НЕ ФОРМАЛІЗУЙМО МОРАЛЬ

Володимир ФЕРЕНЦ,
м. Івано-Франківськ

Національна комісія з питань захисту суспільної моралі оприлюднила для обговорення новий законопроект “Про захист суспільної моралі”. Є великий сумнів у тому, що нардепи перейматимуться тонкощами законодавчої формалізації суспільної моралі. Проте є люди, зацікавлені в ухваленні закону про мораль. Нам не байдуже, чи стане цей закон мотиваційним стимулом оздоровлення нації чи батогом у руках чиновників і політиків, щоб отруювати приватне життя українців.
Проект закону громіздкий, бо в ньому зроблено спробу врахувати моральні аспекти більшості законів, не пропонуючи змінювати ці закони за суттю. Зміни конкретних законів давно назріли. Хіба моральне засилля “гламуру” та іншомовної низькопробної продукції на наших телеекранах? Хіба морально нав’язувати суспільству чужі цінності й чужий спосіб життя? Перетворювати націю з власною мовою, традиціями і стійкою мораллю на безлике, жорстоке і бідне споживацьке суспільство?
Нам пропонують так звані світові стандарти моральності й толерантності, а результат — прогнозована деградація. Вочевидь, не варто сліпо копіювати міжнародні стандарти, бо в нас давно є традиційний національний стандарт. Саме традиційну українську мораль повинна підтримати держава. Нав’язування чужої моралі руйнує націю і державу. Все запозичене треба звіряти з традицією предків.
Для прикладу візьму кілька витягів з проекту закону: Ксенофобія — ненависть, нетерпимість та неприязнь до представників іншої раси, нації, культури та релігії.
Тут вжито поширене тлумачення іншомовного слова ксенофобія, що буквально означає боязнь чужинців. Сам по собі страх перед засиллям чужинців і захист від нав’язування ними чужої моралі, мови і традицій — природна реакція кожної нації, викликана інстинктом самозбереження. Тому користуватись цим терміном та ще в такому гіпертрофованому тлумаченні не варто. Безумовно, ненависть і нетерпимість до представників іншої раси чи нації — неморальний чинник, але це можна кваліфікувати чітко і зрозуміло: моральне насильство.
З позиції української моралі виокремлення морального насильства у вигляді “расизму”, “антисемітизму” так само зайве й недоречне, як і узаконення терміна “українофобія”, що є непрямим визнанням приниження гідності українців. Уявіть термін “франкофобія” у Франції! В незалежній Українській державі, яку населяють переважно етнічні українці, не може бути законодавчо визнано українофобію як явище. Ненависть за етнічною ознакою, зокрема до етнічного українця, кваліфікується як злочин і карається за законом. Аморальна не “українофобія”, а толерантність громадян до висловлювань і дій, які зневажають цінності українців і національну державність.
На жаль, законом національну гідність запровадити неможливо. У когось вона є, а хтось її не має від народження, й останнє варто назвати вродженою аморальністю, яка породжує цілу низку моральних падінь особи разом із втратою віри в Бога. Не варто забувати й того, що жива віра людини, а не публічна релігійність — стрижень, на якому тримається мораль особи й суспільства.
Я б виключив із системи законодавства про мораль (ст. 2) “…інші закони та нормативно-правові акти щодо захисту суспільної моралі, загальновизнані принципи і норми міжнародного права й міжнародних договорів України”.
Мотив зрозумілий — наша мораль не повинна бути жертвою засилля чужих стандартів моралі, бо наші моральні стандарти водночас українські й міжнародні, тобто світові.
Серед принципів захисту суспільної моралі дивно бачити першим принцип верховенства права. Краще звучатиме фраза про правовий захист моралі особи і суспільства. Недоречне словосполучення: “повага до прав, свобод, честі та гідності людини”, краще писати: “повага до прав, свобод, честі та гідності особи і громадянина”.
Дивує те, що вписано принцип “неприпустимості зловживання свободою діяльності засобів масової інформації”, але не зазначено головного принципу моралі — невтручання держави в приватне життя особи та громадянина. Саме брак табу на приватне життя приховує небезпеку цього законопроекту. Найбільшою втратою для моралі є вивертання назовні внутрішнього світу особи і привселюдного нищення його в такий спосіб. Позитив суспільної моралі — в обмеженні звички класифікувати людей на абсолютно поганих і показових праведників. Аморальність української політики полягає в тому, що вона нав’язує суспільству полярну моральну класифікацію заради примітивної мети — знищення політичного супротивника. Наша особиста аморальність у тому, що ми дозволяємо робити себе статистами політичних мітингів з провокування масової ненависті заради неморальної мети харизматичного лідера — великої влади.
Як на мене, ст. 5 проекту однобоко трактує право особи на моральний інформаційний простір як простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному та морально-психологічному стану людини. Найбільше руйнує мораль дефіцит інформації, яка сприяє моральному здоров’ю й етнічній самобутності. А це законом про мораль змінити важко. Етнічний українець повинен мати захищене право на відображення власного морального світу в ЗМІ. Таке право має і громадянин іншого національного походження. Знеособлений середньостатистичний громадянин має право сприймати інформацію про життя держави державною мовою. Порушення цього правила робить наш інформаційний простір чужим, запроданим усім охочим вбивати мораль українців.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment