СТО ПОДАНЬ НА ПРЕМІЮ імені ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Валентина Данилівна Гончар

Леся ГОНЧАР
Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ

За тринадцять років існування Міжнародної літературної українсько-німецької премії ім. Олеся Гончара вперше число подань у п’яти номінаціях сягнуло сотні. Багато це чи мало? Судіть самі. Десяток романів — обравши два, поважне журі змушене було обійти інші достойні твори; більше чотирьох десятків поетичних збірок, серед яких обрано трьох лауреатів; надзвичайно цікава мала проза з усіх куточків України.
3 квітня, в день народження Олеся Гончара, лауреати премії, заснованої 1997 року німецькими меценатами — письменницею Тетяною Куштевською, підприємцем Дітером Карренбергом та Національною спілкою письменників України, нагороджують дипломами на Банковій, 2. Ось цьогорічні переможці:
Номінації:
Поезія: Олександр Стусенко, смт Буча, Київщина — за збірку “Бунт праху”; Ольга Смольницька, м. Сімферополь — за збірку “Остання жриця”; Дмитро Чистяк, Київ — за збірку поетичних перекладів та поезій “Надсадний сад”.
Проза: Ярослав Яріш, роман “Руська Правда”,        с. Ралівка, Самбірський район Львівської області; Олена Сердюк, селище Михайло-Коцюбинське Чернігівської області — роман “Обвисле небо”.
Мала проза: Діана Попкова, Одеса, “Свавілля карнавалу”; Іван Рябчій, Київ, “Макабр”.
Публіцистика: В’ячеслав Левицький, Київ — за низку публікацій “Сюїта для приборканих рингтонів”.
Премію за літературознавчу працю цього року не присуджували.
Дипломанти конкурсу:
Всеволод Бурлаков, м. Дніпропетровськ, — за збірку поезій “Зірко моя провісна”; Наталя Олійник, с. Лугове, Хмельницька область — за поему “Олесеві обереги”.
Світлану Коробчук, випускницю школи № 76 ім. Олеся Гончара м. Києва за літературознавче дослідження “Олесь Гончар і українська мова” відзначено заохочувальною премією “Всеукраїнського фонду відтворення пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара”.

Петро Перебийніс нагороджує Ольгу Смольницьку, м. Сімферополь

В інших країнах видавництва, напевне, зверталися б до організаторів конкурсу по рукописи, моніторили б літературний творчий простір у пошуках неординарних явищ. У нас — авторам самим доведеться пробивати собі дорогу в літературу, протоптувати стежки до видавництв і захищати власне слово.
Газета “Слово Просвіти”, підтримуючи молодь і сам проект, надасть трибуну для публікацій лауреатів і номінантів; деякі твори надрукує журнал “Сучасність” у червневому молодіжному числі. А поки що — короткий огляд подань і переможців, аби об’єднати таке різнобарвне гроно талановитих, сповнених вогню, пошуку і вчинку творів молодих українських авторів.
“Поезія — це для мене любов”, — написав хтось із молодих у резюме. Нехай поети скажуть самі за себе, хоч кількома рядками.
Олександр Стусенко, зі збірки “Бунт Праху”:
Пусте село. Курна дорога.
І тридцять вісім у тіні.
Уже відкрито шлях до Бога,
Та тільки знову не мені.
Поезія не з цього світу
В моїх заплуталась рядках.
Немов кулак, на хвилі вітру
Здійнявся вгору сірий прах!..
Ось погрозився, скільки змога,
У водянисті небеса —
Та й знову впав мені під ноги
Із запопадливістю пса…

Іван Драч нагороджує Дмитра Чистяка

Кримчанка Ольга Смольницька — авторка двох поетичних збірок і великої кількості публікацій. Зі збірки “Остання жриця”:
Арії не вернуть.
Арії не повернуться,
І це не плач, а правда.
Я не впадаю в єресь, а просто кажу:
Не грайтеся з духами предків.
Не виймайте сталь з могильника:
Я ще стережу предківський спокій.
Я — сонце, я — вовчиця, я — птах-віщун,
Я — птах-горюн,
Я вкотре викрадаю у вас місяць,
Який ви чомусь зіпсували плямами
Смертоносних знаків
(Для вас і золота бджола — це смерть,
А не екстаз).
Зрозумійте: арії не вернуть
Такими, як ви їх уявляєте.
Каже це — остання жриця,
Для якої все — Бог.

Діана Попкова, м. Одеса

Дмитро Чистяк, зі збірки “Надсадний сад”:
Це буде довго-довго вигасать
І тільки вже коли по чорнобривцях
Твій лик мені до білості проститься
І западе Яса
Війне у ці пошерхлі вечори
Війне у це померкле айстровиння
Тремтінням білих-білих сопілок
З залісся снів де морем дихать вільно
Де море диха вільно…

Цикл поетичних перекладів Д. Чистяка “Кочівна дорога” вражає розмаїттям і знаних, і менш відомих авторів (дехто — наші сучасники), об’єднаних поетичним відчуттям автора. Моріс Меттерлінк і його маловідомі поезії, Шарль Ван Лерберґ, Ліліан Вутерс, переклади з узбецької й вірменської. А хто з нас добре ознайомлений з поезією французькомовного Квебеку чи із сучасною марокканською поезією? Читайте поетичні переклади Чистяка!
Романів цього року особливо рясно: з десяти обрано два. Перший — повнокровний, розлогий історичний роман Ярослава Яріша із Львівщини “Руська Правда”. Екскурс у часи Русі Київської й сусідніх князівств захоплює розумінням духу епохи, детальним, доскіпливим її описом і добре синтезованими філософськими роздумами. Ось хоч би цитата про останню битву князя Святослава на острові Хортиці: “Там, у Болгарії зі Святославом, все було набагато простіше. Був князь, дружина, слава на знаменах. А навпроти стояла тьма ворогів — ромеїв. Сто тисяч проти десятитисячної дружини руської. Все просто — смерть або перемога. І була перемога. І не одну ще побіду мав би великий князь київський Святослав, якби не загинув у бою на Хортиці. А що діти його? Замість того, щоби дружно на ворога стати, почали вбивати одне одного, послухавши поради боярської. І внуки Святославові туди ж. Рід князівський топився у своїй крові. На щастя, Мстислав, вихованець воєводи, тримався далеко від той війни братовбивчої. Що буде з ним далі?”
Відчувається, що це вже не перший роман двадцятидев’ятирічного автора. А “Обвисле небо”, роман Олени Печорної (Сердюк) з Чернігівщини — сучасний роман-роздум, сповнений болю та суму, пошуку перемоги над ними, віри, що перемогу ту лише людина здатна сама над собою й обставинами здобути…
У номінації “Мала проза” відзначено одеситку Діану Попкову (24 роки) за цикл оповідань “Свавілля карнавалу”. З інтро до циклу: “…тоді під тужливий шелест крил Танатоса спускаються істоти, в яких помістилося слово в два крила і яких нагородили милістю — добіла мити світ”.
Івана Рябчія (народився у Дніпродзержинську, а з часів помаранчевої революції — киянин), перекладача з французької (Мішель Вельбек) й англійської (Шервуд Андерсон) відзначено за цикл оповідань “Макабр”. Попри готичну середньовічну назву містичнопохмурого (чи ні?) ритуального танцю, несе в собі заряд збереження тяглості життя, навіть у часи тотальної каліюги. Відчуття життя засобом творчості. Один із персонажів Рябчія питає: “Пишеш? Пишу, відповідаю. А про що? Та так собі, скромно щоденникую… фізіономую людство, описую внутрішнє, співвідношу його із зовнішнім…”
У номінації “Публіцистика” найкращим визнано киянина В’ячеслава Левицького за цикл публікацій “Сюїта для приборканих рингтонів”. З увертюри самого автора про свої публікації (друкувалися в “Слові Просвіти”, “Літературній Україні”, журналах “Київ” та “Київська Русь”): пошук “лунких” уривчастих позначок сьогодення. Журі визнало “лункість” публіцистики Левицького.

Меценат конкурсу Тетяна Куштевська

Хотілося б згадати інших авторів, яких також варто відзначити, аби премія була спонсорована не лише німецькими меценатами, а й українськими. Усі вони мають іскру таланту. Проза: “Текст на вагітність”, роман, Альбіна Позднякова (Львів); “Колеги”, роман, Роман Скаржинський (Полтавщина); “Статус Королеви”, роман, Ольга Василюк (Житомир); “Ad libitum”, роман, Тетяна Володимирська (Київ); “Янголи плачуть”, Олеся Ребрик, оповідання (Ужгород); “Магдалена”, роман, Тетяна Рубінська (Київ); “Усмішка”, роман, Лія Низак (Хмельницький); “Виховний момент”, роман, Ольга Кійко (Київ).
Олена Максименко, Леся Кесарчук, Антоніна Спірідончева, Денис Кожухов, Марина Єщенко, Юлія Закутня, Павло Кондратюк, Юлія Шамків, Анна Рибалка, письменниця “Awakening” зі Львова.
Поезія: Роксолана Савчин, Катерина Міхаліцина, Ірина Шувалова, Альоша Кордонець, Марія Гев, Євгенка Чугуй, Марта Кузів, Олександр Коваленко, Мар’яна Максим’юк, Ірина Бандурович.
Як складеться творча доля кожного з лауреатів й авторів? Хочеться вірити, що на все життя вони запам’ятають, що їхня творчість відзначена зі 100 подань, тож знайдуть власні дороги, проторують стежки до видавництв, знайдуть читачів, врешті-решт оберуть “Життя з Мистецтвом” і не пошкодують! Цікаво, а скільки ж подань буде наступного року?
P.S. Всеукраїнський фонд відтворення пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара цього року нагородив медалями німецьких меценатів конкурсу — письменницю Тетяну Куштевську і підприємця Діттера Карренберга за їхню шляхетну справу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

One thought on “СТО ПОДАНЬ НА ПРЕМІЮ імені ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

  1. Олена

    Нажаль, що Кожухов залишився десь на другому фоні. Я із задоволенням читала “Гумовий Київ” цього автора і слухала його музику.
    Посилання на нього:
    http://vkontakte.ru/club10053285

Leave a Comment