ПАРКАНОТЕРАПІЯ

Реґіональна мова і пам’ятники від реґіоналів

Петро АНТОНЕНКО

Рішучі суспільні реформи іноді називають шоковою терапією. Але є ще терапія парканна — бурхлива імітація реформ на рівні простого ламання. За рецептом відомого гоголівського Городничого, який, дізнавшись про приїзд до міста ревізора, наказав повалити паркан на одній з вулиць, пояснивши, “що воно більше наламано, то більше означає діяльності градоправителя”.
Подібну “терапію” часом нагадують дії нової влади. Вони супроводжуються заявами, що попередня влада залишила їм мало не згарище. Видно, так легше пояснювати свої невдачі, адже починали, мовляв, з нуля. Президент заявляє про руїну помаранчевого правління, прем’єр бідкається, що отримав зруйновану економіку, один з міністрів — що успадкував повністю розвалене відомство, інший “освячує” кабінет після свого попередника, викурюючи з приміщення злих духів.
Характерний приклад парканної терапії (окрім, звісно, кадрової чистки) подав глава держави, підписавши цілу низку указів, згідно з якими ліквідовано численні дорадчі органи при президентові: національні ради і просто ради, комісії та робочі групи буквально в усіх сферах: політичній, економічній, соціальній, гуманітарній. Важко сказати, якою була ефективність цих утворень, але довго з’ясовувати нова влада не стала, скоротили одним махом.
Ось неповний перелік цих ліквідованих органів. Зокрема, національна конституційна рада, комісія з питань підготовки до вступу в НАТО, національний центр з питань євроатлантичної інтеграції, нацкомісія з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі, нацради — з питань науки, інновацій та сталого розвитку, культури і духовності, фізичної культури і спорту, становлення та розвитку молоді, охорони здоров’я, етнонаціональної політики, нацкомісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, рада з питань розвитку сільського господарства. Ліквідовано координаційну раду з протидії ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та наркоманії, міжвідомчу робочу групу з питань ціноутворення на лікарські засоби, робочу групу з питань будівництва доступного житла. І таке інше…
Врешті, їхня ліквідація не повинна означати, що в державі відтепер нікому буде всім цим займатися. За всіма напрямами є відповідні міністерства, інші урядові структури, і сподіватимемося, вони працюватимуть ефективно. Питання в іншому. Чи не впадає влада у крайнощі, усуваючи громадськість від розв’язання державних проблем? Принаймні, деякі з названих структур працювали, намагалися допомогти владі. Наприклад, національну раду з питань охорони здоров’я очолював відомий фахівець, академік Поліщук.
Не менш важливою була й функція національної ради з питань культури і духовності. Очевидно, розуміючи, що це цілий напрям державотворення, й один із чільних, влада таки вирішила якось заповнити цю прогалину. Тож Віктор Янукович іншим указом днями утворив Громадську гуманітарну раду, консультативно-дорадчий орган при президентові. Мотивація — “врахування суспільно значущих інтересів у вирішенні найважливіших питань гуманітарного розвитку, підготовки пропозицій щодо забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина”, йдеться в указі. Очолив раду сам президент, а виконавчим секретарем призначено заступника глави Адміністрації Президента Ганну Герман.
Втім, склад цієї ради викликає, м’яко кажучи, запитання. Багато видатних українських митців, учених, громадських діячів чомусь не потрапили до її складу. Є чиновники з різних сфер, середнього рівня науковці, так звані політологи. Із відомих представників української інтелігенції лише Іван Драч, Борис Олійник, Роман Лубківський, Дмитро Стус, усі —“за згодою”. Тобто ще не факт, що вони увійдуть до цієї ради. І першим уже висловив свою позицію письменник, просвітянин Роман Лубківський, який заявив, що не готовий надати згоду. Бо “насамперед хотів би дізнатися про концепцію діяльності ради, про її повний склад і визначитися з тим, чи будуть в ній такі одіозні фігури, як Толочко. Якщо це так, то він може бути доповненням певної групи, яка становить тріаду — Толочко, Табачник і Семиноженко. Інтелігентній, порядній людині з такими не по дорозі”. І далі: “Такі, як Толочко, скомпрометовані раз і назавжди, йому руки не можна подавати”. Лубківський, відзначивши важливість самої ради, зазначив, що перед її створенням президент міг би зустрітися з інтелігенцією, громадськими організаціями й обговорити концепцію ради: “Мають бути чітко прописані національні пріоритети, захист української мови як державної, захист наших історичних цінностей, контакт зі світовим українством”.
Цілком слушна пропозиція. Бо невже всю духовну, гуманітарну й ідеологічну сферу віддавати на відкуп новопризначеному відповідальному секретареві ради пані Герман та подібним до названих Романом Лубківським?
Якщо у когось ще є сумніви щодо поглядів пані Герман на державність, духовність, то їх розвіє щойно озвучена її пропозиція. Ганна Герман заявила, що нова ідеологія України буде збудована на принципах широкої автономії реґіонів. Конкретніше пані Герман запропонувала віддати на відкуп реґіональній владі питання застосування тої чи тої мови (читай — введення двомовності), питання, пов’язані з нашою історичною пам’яттю, вшануванням тих чи тих діячів історії. Ось цитата: “Це повинно забезпечуватися новою ідеологією Української держави, заснованою на принципах широкої культурної автономії реґіонів із правом обирати ту мову спілкування, яка відповідає потребам більшості його мешканців, ставити пам’ятники тим героям, пам’ять про яких живе в їхніх серцях”.
Що ховається за принципом “широкої культурної автономії реґіонів” — зрозуміло. Те, що завтра ще більше пошириться двомовність, що й надалі стоятимуть тисячі леніних, а у деяких реґіонах постануть пам’ятники Катерині II, Петру I, а подекуди й Сталіну — пропозиції вже надходять…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment