ПЕРШОМУ «КОБЗАРЮ» — 170

Ольга ШАРАПА,
завідувач музею “Кобзаря”
Т. Г. Шевченка, м. Черкаси

18 квітня минає 170 років із дня, коли цензор Корсаков підписав квиток на випуск із друкарні книжки, яка принесла славу не тільки її автору, а й народу, що дав світові Тараса Григоровича Шевченка. Всесвітньо відомий тепер “Кобзар” став Біблією українського народу, а самого Шевченка називають Пророком, натхненим голосом народу, духовним батьком відродженої української нації. Саме слово Великого Кобзаря зробило величезний вплив на українську свідомість. Таку книжку могла створити лише людина, яка безмежно любила Батьківщину, а що це було саме так, маємо багато свідчень самого Тараса Шевченка. Як наприклад: “Історія Південної Росії усіх і всякого дивує своїми напівлегендарними лицарями і тим, що тут діялося. Народ навдивовижу оригінальний, земля прекрасна, й усього цього ще не бачили очі освіченого люду, тоді як Малоросія давно вже мала і композиторів своїх, і художників, і поетів. Що їх так причарувало, що вони забули своє рідне, не знаю. Мені здається, якби батьківщина моя була найбіднішою на землі й наймізернішою, то й тоді вона б здавалася мені кращою Швейцарії чи й усіх Італій. Ті, хто хоч раз бачив нашу країну, кажуть, що хотіли б жити і вмерти на її прекрасних полях. А що казати нам, дітям її… Треба любити й пишатися найкращою своєю матір’ю. І я яко син її великого сімейства, служу якщо не ради добра для нього, то принаймні для слави імені України”.
Знаменитий “Кобзар” очолює список книжок української літератури. І хоч нелегка доля судилася цій книжці, проте її історія розпочиналася легко і невимушено.
Є підстави припускати, що ініціатива видання “Кобзаря” належить Є. Гребінці. Саме він подав рукопис до цензурного комітету 7 березня 1840 р. з назвою “Кобзарь, малороссийские песни и стихотворения” на 20 сторінок. Того самого числа після схвалення збірка була направлена до друку. За всієї суворості й навіть недоречностях цензурування, здійснене Корсаковим, виявилося найлояльнішим порівняно з розглядом творів Шевченка пізнішими цензорами. Набирали й друкували “Кобзар” приблизно місяць.
Із усіх прижиттєвих видань творів Т. Шевченка “Кобзар” 1840 року був найпривабливіший зовні: непоганий папір, зручний формат, чіткий шрифт, рівний набір, продуманий розподіл тексту та його частин. Крім вступного вірша-заспіву “Думи мої, думи мої”, кожному твору передує шмуцтитул. На них розташовані посвяти, що їх мають у “Кобзарі” 1840 року “Перебендя” — Є. Гребінці, “Катерина” — В. Жуковському, учасникові викупу з кріпацтва, “Тополя” — Петровській, сестрі однокурсника, “Іван Підкова” —                В. Штернбергу, товаришеві, “Тарасова ніч” — П. Мартосу, видавцеві.
Цікава особливість “Кобзаря” — офорт на початку книжки за малюнком художника              В. Штернберга: кобзар із хлопчиком-поводирем. За сюжетом малюнок Штернберга особливо близький до поеми “Катерина” — до її п’ятого розділу, але це не ілюстрація до окремого розділу, а узагальнений графічний образ кобзаря, що дав назву першій Шевченковій збірці. Призначення офорта — створити настрій, ввести читача в образний світ “Кобзаря”. Офорт, фронтиспіс, шмуцтитули, спуски, поєднання білих і напівбілих сторінок — усе це зробило невеличку збірочку величенькою імпозантною книжечкою на 114 сторінок. Заслугу в цьому, передусім, приписують Є. Гребінці, але наявність у книжці офорта за малюнком Штернберга, з яким саме в той час Шевченко мешкав на спільній квартирі, без сумніву, свідчить про участь і самого автора в оформленні книжки. У книжці художникові Штернбергу, який зробив помітний внесок в розвиток соціально-побутового жанру українського живопису, присвячено поему “Іван Підкова”.
Пізніше І. Франко, оцінюючи це видання, скаже: “Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої, холодної води, заясніла не відомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову”.
Задум створити музей однієї книги — “Кобзаря” Т. Г. Шевченка — існував давно, а втілився він відкриттям такого музею 19 травня 1989 року в Черкасах. Розташований заклад у меморіальному будинку на вул. Байди-Вишневецького, 37, у якому з 18 до 22 липня 1859 року перебував Т. Г. Шевченко.
Завдання музею полягає в тому, щоб якомога повніше зібрати і показати видання творів Т. Шевченка, шевченкознавчу літературу та все, що стосується імені великого Поета і Художника.
Фонди музею сформувалися не відразу. Першим вагомим внеском у музейну Шевченкіану стала колекція, яку зібрав учитель-книголюб із Сум Сергій Арбузов. Її було придбано 1987 року. Це видання творів Т. Шевченка (переважно після 1917 року), шевченкознавча література, листівки, журнали тощо.
Паралельно наукові співробітники вели активну пошукову роботу серед колекціонерів, у букіністичних магазинах і бібліотеках. За короткий час було написано тисячі листів у всі куточки світу. І результат не забарився. Чимало з тих, до кого зверталися по допомогу, охоче поділилися з новоствореним музеєм цінними виданнями. Так з усіх союзних і автономних республік колишнього СРСР, з багатьох інститутських та університетських бібліотек, з далекого зарубіжжя надійшли книжки з перекладами творів             Т. Шевченка іноземними мовами.
Пригадується такий випадок: відгукнувшись на наше прохання, працівники Центральної Ленінградської бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна надіслали бандероль із книжками, але помилились адресою, і книжки спочатку потрапили у місто Чебоксари, а потім уже в Черкаси (поштовий індекс було вказано правильно). І яке ж здивування і радість охопили нас, коли відкривши бандероль, ми виявили видання “Кобзаря” 1860 року й інші раритети!
Наступним етапом поповнення фондів було придбання ще однієї колекції Шевченкіани, в кілька разів багатшої, ніж перша, яка й стала основою для експозиції музею. Її багато років збирав палкий шанувальник Тараса Шевченка, патріот, наш земляк, уродженець містечка Городища на Черкащині робітник одного з харківських заводів Євген Артеменко. До цього зібрання увійшло кілька прижиттєвих Шевченкових видань, зокрема і перший “Кобзар” 1840 р., який давно вже став бібліографічною рідкістю (у світі відомо лише кілька примірників). У колекції були двотомне празьке видання 1876 р., розкішно ілюстровані О. Сластіоном “Гайдамаки” 1886 р., “Кобзарі” за редакцією нашого земляка В. Доманицького, двотомники, підготовлені        І. Франком, О. Огоновським та      Ю. Романчуком та ін. Із цього зібрання до музею потрапило і рукописне “Пересопницьке Євангеліє” 1571 р., одна з перших писемних пам’яток української мови, а також чимало шевченкознавчої літератури, листівок, марок, портретів, екслібрисів та багато іншого.
Передавши своє зібрання Шевченкіани, Є. Артеменко продовжував збирання. Протягом наступних двох десятиліть йому вдалося зібрати численну колекцію цінних видань, шевченкознавчих праць, предметів образотворчого й декоративно-вжиткового мистецтва, значків, медалей, листівок, конвертів та інших рідкісних речей, які зараз перебувають у фондах музею “Кобзаря”.
Неабиякий внесок у музейну Шевченкіану зробила українська діаспора з Канади та США. До фондів було передано чимало цінних рідкісних видань, що вийшли друком за межами України (надіслали В. Леськів, М. Ворон та ін.).
Працівники музею продовжують примножувати скарби, намагаючись не пропустити жодного із сучасних шевченківських видань, хоч справжню радість відчуваємо, коли вдається відшукати видання попередніх років й особливо коли це книжки ХІХ—поч. ХХ ст.
Так по краплині росте і множиться книгозбірня музею “Кобзаря”, але поки що тільки мрією залишається для нас мати у фондах усе, що стосується видавничої Шевченкіани.
Нещодавно музей розширився: відкрито додаткові виставкові зали, що надає можливість урізноманітнити форми музейної роботи. Наукові працівники активно займаються поповненням фондових колекцій, культурно-просвітницькою й видавничою діяльністю. Музей з першого дня був і залишається осередком українства у Черкасах.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment