Перший місяць президентства В. Януковича
25 лютого набув повноважень новий президент України Віктор Янукович. В історії сучасної України розпочався новий період політичного розвитку. Яким він може бути? Про що свідчать перші рішення, дії й заяви нового президента? Спробу знайти відповіді на ці запитання зроблено в аналітичній доповіді “Перший місяць президентства Віктора Януковича”, підготовленій Центром політичних і міжнародних досліджень “Пента”.
Володимир ФЕСЕНКО,
голова правління Центру “Пента”, кандидат філософських наук;
Ігор ПОПОВ,
директор політичних програм
Зазвичай нову владу вперше оцінюють після 100 днів її діяльності. Але достатньо показовим є і перший місяць роботи нового керманича. Можна оцінити пріоритети діяльності президента, особливості його управлінського стилю, характер рішень, виявити тенденції, що вказують на специфічні риси нового політичного режиму, який починає формуватися. Саме в цей період закладаються і фундамент нової влади, й основні суперечності, які впливатимуть на її розвиток і можливу трансформацію.
Перші рішення, дії й заяви В. Януковича в даному дослідженні порівнюють з рішеннями та діями його попередників (Л. Кучми і В. Ющенка). Попри різний історичний контекст їхньої діяльності, таке порівняння дає чудову можливість виявити певні закономірності стартового етапу діяльності українських президентів.
1. В Україні активно запроваджують новий політичний режим. Де-юре Україна залишається парламентсько-президентською республікою, де-факто формується президентсько-парламентська система влади. Більш того, виявляється тенденція до встановлення одноосібної влади В. Ф. Януковича, створення режиму “великого боса”. На верхівці владної піраміди знов президент, від якого залежать всі інші інституції влади.
2. Об’єктивний розрив між юридичною формою і новим політичним змістом системи влади в Україні рано чи пізно призведе до потреби розв’язати цю суперечність. Віктор Янукович і його найближче оточення через певний час можуть спробувати і юридично повернутися до президентсько-парламентської форми правління.
3. Формування нового політичного режиму зовні виглядає як неокучмістська реставрація, спрямована на політичну і соціально-економічну стабілізацію, подолання наслідків правління помаранчевих і постпомаранчевих сил (відновлення єдності та керованості системи державного управління, повернення старих перевірених кадрів замість постпомаранчевих чиновників, відновлення у трохи модернізованому вигляді інституцій і практик епохи Л. Кучми, зміна геополітичних й ідеологічних орієнтирів). Проте через певний час і нова влада, і країна постануть перед вибором — або збереження конкурентної демократії, або перетворення нового політичного режиму на українську версію керованої демократії.
4. Кадрова політика нової влади здійснюється під безпосереднім контролем В. Януковича.
Близько половини керівного складу кадрового корпусу нової влади є членами Партії реґіонів, абсолютна більшість належить до найближчого оточення або до залежних від ключових фігур нової влади. Перші кадрові призначення було зроблено здебільшого за принципом політичної й особистої лояльності, інколи на шкоду професіоналізму.
Кадровий корпус нової влади формується за квотно-коаліційним принципом (насамперед з урахуванням інтересів найвпливовіших фігур і бізнес-політичних угруповань Партії реґіонів).
На керівні посади призначають швидше чиновників-господарників, ніж публічних політиків чи потенційних реформаторів.
Помітна і вагома частина нових керівників пов’язана з Донецькою областю або за походженням, або за професійною кар’єрою. Кадрове ядро нової владної команди — донецьке за походженням, кучмівське — за вихованням.
Вікова структура керівного складу кадрового корпусу нової влади достатньо консервативна. Близько половини цієї кадрової команди віком від 50 до 59 років, 11 — старші 60 років. Протягом року ще семеро представників цієї команди перейдуть рубіж 60 років. Тільки 10 представників керівної ланки кадрового корпусу нової влади (з 82) — віком до 40 років.
Значна частина призначень (особливо на реґіональному рівні) є нагородою за активну роботу на перемогу Януковича на президентських виборах, а також за вірність Януковичеві в помаранчевий та постпомаранчевий період (2005—2009 рр.).
5. Уже в перших указах В. Янукович визначив пріоритети своєї діяльності: проведення економічних реформ, подолання бідності, боротьба з корупцією. Для реалізації цих завдань при АПУ навіть було створено спеціальні консультативно-дорадчі органи (Комітет з економічних реформ, Національний антикорупційний комітет), які мають виконувати і певні координаційні функції у зазначених напрямах державної політики. Визначені президентом пріоритети державної політики поки що залишаються політичними авансами на тривалий період, але вже найближчим часом доведеться розраховуватись із політичними і соціально-економічними боргами (передвиборні обіцянки про підвищення соціальних стандартів, розв’язання поточних бюджетних і соціальних проблем і т.ін.).
6. Порівняння політичних заяв попередників В. Януковича у перший місяць їхнього президентства виявляє дві тенденції: повторення всіма президентами України (починаючи з 1994 року) окремих пріоритетних завдань (наприклад боротьба з корупцією, проведення соціально-економічних реформ), що свідчить про їхнє невиконання протягом всіх останніх 15 років; подібність Януковича-2010 Кучмі-1994 і частково Кучмі-1999.
7. Першими закордонними візитами (до Брюсселя і Москви) В. Янукович продемонстрував схильність до збалансованої й багатовекторної зовнішньої політики (формування динамічного балансу зовнішніх інтересів України між Заходом і Росією). Але ці візити мали символічно-декларативний характер. Візит до Москви нового міністра закордонних справ України К. Грищенка, підготовка візиту до Москви прем’єр-міністра України М. Азарова свідчать про те, що реальним головним пріоритетом зовнішньої політики України стають відносини з Росією.
8. Ситуація зі свободою слова в Україні за перший місяць президентства В. Януковича якісно не змінилася. Нова влада акцентує на інформаційно-пропагандистському забезпеченні своєї діяльності, без прямого адміністративного втручання в діяльність ЗМІ, й на розстановці своїх кадрів у державних засобах масової інформації. Проте поступово почали виявлятися тенденції посилення владного контролю за інформаційною сферою.
9. Після того, як В. Янукович набув повноважень президента України, а у ВРУ створено нову парламентську коаліцію і призначено новий уряд, негайно кілька політичних сил заявили про свою опозицію до нової влади (БЮТ, частина фракції НУ-НС, депутатська група “За Україну”, А. Яценюк і “Фронт змін”, деякі позапарламентські політичні сили; певну опозиційність окремим діям нової влади демонструють В. Ющенко і “Наша Україна”). Але в діях опозиції відчуваються розкол і розгубленість. Опозиціонери більше сваряться між собою, ніж протистоять новій владі. Зміцнення нового політичного режиму, можливі антидемократичні тенденції в його діяльності можуть підштовхнути нині розрізнені опозиційні сили до координації зусиль у протистоянні владі. Саме від сили й активності української опозиції значною, якщо не вирішальною мірою залежить збереження демократичної перспективи для України.
