ДОВІЧНИЙ БРАНЕЦЬ МЕЛЬПОМЕНИ

Тетяна ДІГАЙ,
член НСПУ, м. Тернопіль

Скарбницю мистецької історії Тернопілля поповнила нова книжка літературознавця, краєзнавця, публіциста, засновника серії “Митці Тернопілля” Івана Бандурки “Орест Савка і його театр”, що вийшла у тернопільському видавництві “Воля”.
Мистецька і творча діяльність Ореста Савки, заслуженого діяча мистецтв України, режисера, актора, культурного й громадського діяча, лауреата багатьох премій, почесних відзнак і титулів, не була обійдена увагою дослідників, критиків, біографів, преси та влади. Книжка, про яку йдеться, — науково-популярне видання, ґрунтовна, деталізована, аргументована розвідка, яка висвітлює життя і діяльність українського митця.
Розділи книжки скомпоновано за хронологічним принципом. “Талант цвіте в сузір’ї муз” розповідає про дитинство і юність митця, які припали на роки сталінських репресій. Нелегка доля судилася Орестові Савці, та ніхто наперед не знає, в якій суспільній формації, за якої влади житиме і творитиме. Орест Савка народився у селі Крогульці (Крегульці) нині Гусятинського району, де дотепер збереглася дерев’яна церква часів Хмельниччини, в якій 1872 року хрестили Богдана Лепкого, а 1939-го — Ореста Савку. Любов крогульчан до театру, просвітницький рух, читальня і церква, традиції родинного виховання заклали міцні підвалини національного світогляду майбутнього театрального митця і патріота. Книжка розповідає про віхи звичного початку життєвого шляху сільського хлопця тих часів: семирічка, профтехучилище механізації, служба у Радянській армії (в Московському окрузі) та… мрії про театр, перші враження й захоплення грою тодішніх метрів театральної сцени — акторів МХАТу, вахтангівців, театру імені Станіславського. Уже тоді акторський талант О. Савки — молодого аматора, активного учасника самодіяльності у війську, помітили М. Ромм та І. Ільїнський.
1964 року О. Савка закінчів студію при Тернопільському обласному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка (нині академічний драматичний театр), куди його прийняли на роботу артистом і де за три роки роботи він зіграв більше 20 ролей у виставах вітчизняної класики й сучасної драми.
Божою вісткою для молодого Ореста Савки було створення у Копичинцях аматорського драмколективу, згодом Народного драматичного театру імені Богдана Лепкого. Роки керування цим театром засвідчили, що любов режисера до сцени й актора долає всі труднощі й надає поступу театральному мистецтву. Авторові розвідки траплялося бути свідком й урочистих прем’єр, і робочих сценічних буднів, спостерігати за болючим, страдницьким процесом народження спектаклю, радіти успіхові, засмучуватися несправедливою критикою й нерозумінням. Ці роки І. Бандурка ґрунтовно розглядає у наступних розділах: “Театр Ореста Савки на берегах Нічлави”, “Вистави театру з 1976 до 1990 року”, “Творчість та театральне життя колективу в роки незалежної України”.
Видання має статус науково-популярного, тому тут багато розділів, що висвітлюють окремішну діяльність героя видання, зокрема історію створення Копичинецького музею історії театрального мистецтва Тернопільщини. Подано докладний перелік книжок, брошур, газетних і журнальних статей про 45-річну діяльність Ореста Савки. Опубліковано прозу та поезію митця, вдячні спогади метра про своїх учителів, цікавинки зі скарбнички театральних бувальщин. Книжку подарункового формату щедро ілюстровано світлинами з архіву митця.
Образ Ореста Савки, який постає зі сторінок цієї книжки, вражає унікальною відданістю справі життя, незламним, вдумливим усвідомленням своїх цілей, принципів, пристрастей — усього того, що прийнято визначати лаконічним словом credo (вірю). Усе, з чим він прийшов у мистецтво в ранній юності, залишилося для нього істинним на всі наступні роки режисерської та громадської діяльності.
Нема для актора й режисера нагороди, вищої за любов людей і за відчуття потрібності глядачеві — справедливо зазначає дочка режисера Мар’яна Савка — українська поетеса, що живе і творить у Львові:
Мій сивий батько, як Давид,
Усе життя будує храми.
Цей труд йому ще не набрид.
Цей труд возніс його над нами.
І все життя будівника
Цькують розпещені плебеї,
Тому що праведна рука
Руйнує ситі апогеї.
Видатному режисерові та культурному діячеві Орестові Савці — тільки сімдесят! Театр — храм його душі — ще потребує його зусиль, праці й творчого натхнення. І саме тому наш герой — бранець у колі муз, де панує його вічна любов — Мельпомена.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment