МАСЛО В КАПУСТИНІ

Дмитро МАЛАКОВ,
старший науковий співробітник Музею історії Києва

Коли наші міста й села потопають у морі упаковок від продовольчих і промислових товарів, а молодь ніяк не можна привчити не кидати порожні пляшки під ноги, згадується недавнє й давніше минуле…
Люди старшого віку добре пам’ятають, як на київських базарах масло (оте справжнє, що не відповідало стандарту на вміст жиру 82,5 %, бо в середньому містило 85 %) продавали у формі такого собі страусячого яйця, загорнутого в завжди прохолодний капустяний листок. Важило воно, як запевняв київською говіркою сумлінний і порядний виробник, “хвунт”, себто 400 грамів. А упаковка була не тільки екологічно чиста (як і сам продукт), а й подвійного безвідходного використання. Розгорнувши зелене листячко, покупець милувався й естетикою духмяного жовтавого товару: дбайлива господиня декорувала дотиком ложки поверхню грудочки дужками. Доки в побут не увійшов холодильник, свіже масло влітку тримали у холодній воді.
Предковічно розумно пакують у нас на зиму цибулю й часник, заплетені, як дівочі коси, чи віночки з квітів. І кожна голівка на видноті, вільно дихає, тож і зберігається краще. Тут і народна естетика: золотава цибуля й сріблястий часник тішать око господині відчуттям достатку в хаті.
Найкращою упаковкою для курячих яєць та зимових сортів яблук (як-от ренет Симиренка) здавна вважали солому та стружку з деревини. Плюс, ясна річ, стабільний температурно-вологісний режим комори чи льоху — залежно від погоди та пори року.
Універсальним пакувальним засобом була й залишається звичайна мотузка. За її допомогою роблять низки риби й сушених грибів. І тут народна естетика вимагає розміщення в низці, як у намисті, більших за розміром рибин та грибів посередині, а менших — по краях. Тоді більші зразки викликають захоплення, а мацюпусінькі — розчулення.
Спійману далеко від домівки велику рибу перевозили в такий спосіб: закладали за зябра хліб, змочений в алкогольному напої (селянин брав для цього паляницю й самогон, а пан — коньяк чи біле вино й булку), загортали в рогожу або ж клали в заздалегідь приготований дерев’яний дірчастий ящик, вистелений мохом. Час від часу дорогою цю упаковку обливали криничною чи джерельною водою. Влітку цей спосіб гарантував дві доби збереження свіжості. Таку пораду надавали й старі куховарські книги.
А ще рибу й дичину щільно обкладали кропивою, яка теж певний час запобігала псуванню здобичі. Так радили рибалкам і мисливцям ті ж куховарські книги.
Ягоди, гриби, лікарські трави збирали в кошики, а щоб гриби не ламалися й не кришилися, на дно клали листя папороті.
З дитинства відома “тимчасова упаковка” для зібраних суниць — стебло травички, на яке нанизують ягідки, щоб потім поласувати водночас цілою жменею. Так само виловлену рибу зручно нанизувати на пагін верболозу. Адже впродовж багатьох століть поліетилену не існувало.
Окрема тема — тара в народному розумінні й використанні. Це й загальновідомий керамічний посуд — стародавні амфори для рідини (вина, олії) та корчаги — для збіжжя й сипких речовин, а ще — глеки й глечики, горщики, горнятка, гладишечки тощо. Не кажучи вже про скляний посуд. Так само з глибокої давнини походять кошики й корзини, плетені з комишу, лози, луба, берести. А ще — бочки, діжки, джбани тощо. Усе це мало універсальне призначення й використання.
Для транспортування солі користувалися спеціальними водонепроникними скринями, які мали назву чум. Так само називалася велика дерев’яна ложка для міряння солі — чум. Звідси й чумаки, чумакування — явище лише українське. Сусідні народи — поляки, росіяни — не мають навіть такого слова й поняття, лише як запозичене з України. Напровесні чумаки збиралися у валки, часом до ста возів-маж, запряжених парою або четвіркою волів. Обирали отамана й вирушали в далеку, на кілька місяців путь. З України до Криму та узбережжя Чорного й Азовського морів, до Прикарпаття чумаки везли збіжжя, мед, шкіри, а назад — сіль та сушену рибу. Звідси й прізвища, поширені в Наддніпрянській Україні: Чумак, Чумаченко, Коломієць, Коломійченко, Чорноморець, Чорноморченко, Соляник, Чорновіл, Легкоступ, Крайсвіт та ін. А ще — назви сузір’їв українського неба: Великий Віз, Малий Віз (значно доречніші, ніж виявлені ще фінікійцями Велика й Мала Ведмедиці, до речі, за уявленнями фінікійців, — із хвостами), а також Чумацький Шлях (так само дотепно-логічно: чумаки йшли, сіль розсипали, аніж Молочний Шлях).
Універсальним пакувальним матеріалом здавна була тканина. Її використовували і для великих, і для маленьких речей.
Звичайна хусточка або й носовичок могли правити і для зберігання грошей, коштовностей, які носили жінки, особливо вирушаючи в далеку путь.
З різної тканини шиють торби, мішки, лантухи. У верхній частині мішка пришивають мотузку: обидва її кінці правлять за зав’язку — теж упаковка. У мішки всипають чи вкладають сипуче — дрібне й велике: збіжжя, борошно, крупи, цукор, картоплю, буряки, моркву, кукурудзу, поросят і навіть “кота в мішку”.
Заповнений наполовину мішок чи торба мали назву клунок, клуночок. Звичайно, його зручно нести за спиною, перекинувши через плече.
Для пакування м’яких речей (одягу, білизни) за екстремальних обставин чи умов (пожежа, водопілля тощо) робили клумак: на більшу за розміром тканину чи річ кладуть решту і зав’язують кінці навхрест.
З невеличкого мішка роблять наплічник (німецькою — рюкзак): в кути мішка кладуть по маленькому камінчику, а ззовні зав’язують кінці довгої відміряної мотузки; камінчик запобігає сповзанню вузлика; середня частина мотузки, перехоплена двома петлями, накидається на зібраний у жмут край наповненого мішка і затягується. Оце і є відомий примітивний та надійний солдатський “вєщмішок”, масово вживаний у нас в обох світових війнах ХХ сторіччя. А німці мали ранець з усіма ретельно продуманими пристосуваннями й зручностями.
Своєрідною упаковкою зі шкіри був гаман — мішечок для зберігання тютюну, свинцевих куль та монет. Зав’язували його мотузкою. Від гамана пішов і гаманець — для грошей.
Ці прості приклади, всім добре відомі, можуть нагадати про нагальну потребу розумної упаковки, яка в нинішньому вигляді так дошкуляє сучасному цивілізованому суспільству споживання…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment