Геннадій ФЕСЕНКО: «МИ ВИВЧАЄМО ПТАХІВ, ПТАХИ ВИВЧАЮТЬ НАС»

Пам’ятаєте, як лякали горобців, намагалися приручити ластівку, годували взимку синичок? Дитинство минуло, і тепер ми рідко звертаємо увагу на пташок, та й, заклопотані серйозними справами, голову рідше піднімаємо, а небо для нас, дорослих, дедалі частіше — стелі багатоповерхівок і офісів…
Але згадуймо про пернатих друзів не лише 1 квітня, коли відзначаємо Міжнародний день птахів, а частіше, бо пташиний світ — цікавий і різноманітний.

До нашої редакції надійшов лист від Марії Собко, вчительки біології з Чернівецької області: “Пишу до “Слова Просвіти”, щоб читачі дізналися про киянина Геннадія Фесенка — наукового співробітника Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України. З цією неординарною особистістю,  науковцем-орнітологом нас познайомили птахи. Так, саме птахи, бо науковець Фесенко майже 15 років листується з юними орнітологами нашої школи, а я керую роботою орнітологічного гуртка. Ми вивчаємо перельоти птахів, ведемо фенологічні спостереження, моніторинг прильоту і відльоту. Наукові поради і консультації нам дає Геннадій Васильович. Глибинний зміст пташиного перельоту, його зв’язок з явищами, що відбуваються в рослинному світі, для людини залишається загадковим. Саме на вивчення цих зв’язків спрямовані дослідження, які пропонує учням Геннадій Фесенко. Ми вдячні йому за просвітницьку роботу, за книжки, які надсилає юним натуралістам з подякою за турботу про птахів, що залишаються зимувати, та моніторингово-фенологічні спостереження за орнітофауною місцевості”.
Марія Собко дякує панові Геннадію за натхнення, бо юні орнітологи написали на честь ученого вірш.
Ми вирішили розпитати Геннадія Фесенка про те, які проблеми існують у вітчизняній науковій орнітології, як живеться пташкам в Україні, як прилучитися до вивчення пернатих тощо.
— Геннадію Васильовичу, розкажіть про себе.
— Народився в Києві, закінчив біологічний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Чому саме орнітологія? Хоч у дитинстві птахів ніколи не тримав у неволі, але зацікавлено спостерігав за ними в друзів.
В університеті викладали видатні орнітологи Олександр Кістяківський, Леонід Смогоржевський, Михайло Воїнственський, тож ми не могли не зацікавитися птахами.
На третьому курсі мене зарахували на кафедру фізіології тварин, але я так наполегливо ходив на кафедру зоології, що перевели туди. Там я спеціалізувався на орнітології. 1977 року, ще не закінчивши університету, прийшов на роботу в Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена, працюю там досі.
— Розкажіть детальніше про Ваші книжки.
— У сприйнятті автентичних назв птахів і досі існує певна упередженість. Ще не минули часи, коли функціонування української мови звужувалося. Тому важко сподіватися на легке сприйняття української спеціальної лексики, однак розуміння потреби розвитку національної наукової термінології й номенклатури — одна з основних особливостей дослідника.
В “Анотованому списку українських наукових назв птахів фауни України” вперше зроблено обґрунтування обрання орнітологічної української номенклатури для вжитку в наукових першоджерелах.
В “Анотованому списку…” одним з головних принципів формування національної номенклатури було визнання пріоритетності тих назв, які вперше було використано в українській науковій літературі ще за часів Івана Верхратського і Миколи Шарлеманя, тобто наприкінці ХІХ— початку ХХ ст.
Ось деякі назви птахів, які всупереч автентичним власним національним назвам вживають у нашій науковій літературі: рябчик (рос.) — орябок (укр.), глухар (від рос. глухарь) — глушець (укр.), малий зуйок (від рос. малый зуек) — пісочник малий (укр.), чибис (рос.) — чайка (укр.), гаршнеп (рос., походить з нім.) — баранець малий (укр.), бекас (рос., походить з фр.) — баранець звичайний (укр.), вальдшнеп (рос. походить з нім.) — слуква (укр.), кроншнеп (рос., походить з нім.) — кульон (укр.) тощо.
Книжка “Птахи фауни України: польовий визначник” на час виходу з друку найповніше охоплювала орнітофауну нашої країни — 416 видів, описи птахів у поєднанні з кольоровими ілюстраціями надають можливість визначити птахів різного віку і статі в усі пори року. У книжці містяться карти сучасного поширення осілих, гніздових і тих видів птахів, які зимують, подано інформацію про особливості поведінки й характерні місця перебування, зазначено їхні українські, латинські, російські й англійські назви.
— Птахи столиці — які вони?
— Історія вивчення орнітофауни Києва тривала, їй уже понад сто років. За весь час орнітологічних спостережень у столиці спостерігали понад 300 видів птахів. У фауні України налічують 425 видів птахів, тобто в межах Києва відстежували три чверті всієї кількості. Близько ста видів — дендрофільні птахи, і це зрозуміло, бо Київ оточують ліси, і в місті поки що є парки. Хоч віднедавна зелених насаджень стає дедалі менше, а подекуди вони зовсім зникають, у віддалених від центру районах дендрофільні птахи ще тримаються, навіть нові з’являються й освоюються.
Якщо говорити про окремі види, то у 1940-х роках на заході України з’явилася садова горлиця, яка в 1960-х поширилася в Києві. Чисельність цих пташок спочатку зросла, а зараз дуже знизилася, попри те, що садова горлиця — вид синантропний, тобто оселяється переважно в населених пунктах.
Також із західних областей почав розселятися родич канарки щедрик, і вже наприкінці 1970-х навколо Києва гніздилися окремі пари. Нині щедриків багато, їх нерідко можна побачити на столичних житлових масивах.
Зараз у населені пункти активно вселяється припутень — найбільший голуб вітчизняної фауни, і хоч у Києві він поки що сторожкий, але, можливо, незабаром розширить свою територію гніздування.
Нещодавно вийшло 3-тє видання Червоної книги України — туди вписано 87 рідкісних видів птахів, 67 з них колись спостерігали поблизу Києва, а деякі навіть гніздилися. Зараз мегаполіс розростається, червонокнижні птахи не затримуються у місті. Пташки можуть  призвичаїтися до урбаністичного оточення, але якщо знищувати всі місця, де вони оселяються, забруднювати водойми, то жодна з них у такому місті не житиме.
За Бессарабською площею на вулиці Басейній раніше був сквер, де росли  липи, вздовж вулиці Еспланадної — каштани. Зараз там дерева знищили, утворився “кам’яний мішок”. Це лише маленький приклад того, як у центрі міста за 10—15 останніх років створили мертву зону. На Хрещатику ви вже не почуєте співу пташок, побачите хіба що голубів. Але ці пташки у природі трималися у скелях і спокійно почуваються у “кам’яних мішках”, та й підгодовують їх місцеві жителі. Горобця рідко побачите в центрі — він не любить шуму, і лише у небагатьох скверах можна почути спів синиці.
Якщо тенденція знищення паркових насаджень триватиме, а вона таки триває — біля станції метро “Дарниця”, недавно вирубали майже гектар сосен, знищили зелені насадження на Нивках, в інших районах Києва, — то ми поступово ліквідуємо все живе середовище у столиці. Під гаслом, що треба зрізати “аварійні” дерева, знищують столітні каштани. І не лише птахам, а й людям буде некомфортно: тікатимемо з міста.
Болить душа, коли бачиш, що роблять заради наживи. Егоїзм гомо сапієнс знищує умови для існування людини. Ну, птахи кинуть Київ, вони знайдуть інше місце для існування — з чим люди залишаться?
— Порівнюючи ситуацію з птахами в Україні із європейськими країнами, який можете зробити висновок?
— У Європі, особливо у Голландії, рух із захисту птахів дуже розвинений. Але річ у тому, що доки голландці усвідомили, що треба захищати природу, багато знищили. Вони настільки урбанізували довкілля, що тепер навіть невеличку водойму, яку ми можемо сприймати як калюжку, вважають цінною заповідною територією. Цікаво, що на таких водоймах у них тримається значна кількість птахів.
Отже, в західноєвропейських країнах у містах птахів кількісно, може, й менше, а з іншого — рух на захист природи дуже широкий. І птахи завдяки цьому якщо не дуже численні, то різноманітні. У країнах з давніми традиціями охорони довкілля люди птахів не чіпають, не полохають, не стріляють, тим більш у містах.
У нас громадський рух з охорони птахів тільки зароджується, і, на жаль, переважна більшість людей не усвідомлює, що потрібно охороняти довкілля. Ми володіємо великими природними багатствами, зокрема й багатою орнітофауною, у нас найбільша в Європі популяція гніздових балабанів — червонокнижного виду соколів.
У європейських країнах є багато загальнонаціональних програм з охорони тварин, які фінансує держава. У нас програм з державним фінансуванням обмаль, охороною птахів займаються ентузіасти, як правило, самотужки.
— Згадаймо фільм Альфреда Хічкока “Птахи”: ворони нападають на людей і забивають їх до смерті. Наскільки цей сюжет може перетворитися на реальність і чому пташки нападають?
— Кияни стверджують, що ворони нападають на людей. Однак це не скажені птахи, й агресивність у них виявляється у сезон гніздування, а в осінньо-зимовий період такого не буває.
Коли у червні воронята вилітають із гнізд, то можуть підпускати людину дуже близько, життєвого досвіду в них бракує. А дорослі пташки знають, що людина може заподіяти лихо. Тому коли людина проходить біля молодняка, дорослі можуть нападати неспровоковано, так би мовити, діють на випередження. Але травм не завдають, хоч і лякають добряче.
Правда, на Борщагівці була вороняча пара, в якій самець нападав на людей вже у квітні, коли самка насиджувала яйця. Є у столичних птахів певні відхилення, адже “з ким поведешся…”. Пташки живуть у мегаполісі, насиченому агресивністю.
Ворони адекватно оцінюють свої сили, наскільки людина небезпечна для них, лякають найслабших — дітей і жінок. За рівнем рефлекторних реакцій, можливістю встановлювати логічні зв’язки між подіями воронові птахи — найбільші “інтелектуали”. І пам’ять у них дуже добра — хто їх образив, пам’ятають роками. До речі, якби не хижацтво ворон стосовно інших міських тварин, кияни могли б пишатися, що їх багато, адже вони не скрізь оселяються, переважно лише на заплавних ділянках або поблизу. Таких ділянок у столиці багато.
Агресивними можуть бути мартини, коли потрапиш на їхню територію, але лякають вони здебільшого голосом. Агресивніші за них крячки можуть напасти, але, знову ж таки, на власній території. Людина, як правило, перебільшує, і пташина агресивність — хоч і не виняток, але завжди зумовлена самозахистом або захистом пташенят.
— Якого українського птаха можна одомашнити?
— Усі воронові птахи — і галки, і ворони, і круки, і сойки, і сороки, менше граки приручаються до людини. Втім, утримування людиною цих птахів одомашненням не можна назвати. Частіше приручають воронових птахів на Сході для розваги, а у нас це не прийнято, лише окремі люди тримають і дресирують воронових. В Україні частіше заводять яскравих екзотичних пташок — канарок, амадинів, папуг. Вони нерідко вилітають із кліток і влітку до похолодання можуть вижити, знаходять собі корм, наприкінці літа у зграях разом з горобцями можна побачити хвилястих папужок, що збирають насіння, поводяться, як горобці. Але коли холоднішає, вони гинуть, бо не можуть переключитися на інший корм, та й інстинкту міграції в них немає.
— Чи варто вірити народним прикметам, пов’язаним із пташками?
— Варто вірити тим, що пов’язані з фенологією, тобто з життєвим циклом птахів.
Кажуть, коли восени починають мігрувати гуси, то незабаром настане похолодання. Це правда. Якщо  на півночі починає холодати, вони звідти летять швидше, ніж холод докочується до нас. Так само навесні, коли летять гуси, — можлива суттєва хвиля потепління. Так було і цієї весни: масова міграція гусей біля Києва почалася 19 березня, за день до відчутного тепла. А білі лелеки на території міста з’явилися на день раніше. Лелеки летіли з попутним південним вітром, а гуси — з заходу, з зимівлі у Західній Європі.
— Які птахи утворюють пари на все життя?
— На все життя пару утворюють лебеді, однак вислів “лебедина вірність” — міф, адже коли один із лебедів гине, то інший не піднімається в небо і не розбивається від горя, а утворює нову пару. Моногамні ворони, граки, круки, галки, вірні на роки одне одному гуси, польові горобці, синиці, гаїчки. У хижих птахів також доволі постійні пари. А ось у качок навпаки — щосезону зміна партнера.
— Як можна дітей залучати до вивчення птахів?
— До вивчення птахів можна залучити і дітей, і дорослих. Найголовніше — ознайомити їх із нашою багатою орнітофауною. Треба видавати книжки з ілюстраціями, на яких представлена українська фауна, показувати пізнавальне відео, і тоді навіть далекі від природи люди зацікавлюються птахами, тягнуться до природи. Вважаю, що науково-популярна література — один із найбільших факторів, який викликає інтерес людини до природи.
— Іноді людей за певними якостями можна порівняти із пташками: насуплений чоловік — сич, містичний дядько — чорний крук, тонконога дівчина, як чапелька, говіркий, як горобець тощо. Із якою пташкою Ви себе асоціюєте?
— Якось попросив у співробітника інституту, щоб він мені зробив екслібрис. Дуже полестило, що намалював у ньому сову.

Спілкувалася
Наталія АНТОНЮК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment