної прохідної!). І не можемо не захоплюватися надзвичайним чуттям слова Ліни Костенко, полісемічністю й поліфонічністю її мовомислення. У нас багато, зокрема серед шістдесятників-поетів, справжніх творців мови. Але ж, погодьмося й порадіймо, дорогі мовознавці й літературознавці, дає їм ці можливості, безмежний простір для новотворення, виявлення самої суті й краси слова сама наша мова, віками збагачувана, шліфована народом, гнучка, вільна, невичерпна.

МУЖНІСТЬ ВОЇНА

Борис ОЛІЙНИК

Ліна Костенко — постійна величина в нашому духовному слов’янському просторі. Якоюсь мірою я дотичний до Ліни Василівни, бо на мене лягла почесна роль “пробити” видання збірки “Над берегами вічної ріки” після п’ятнадцятирічного мовчання.
Як особистість Ліна Костенко залишилася собою, ні з ким не загравала, не допускала фамільярності — навіть із президентами чи прем’єрами. Вона засвідчує, що не всі були покірні в ті часи. Це взірець для того, щоб залишатися собою і переоцінювати своє життя. Цього треба вчитися в неї.
Хочу вклонитися їй за тему Чорнобиля. Це мужня жінка. Вона пішла туди, щоб рятувати праслов’янську культуру, захищати тих, хто там лишився. Це мужність воїна.
Я щасливий і гордий, що можу “і рости і діяти” під небесами Ліни Костенко.

Підготувала Олена ШУЛЬГА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment