ЧИ ВОЛОДЯ, ЧИ ТАРАС — ЧИ ОДНАКОВО ДЛЯ НАС?

Не знаю, за чим ще Корець і Гощу (районні центри Рівненської області) порівнюють як брата із сестрою, а ось за пам’ятниками Тарасові Шевченку, що розташовані в них, — точно. Кажуть: у цих памятників однакові не тільки “ленінські” пози, а й обставини з’яви на світ. Мовляв, на початках незалежності України з колишніх вождів “познімали” голови і замінили їх на Кобзареві, а все решта (підніжжя, статура, одяг) лишилося.

Насправді це легенда. Бо, скажімо, пам’ятник  в Корці зведено ще 1964 року. Давню історію має також гощанський Кобзар. Втім, заперечувати подібність обох Шевченків до вождя пролетаріату намарне. Особливо коли бачимо традиційну вождеву позу — рука, що стискає одежину. Та й за фізичними даними (якщо у масштабі один до одного) монументи радше нагадують Ульянова. Натомість обличчя — суто Тараса Григоровича.
На думку істориків, така схожість пам’ятників — вияв колишньої архітектурної думки, яка не була самостійною, а керувалася радянськими ідеологічними постулатами на кшталт “ми в усьому маємо наслідувати Ілліча”. Саме тому “наклепали” по всьому Союзу тисячі абсолютно однакових бетонних і бронзових вождів і “вклинювали” в інші скульптури хоч крапельку “ленініани”. Вочевидь, не обминула така гірка доля і пам’ятники в Гощі й Корці.
Та нічого у цьому страшного немає, — саме так спробував прокоментувати ситуацію один із владних керманичів, коли цього року вшановували пам’ять Тараса Шевченка і символічно передавали Шевченківську естафету від району до району Рівненщини. Можливо. Зрештою, є ж на постаменті табличка, що це Тарас Шевченко. Якщо хтось і засумнівається, то сумнів негайно розвіється після прочитаного.
Стурбувало інше: з малого починається велике. Шевченко на кшталт колишніх часів продовжує потерпати і зараз. Маю на увазі туристичний путівник “Кореччина”, який став надбанням кожного з учасників письменницької делегації з нагоди участі у Шевченківському літературно-мистецькому святі. Звичайно, за презент — спасибі. Він справді дає змогу гостям заглибитися і в нинішні реалії, і в минувшину Кореччини. Але переглядаючи шістнадцять гарно ілюстрованих і літописно насичених сторінок путівника, жодного разу не побачили імені Шевченка. Так, про засновників Корця інформації чималенько, про тутешню порцеляну теж згадано, про Свято-Троїцький жіночий монастир — звичайно, як-не-як святиня світового масштабу. Навіть про поховану на монастирському подвір’ї коханку Пушкіна Ганну Аленіну-Андро чимало тексту. А ось про Тараса Шевченка — жодного слова, ніби й не ступала його нога на священну корецьку землю, ніби й не було отого запису в повісті “Варнак”: “Из Кременца пошёл я через село Вербы в Дубно, а из Дубно на Острог, Корец и на Новгород-Волынский, на берега моей родной, моей прекрасной Случи”. Або ж інше — Шевченкову “Прогулянку із задоволенням і не без моралі”, де згадано старий Корецький замок. За словами Шевченка, його будівля перетворилася на руїни — “очаровательные развалины”. Звісно, написати таке могла лише людина, яка усе це бачила, що, врешті, ще раз підтверджує причетність Кобзаря до корецьких теренів.
Вважають також, що Тарас Шевченко зупинявся в Корці в корчмі, де було дві кімнати для приїжджих. Цей будинок зберігся донині. Тарас Григорович оглядав й інші тутешні пам’ятки старовини: на кручі навпроти руїн замку стояла ошатна дерев’яна церква Кузьми й Дем’яна XVIII століття, у центрі міста розташовувався колишній костьол, монастир базиліан, православний монастир. Можливо, у Корці Шевченко-художник виконав кілька малюнків. Так, зберігся малюнок замкових руїн 1846 року без підпису автора, який, вважають, належить Шевченкові.
Цікаво: нині окремі населені пункти, навіть не маючи таких даних, як Корець, роблять “прив’язку” до Кобзаря. І вбачають у цьому своєрідну духовну місію. Мовляв, Кобзар не там, де він справді бував, а там, де його хочуть бачити.
Втім, згадані реальності — то лише маленька порошинка, яка потрапила у пильне око і трішки роз’ятрила душу. На загальному тлі Корець вміє велично шанувати історичні цінності, зберігати традиції, як засвідчив звіт про Шевченківський рік, під час якого естафета перебувала на Кореччині. І нехай у майбутньому всі ми станемо прихильнішими до особистості Тараса Шевченка.

Євген ЦИМБАЛЮК,
Рівненська обл.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

One thought on “ЧИ ВОЛОДЯ, ЧИ ТАРАС — ЧИ ОДНАКОВО ДЛЯ НАС?

  1. Цікава назва “Гоща”. Від старого “го-шити” (гошити) – будувати, крити (шити дах хати). Гоща – Покрова України – Одигітрія, на честь якої дана назва “Україна” (Умань, Софія, Раївка, … – все про Мудру Провідну зорю).

Leave a Comment