«ВІДРОДИМО ЗАБУТИЙ ЖАНР», або КІЛЬКА РЕФЛЕКСІЙ У СТИЛІ РЕТРО

Письменниця Марина Павленко (Умань) вже не вперше бере участь і перемагає в конкурсі радіоп’єс

Анатолій ГАТНЕНКО,
м. Київ
Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ

Так, відроджуємо, це мотто стає реальністю, повертаючись із забуття. Мені як людині, що 25 років пропрацювала у Головній редакції літературно-драматичного мовлення Українського радіо, це особливо приємно. Чому? Судіть самі з моїх рефлексій.
На факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, який я закінчив, про радіодраматургію не говорили. Коли прийшов працювати на радіо, там про цей жанр також не йшлося. Уперше почув про нього під час відряджень до Прибалтики, де на цьому неповторному жанрові дуже добре розумілися. Відтоді ця проблема засіла в мені, як “цвяшок, у серце вбитий”.
Були в нас записи найкращих театральних вистав, власні композиції за літературними творами, які, слід віддати їм належне, користувалися великою популярністю і на яких виросло не одне покоління слухачів. Але ж радіодрама — це той акустичний жанр, який надає особливої, сказати б, вишуканості ефіру. Хотілося, щоб Україна мала власне яскраве радіообличчя, а це могла дати, зокрема, й радіодрама.
1971 року довелося побувати як туристові в Чехо-Словаччині. Звичайно, не міг не зайти у Празі до їхнього радіокомітету. Мене гостинно зустріли, відповіли на всі запитання. Найбільше ж мене цікавив забутий у нас жанр, який “у них” розвивався. На власний розсуд вирішив попрохати в колег кілька сценаріїв, аби поставити їх у Києві. На це прохання делікатно зазначили: “Для цього маєте узгодити свій запит із Москвою. У вас немає свого юридичного права”…
“Як це так — не маємо юридичного права?” — обурено зануртувала в мені протестна думка. Мабуть, так подумав я тоді, а вголос сказав (молодечий максималізм!): “Зробіть, будь ласка, цю послугу для нас. А з Москвою ми узгодимо”.
Чехи, у вухах яких ще досі звучав недавній гуркіт російських танків на вулицях Праги, охоче погодилися виконати моє прохання. І через якийсь час на моє ім’я міжнародний відділ Українського радіо одержав бандероль із Праги. Там були сценарії радіоп’єс. І що ж ви думаєте — поставили ми ті твори? Звичайно, ні. Але від найвищого керівництва Держтелерадіо мені дісталося на горіхи. “Как ви, частноє ліцо, посмєлі вступать в юрідіческіє отношенія с другой страной?”
Це було одне із “всупереч”, що сприяло тому, аби моя радіокар’єра добігла кінця. Як відомо, до тих, хто не вписується в певну систему, застосовують метод батога і пряника. Коли “батоги” не допомогли, “пряник” щодо мене застосували. Перевірено життєвою практикою: “пряник” швидше налаштовує на “правильний” шлях, ніж “батіг”. Тож мені запропонували посаду головного редактора літературно-драматичного мовлення, а оскільки її обіймати міг лише член КПРС, а я таким не був, сказали, що домовляться з райкомом партії щодо мого членства без кандидатського терміну. Посада мені імпонувала, але партія — ні, тож я відмовився, чого мені не вибачили, через якийсь час “пришивши” “націоналізм”. Про це все пишу принагідно, так би мовити, в дужках. Та повернімось до наших рефлексій із приводу радіодраматургії.
Коли політична крига трохи скресла і на обрії замаячила перебудова, здавалося, що й на радіо почнуться позитивні зміни. Я пропонував керівництву редакції, дирекції радіомовлення оголосити всеукраїнський конкурс радіоп’єс, аби увиразнити і зробити яскравішим наш ефір. Та ті й слухати не хотіли. Гадаю, що це було не ідеологічне зашорення, а просто інерція “непущательства”.
“Цвяшок” ятрив мені душу, нашіптував: “Що ти інших закликаєш, спробуй сам напиши”. І таки спокусив. Написав радіоп’єсу “Но пасаран!” Присвячена вона була революційним подіям в Іспанії 1936 року. Героєм став українець-антифашист, який у складі роти імені Тараса Шевченка воював проти режиму Франко.
Як тепер розумію, твір не був позначений високими художніми якостями, але став першим після тієї сумнозвісної заборони 30-х років. Як кажуть, перший млинець… Тодішній директор радіомовлення Григорій Мельник, який був до того ж письменником-гумористом, прочитав п’єсу і дозволив поставити її на третю програму — теперішній канал “Культура”. Тоді це була програма для галочки, там ставили лише записи здебільшого театральних вистав, мовних передач не готували, і почути її можна було лише в Києві. Згадався кумедний момент: прочитавши твір, Григорій Якович зауважив репліку “Звучить пісня “Бандьєра росса” і сказав: “Уважно прослухайте пісню, якщо там звучатиме “Бандера”, а не “бандьєра”, обов’язково зніміть її”. На щастя, там переконливо звучало “бандьєра”, і п’єса прозвучала в ефірі…
Трагічного для нашого краю 1986 року у видавництві “Мистецтво” вийшов збірник закордонних гостросюжетних радіоп’єс “Аварія”. Його ми упорядкували разом з колегою Олександром Буценком. До книжки увійшли твори найвидатніших американських та європейських авторів, серед яких Б. Аппел, І. Бахман, Ф. Дюрремматт (назва його радіоп’єси винесена у заголовок видання), З. Ленц, М. Фріш та інші. У вступній статті зроблено спробу дослідити розвиток жанру радіоп’єси за кордоном, визначити найхарактерніші її ознаки. Вміщено також короткі довідки про кожного автора.
Рецензент збірника письменник і журналіст Ігор Малишевський, відзначивши, то це перше подібне видання на книжкових обширах України, висловив упевненість у тому, що твори, вміщені в книжці, зацікавлять читачів і матимуть безумовний успіх. І справді, 15 000-й наклад книжки розійшовся надзвичайно швидко.
Приємно, що нині в українському ефірі “прижилися” твори не лише закордонних, а й вітчизняних драматургів. Можна з певним застереженням стверджувати, що радіоп’єса стала помітним явищем культури. Без будь-яких застережень можна буде говорити про це тоді, коли в ефірі радіоп’єси звучатимуть не раз на тиждень, з принаймні двічі-тричі, а то й більше. Добре було б твори переможців конкурсу “Відродимо забутий жанр” не лише ставити на радіо, а й видавати щорічні збірники, розміщувати в Інтернеті. Не маю сумніву, що так з часом і буде, коли наше радіо “наростить” матеріальні “м’язи” і зможе займатися видавничою діяльністю як продовженням роботи над постановкою радіоп’єс в ефірі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment