МЕЛОДІЇ ЛЮБОВІ

Надія КИР’ЯН,

Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ

Нова книжка видавництва “Либідь” “Гіацинтове сонце” знов об’єднала знакових постатей. Це поезії Ліни Костенко, покладені на музику Ольгою Богомолець, в художньому оформленні Івана Марчука. Художник світової слави Іван Марчук вважає, що свобода — це стан душі. Є митці, яких не годна зламати жодна система. Саме це й об’єднує авторів книжки. Тут дивовижні образи художника вібрують у лад з поезіями і музикою (до книжки додано диск із піснями). Це твір мистецтва, який приємно читати,  розглядати.
Про дивовижну історію створення видання розповідали учасники презентації, яка відбулася 28 березня в Українському домі: ідея книжки наснилася головному редакторові Світлані Головко.
Ведучий Юрій Макаров наголосив, що книжка, презентація якої зібрала величезну кількість людей, свідчить, що вона конче потрібна, вселяє оптимізм, адже нам не можна розчаровуватися, оскільки зневіра — один зі смертних гріхів.
Оксана Пахльовська, автор статті про Ольгу Богомолець та Івана Марчука, зазначила, що такий синтез мистецтв відповідає європейському духу. “Онтологічні питання людського існування, “абсурдний бунт” і вперте протистояння тиску системи, сізіфова праця національного варіанта екзистенціалістського досвіду — все це є грандіозним і досі ще не прочитаним здобутком шіст-десятих, які дали початок новому розумінню слова в українській літературі та наситили духовною енергією боротьбу за незалежність України, за її суб’єктивізацію в історії. Не можу сказати, що шістдесятництво повертається, воно перетривало в часі й триває тепер”. Синтез слова і музики, характерний для французьких шансоньє, інтелектуальна пісня — це форма естетики, боротьби з загрозливою плебеїзацією суспільства. Нинішню ситуацію влучно описано в одній з цих пісень: “Я, що прийшла у світ не для корид, // що не люблю юрби і телекамер, // о як мені упікся і обрид // щоденний спорт — боротися з биками! // Я одягаю пурпуровий плащ. // Бики вже люттю наливають очі. // Я йду на них!.. Душе моя, не плач… // Ці види спорту вже тепер жіночі”.
Сергій Тримбач, голова Національної спілки кінематографістів України, сказав, що пісні надзвичайно органічні, автора слів і музики поєднує якась божественна нитка. Історичні поеми Ліни Костенко мають незбагненну глибину. Прекрасні її ліричні поезії, багато з них присвячено дивовижній людині — Василеві Цвіркунову. Він умів безпомилково вгадувати талант, працювати з людьми. Люди, дібрані ним, створили прекрасне українське кіно.
Світлана Головко від творчого колективу видавництва висловила побажання, щоб Ліна Василівна сприйняла цю книжку як вияв любові до неї. Подякувала Оксані Пахльовській, яка доклала чимало зусиль до видання. “Якби не вона, моє зернятко, може, й не проросло б”, — сказала пані Світлана, яка вже виношує проект нової книжки Ліни Костенко.
Потім був концерт — Ольга Богомолець виконувала пісні у супроводі оркестру “Київська камерата”. Їй дарували квіти і навіть свячену вербу — адже Вербна неділя… Завдяки цим пісням поезія Ліни Костенко стане набутком значно ширшого кола читачів і слухачів.
Ліна Василівна зізналася, що їй нелегко після років самотності, відлюдькуватості, внутрішньої “еміграції” до Чорнобиля чути аплодисменти. Подякувала всім, як завжди, з гумором. Іванові Марчуку — за присутність у цій книжці й у презентаційній залі. Розповіла, що любить творчість художника ще з 1960-х, коли вперше побачила його картини. Юрієві Макарову, який заради цієї події “зійшов з телеекрана”, Ользі Бенч за організацію презентації, директорові Українського дому Наталії Заболотній за гостинність, Сергієві Тримбачу за добре слово. “Колись йому подзвонила, запитала: — Як Ви там? — “У праці сконать!” — була відповідь. — “То Ви відпочиньте трохи, у праці сконаємо потім”.
Зауважила, що хотіла якнайбільше написати, про видання творів не турбувалася, та й не довіряла видавництвам. “Була в центрі Києва скульптура — Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь — вони впали, розумієте чому: були зроблені недбало. Робота видавництва “Либідь” сумлінна, наповнена глибоким змістом, я їм довіряю. Досі в моєму житті такого позитивного досвіду роботи з видавництвами не було.
Щодо поразки, про яку тут говорили. Є японське прислів’я: “Переможе той, хто зможе витримати на п’ятнадцять хвилин довше”. Бажаю вам витримки. На шістнадцятій хвилині ми переможемо”, — запевнила Ліна Василівна.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment