Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: «ГОЛОВНЕ — ОБ’ЄКТИВНІСТЬ ТА ІСТИНА»

У зв’язку з виставкою в Українському домі ми звернулися по роз’яснення до доктора історичних наук, професора, завідувача відділу історії України 20—30-х років ХХ ст. Інституту історії України НАН України, заслуженого діяча науки і техніки Станіслава КУЛЬЧИЦЬКОГО.

— Станіславе Владиславовичу, що все-таки відбувалося на Волині?
— У зв’язку з подіями, про які йдеться, слід сказати, що причиною були не політичні аспекти, які впродовж десятиліть змінювалися, а побутові: це насамперед питання землі, як це віддзеркалено в українській класичній літературі. Ці побутові моменти перегукувалися з державною політикою.
На Волині до війни була Польська держава, вона вимагала уніфікації, зокрема асиміляції, й навіть не етнічної, а державної. Тобто щоб люди — поляки, литовці чи українці — усвідомлювали себе громадянами Польщі. У політикумі були різні течії, й часто в суспільстві, особливо на рівні шкільної освіти, все закінчувалося асиміляцією справжньою. Отже, на Волині було все — аж до депортації та вбивств. Там, де українці перебували в більшості — на Волині наприклад — поляки страждали більше, ніж українці. Усе це накладалося на те, що кордони Речі Посполитої були по Збруч, і держава трималася за ці кордони по-справжньому.
Вихід з абсолютно мертвої ситуації запропонував Черчилль на Тегеранській конференції наприкінці 1943-го. Кримська конференція 1945 року поставила на цьому крапку. Тепер між Україною й Польщею нема питання про кордони, хоч воно є з Росією, Білоруссю й Румунією.
— Як події розвивалися на Волині?
— У часи, про які йдеться, були жертви з обох боків, але різанина українців — це десятки випадків у різних місцях, різанина поляків була спланованою й добре організованою.
— Хто це спланував?
— Перший командир УПА “Клим Савур” — Дмитро Клячківський. Він усіх поставив перед фактом. Його невдовзі усунули з посади, призначивши Романа Шухевича. Даних про нього небагато. Не знаю, кого можна запитати про цього чоловіка, бо нема серед живих тих, хто писав Енциклопедію українознавства. Так-от, там є навіть сотники УПА, а ні Дмитра Клячківського, ні “Клима Савура” нема.
— Як вивчали історію того періоду?
— Багато й давно вивчали означуваний період поляки. У них більше поліграфічних, інформаційних можливостей. Тож українські науковці з ними співпрацювали. І не в тому річ, чия версія переможе — треба з’ясувати правду.
Президент Кучма 1997 року ініціював урядову комісію для визначення позиції Української держави щодо ОУН-УПА, прем’єр-міністр скликав дві робочі групи науковців — істориків і юристів. Група юристів чекала напрацювань істориків. З 1996 до 2005 року ми зустрічалися з поляками в Україні й Польщі, з’ясовували “трудні питання”. Поляки видали десять випусків матеріалів наукових конференцій. Ми дійшли — не до однієї думки, бо історія є віддзеркаленням національних інтересів з одного боку, а з другого — природно, якщо в якійсь війні одна держава співчуває одній стороні, а друга — іншій. Але в даному разі треба представити, як було насправді, бо лише правда може переконати людей у тому, що не варто трагедійні ситуації проектувати на сучасність. Наприклад, під час Верденської битви між німцями і французами загинуло мільйон людей, а нині між Францією й Німеччиною дружні відносини, фактично федерація у складі Євросоюзу. Отже, все можна подолати. Кучма, зустрічаючись із президентом Польщі Квасьнєвським, сказав: віддаймо історикам наші важкі питання.
— Що ж відбувається тепер, коли до справи беруться політики?
— Бачимо “гойдалку”. Урядова комісія й робочі групи науковців при ній починали працювати наприкінці першої каденції Кучми. Тоді ніхто не сумнівався, що буде друга. Тобто була політична стабільність, особливих ідеологічних розбіжностей не було.
Роботу вибудували пірамідою: на основі індивідуальних праць підготували колективну узагальнювальну монографію, на її основі зробили фаховий висновок за проблемою ОУН-УПА. Його було опубліковано 2005-го (публікацію профінансував уряд) накладом 120 тис. примірників. Так ми завершили роботу, підготувавши близько 30 книжок. Усе ґрунтувалося на архівних матеріалах. Проте наша піраміда переконливою не стала, бо книжки виходили малим накладом — по 500 примірників. Вони не спричинилися до дискусії.
— Чому?
— Бо в них показано правдиву історію: позиції українців і позиції поляків. Поляки й українці — етнічні поняття. І серед одних, і серед інших було багато організацій, які мали різні платформи. Ось ці платформи ми й вивчали, зокрема бандерівців, УПА, яку очолював Бульба-Боровець.
— Тож який висновок?
— Це справді була різанина, відбувалися страхітливі речі. І тут треба співчувати населенню, яке повинно було годувати і якось спілкуватися з ворожими таборами: польською Армією Крайовою, УПА, радянськими партизанами і німецькими окупантами. Серед них була поширена практика переодягатися одні в одних, і не лише радянські партизани у форму УПА, а й навпаки. Тобто місцеве населення було в дуже тяжкому становищі. Ось що писала не дуже численна організація “Комітет українських селян”: “Скільки поляків вимордували українські поліцаї! Поляки, напевне, захочуть помститися своїм вбивцям і грабіжникам, але вони впору вдеруть на еміграцію і звідти писатимуть патріотичні статті до газет. А ти, український селянине, залишишся на місці і будеш пити пиво, що його наварили українські політики” (з польського архіву).
— Віце-прем’єр-міністр Семиноженко звернувся до поляків, щоб вони йому допомогли знайти компромат на Бандеру.
— Хоч Семиноженко, так би мовити, при посаді, це мені здається принизливим з погляду державного службовця, адже він служить Українській державі. Є книжки, які підготували українські історики, де написано правду. І тут не треба звертатися до поляків. Ми, українські фахівці, співпрацювали з польськими десять років і знайшли спільну мову і дійшли спільної думки. Якщо високопосадовець шукатиме компромат в екстремістських організацій, а вони у Польщі є, ми опинимося в поганій ситуації. Семиноженко — чудовий учений, але в галузі кристалографії.
— То Бандера герой чи не герой?
—  На це питання я відповідав за останній рік тисячу разів — і коли відзначали його ювілей, і після указу президента Віктора Ющенка. І тепер, і тоді казав, що не варто Бандері присвоювати звання Героя України, бо це буде непереконливо для половини українців. Після присвоєння звання я сказав, що Ющенко це зробив не задля Бандери, а задля себе, щоб здобути популярність невеликої кількості людей, на яких міг розраховувати як політик, не будучи президентом. Це, мені здається, обурливо і некрасиво.
Але Степан Бандера не має стосунку до подій на Волині, бо до 1944 року перебував в ув’язненні в Заксенгаузені, тоді як це відбувалося 1942—43 рр.
На жаль, багато людей не знають історії, а самих істориків на публічні заходи, на телебачення не запрошують, бо знати правду нікому не цікаво і не вигідно. Тепер наша “гойдалка” гойдається, повертається в інший бік.
— І що нам усім робити?
— Там, нагорі, люди розумні, але, видно, не хочуть правди знати. Вірю, що українське суспільство настільки сильне, і жертви, яких зазнав наш народ, настільки великі, що вже ніхто не зможе промити йому мізки. На побутовому рівні може бути вельми примітивно, врешті, багато американців не знає, на чиєму боці воював Радянський Союз у Другу світову війну. Але завжди є частина суспільства — її можна назвати мозок нації, — яка тримає планку і забезпечує розвиток. Це відбувається за будь-якого уряду.
— А якщо невдовзі почнуть переписувати підручники з історії?
— Ми весь час займаємося переписуванням підручників. Перший підручник з історії України я написав 1990-го, ще за радянської влади. Нині в мене чотири покоління підручників, і щоразу додаю нове, щось знімаю, тобто переписую, виходячи зі свого розуміння історичного процесу. А моє розуміння історичного процесу істотно змінилося за 20 років. Раніше воно було оперте на короткий курс історії КПРС — так мене виховали. Тепер головний принцип — об’єктивність та істина.

Спілкувалася
Олена ШУЛЬГА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment