СУРМИ ГРАЮТЬ — КЛИЧУТЬ ДО БОЮ

Фото Олеся Дмитренка

Лауреат премії імені Олекси Гірника, луганець Сергій МельниЧук свою трудну долю знайшов тоді, коли почав обстоювати право спілкуватися і навчатися українською в Луганську.
Як сьогодні почувається Сергій Андрійович у нових реґіональних реаліях?
Про це у нашій розмові, яку пропонуємо Вашій увазі, шановні читачі.

— Серед численних друзів і не менш численних недругів Ви стали популярною, навіть відомою особистістю. Як Вам ведеться нині?
— Розказувати про незручності життя “білої ворони”, в образі якої я опинився, розпочавши відстоювати своє конституційне і природне право на всебічне функціонування і розвиток української мови в окупованому Луганську, думаю, немає сенсу. Бо більшість читачів здогадуються про життєвий і душевний дискомфорт, який неминуче супроводжує будь-яку боротьбу в будь-якій формі. І що гостріша боротьба, то більше дискомфорту.
Мої дії на захист своїх національних прав, вчинені кілька років тому, нині більшість населення України, можливо, і Луганська також, розцінюють як позитивні дії людини, яка стала на захист своїх конституційних прав, а не як вибрики дивака, як це було два—три роки тому. А мине ще деякий час — моя сьогоднішня правозахисна діяльність стане буденністю, як у всіх демократичних країнах, де панує верховенство права, а не деспотична влада. І це додає мені наснаги в боротьбі.
— Ви не боїтеся турбувати бюрократів, які позасідали у всіх урядових структурах, правоохоронних органах, судах, прокуратурі України, передовсім — у Луганську, коли йдеться про повноцінне функціонування української мови в усіх сферах державного життя України? Отже, про Ваші здобутки й перемоги.
— Здобутки й перемоги даються нелегко, вимагають жертовності. Ось, скажімо, мої претензії до правоохоронних органів України, які у своїй діяльності порушують статті Конституції України у сфері застосування української мови як державної й заплющують очі на подібні правопорушення інших державних структур, за суттю  намагаються заблокувати мову національної держави і створюють сепаратистські настрої на сході й півдні України.
За моїм позовом до органів прокуратури Луганська про порушення органами прокуратури порядку, який встановлено Конституцією України у сфері застосування української мови як державної, 8 серпня 2008 року своїми постановами Луганський окружний адміністративний суд задовольнив мої чотири позови, визнавши протиправним надіслання прокуратурою мені відповіді російською мовою.
Багато можна зробити висновків зі згаданих рішень суду: і про наслідки протиправної діяльності органів прокуратури, на які покладається контроль за дотриманням законів у державі, і про відмови суду відшкодовувати моральні збитки за порушення конституційних прав людини й громадянина. Ось факти.
У серпні 2008 року дільничний міліціонер на мої вимоги спілкуватися зі мною державною мовою висловив обурення: “Ти что, будєш мнє указивать, на каком язикє с тобой разговарівать?” Я відповів: “Буду”, що викликало саркастичну посмішку цього старшого лейтенанта. Зараз міліціонер спілкується зі мною лише українською мовою і якось висловився: “Сергію Андрійовичу, завдяки Вашій наполегливості я вивчив українську мову. Але ж вона мені так важко дається. То Ви, будь ласка, будьте поблажливішим до моєї ще недосконалої української мови”.
У листопаді 2009 року в зв’язку з хуліганськими провокаціями я зателефонував до міліції. Мені відповіла дівчина російською мовою. На моє питання, чому вона не використовує під час здійснення службових повноважень мову державну, почув: “Я і так панімаю”. Наступного дня звернувся до суду з позовом про порушення в роботі Луганського міського управління МВС України — міліції (далі — ЛМУ МВС України) конституційного порядку у сфері застосування української мови як державної. 1 лютого 2010 року Луганський окружний адміністративний суд задовольнив мій позов: а) визнав протиправними дії ЛМУ МВС України; б) зобов’язав ЛМУ МВС України забезпечити у своїй роботі дотримання порядку, який встановлено Конституцією України у сфері застосування української мови як державної.
Сьогодні працівники правоохоронних органів Луганська спілкуються зі мною лише українською мовою.
Після того, як Жовтневий районний суд м. Луганська за моїм позовом до Східноукраїнського національного університету імені В. Даля, де я навчався на юридичному факультеті, своєю постановою від 06.11.2006 року визнав протиправним викладання у СНУ ім. В. Даля (мені особисто) російською мовою і зобов’язав СНУ ім. В. Даля надати мені освіту українською мовою, розгорілися неабиякі пристрасті навколо цього рішення. Витримавши психологічний і навіть фізичний натиск: відрахування з університету; порушення кримінальної справи проти мене за звинуваченням у начебто нанесенні депутатові Луганської міської ради від Партії реґіонів Арсену Клінчаєву тілесних ушкоджень середньої тяжкості; цькування в проросійській пресі тощо, — 2009 року я знову вступив до СНУ ім. В. Даля на кафедру “Політологія”. Зараз викладають, принаймні мені, українською мовою.
Хоч 21 березня цього року молодий викладач дисципліни “Правознавство” Таликін Є. А. розпочав читати лекцію російською мовою. На мої вимоги читати лекцію відповідно до чинного законодавства державною мовою, Таликін категорично відмовився, аргументуючи тим, що більшість студентів бажає слухати лекцію російською. Мої зауваження про те, що відповідно до ч. 4 ст. 92 Конституції України, порядок застосування мов визначається лише законами України, а не опитуванням аудиторії, не змінили позиції Таликіна. За фактом 24 березня я звернувся до прокуратури з повідомленням про злочин, у якому зазначив: “Прошу вжити відповідних заходів до відновлення в роботі СНУ ім. В. Даля встановленого Конституцією України порядку застосування мов, відновити мої порушені конституційні права, а також розв’язати питання відповідальності осіб, з вини яких відбуваються зазначені правопорушення”.
Якщо йдеться про вищі навчальні заклади, то в цьому контексті хочу звернути увагу на протиправну постанову віце-прем’єр-міністра України Семиноженка В. П. про складання вступних тестів до ВНЗ мовою, якою навчалися абітурієнти. Відповідно до ч. 4     ст. 92 Конституції України, порядок застосування мов визначається лише законами України, а не віце-прем’єр-міністром України. Може, пам’ятаєте, саме на згаданих нормах Конституції України було скасовано постанову колишнього міністра освіти і науки Івана Вакарчука про обов’язкове використання української мови працівниками освіти в приміщеннях навчальних закладів, як не правочинну.
Розказуючи про свої здобутки і перемоги, варто згадати про постійну й активну підтримку моєї діяльності Світовим Конґресом Українців. Якби не підтримка СКУ, то невідомо, чи зміг би я давати це інтерв’ю. Та й загалом, чи був би я ще живий. Навіть така авторитетна міжнародна організація як СКУ, і та змушена не один рік надсилати офіційні звернення до вищих посадовців України, щоб припинити, а точніше, послабити постійний психологічний тиск та хуліганські провокації проти мене правоохоронних органів. Таких, скажімо, як порушення кримінальної справи, яка шостий рік висить наді мною, наче  дамоклів меч. Об’єктивно розглядаючи справу, слід буде притягти до кримінальної відповідальності посадовців досудових органів, які сфабрикували її проти мене.
— Ми писали в “Слові Просвіти” про те, як депутат від Партії реґіонів Арсен Клінчаєв у громадському місці вчинив над вами фізичну розправу. Тож проти Вас сфабриковано кримінальну справу. Якими можуть бути наслідки?
— Хочу уточнити: те, що Ви називаєте фізичною розправою Клінчаєва наді мною, — неточне формулювання. Бо для фізичної розправи можна знайти краще місце, ніж телестудія. Місцеві “ідеологи” Партії реґіонів, склавши хибне уявлення про мене, колишнього боксера, як про можливу кримінальну особу, нацькували Клінчаєва на напад: удар кулаком мені в обличчя, сподіваючись, що я якщо не приб’ю Клінчаєва, то принаймні завдам йому серйозних тілесних ушкоджень, чим дискредитую усю свою багаторічну діяльність. Про це свідчать подальші події після згаданого конфлікту, які розвивалися за запланованим сценарієм: шпиталізація Клінчаєва, хоч із запізненням, хоч не було тілесних ушкоджень; автоматичне порушення кримінальної справи проти мене без підстав для цього; миттєва відповідна реакція луганської преси на конфлікт тощо.
На удар Клінчаєва я не став відповідати, а, стримуючи емоції, викликав міліцію й швидку допомогу — отже, спрямував розвиток подій не за написаним реґіоналами сценарієм. Саме це і змусило досудове слідство вдатися до грубого порушення процесуальних норм українського законодавства під час порушення кримінальної справи та проведення розслідування за звинуваченням мене у начебто нанесенні Клінчаєву тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Простіше кажучи — до фальсифікації справи. Ось чому суд тричі повертає кримінальну справу досудовим слідчим органам на дорозслідування, оскільки зазначені правопорушення не можуть бути усунуті в суді.
Коли і яка може бути розв’язка справи? Думаю, що ніхто не може точно спрогнозувати, чим закінчиться ця справа, оскільки в Україні — життя без правил.
— Луганськ, як й інші міста сходу, зазнав зросійщення. Отже, важливі не лише самотні герої-патріоти, а й ті заходи, які зденаціоналізованих українців повернуть до прадавніх коренів.
— Говорити про комфортне життя у зрусифікованих областях для свідомих українців у даний час, думаю, недоречно. Лише одиницям вистачає енергії для принципового повсякденного спілкування рідною мовою у чужомовному середовищі. З власного досвіду спілкування з громадськими і партійними діячами загальноукраїнського рівня хочу запевнити, що більшість цих діячів не усвідомлює, у якому морально-психологічному дискомфорті живеться національно свідомим українцям у зросійщеному краї. Для випробування національних переконань керівного складу проукраїнських організацій запропонував би їм хоч кілька місяців пожити в Луганську чи Донецьку. Не один з них, думаю, змінив би мову спілкування у повсякденні на російську.
На мою думку, всі раціональні засоби подолання денаціоналізованого стану українців уже давно прорахували наші недруги і вжили всіх запобіжних заходів, щоб повернення українців до їхніх прадавніх коренів не сталося. Враховуючи те, що людську душу неможливо прорахувати, доходжу висновку, що лише завдяки діям, які визначаються не раціональним мисленням, а на екзистенційному, інтуїтивному рівні, які неможливо прорахувати, можна запалити підсвідоме прагнення зросійщених українців до пробудження національної свідомості.
Російська імперія за природою ніколи не змириться із самостійністю України.
Скажімо, займатися молодіжним рухом на Луганщині мені перешкоджають місцеві можновладці, які контролюють основну діяльність проукраїнських організацій.
Заснована в червні 2008 року молодіжна ініціатива “Час українського”, до якої увійшли одинадцять молодіжних організацій: Молодіжний рух, Студентське братство, “Пласт”, СУМ, МНК, “Молода Просвіта”, “Зарево” тощо, — тимчасово активно не діє. Активізація “Час українського” можлива на початку літа.
— Нещодавно вийшла з друку Ваша перша книжка “Моя боротьба за мову, або Документальне висвітлення методів “історичного складання” російськомовного населення України”. Що хочете донести до читачів?
— Це збірка документів і публікацій, пов’язаних із моєю правозахисною діяльністю щодо розвитку і функціонування української мови в Україні як державної.
Книжка висвітлює злочинні методи “історичного складання” російськомовного населення України. Злочинні ці методи не лише тому, що я так вважаю, а тому, що державна політика спрямована на обмеження права українців в Україні, на обмеження всебічного розвитку і функціонування української мови.
Якщо озирнутися назад, у ХХ століття, на методи “історичного складання” російськомовного населення в Україні — голодомори і репресії, якими радянська влада очищала Україну від українців і заселяла росіянами, формуючи російськомовне населення України, — відповідно до Конвенції ООН 1948 року, таке “історичне складання” кваліфікується як геноцид.
І про це слід говорити якомога  голосніше, посилаючись на відповідні документи, а не бідкатись. Розгорнувши мою книжку, можна побачити майже на кожній сторінці документи, які свідчать про цілеспрямовану методичну дискримінацію українців за мовною ознакою владою Незалежної України. Отже, можна, посилаючись на документи, вміщені в книжці, аргументовано порушувати питання про негайне припинення злочинної дискримінації українців за мовною ознакою, притягнення до відповідальності осіб, з вини яких відбувається зазначена дискримінація, та відповідних компенсацій на розвиток української мови й літератури.
Після проведення презентацій моєї книжки у деяких містах України плануємо друге, доповнене видання, до якого буде додано диск.
Книжка “Моя боротьба за мову” друкується коштом Асоціації дослідників етногеноциду української нації. Заплановано видати серію книжок “Право на мову”. Моя книжка — перша у цій серії.
Зі зміною влади в Україні настали часи випробування українців на міцність. Моя концепція щодо згаданих випробувань: “Слабких труднощі й поразки ламають, а сильних зміцнюють”. День у день я набираюся досвіду в боротьбі та розширюю коло однодумців, моя діяльність стає ефективнішою, не зменшуючи гостроти і напору дій. Як мовиться, “Сурми грають — кличуть до бою”.

“Слово Просвіти” — Сергій МЕЛЬНИЧУК,
м. Луганськ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment