ТУШКА КОНСТИТУЦІЇ

Складається враження, що тебе заштовхують у якесь перевернуте суспільство, де хочеться сказати: “Цього не може бути, бо не може такого бути”. А тобі у відповідь: “Воно є, тому що воно є”. “Тому що…”
Черговим спектаклем цього театру абсурду стало рішення Конституційного суду України про порядок формування правлячої коаліції більшості в парламенті. Черговим, бо в попередні тижні вже відбулося кілька спектаклів. Спершу парламент, порушивши Конституцію, для констатації чого не потрібен і КС, скасував призначені на 30 травня місцеві вибори. Хоч термін повноважень місцевих органів влади, обраних згідно з Конституцією на чотири роки, завершується навесні. Невдовзі парламент ухвалив у першому читанні закон про поправку до Конституції, за якою цей термін збільшується до п’яти років, і подав закон на узгодження в КС. Та збільшуйте хоч до 25-ти, але ж закон не має зворотної дії!
Другим спектаклем став незаконний розпуск попередньої коаліції. Депутати від неї одразу зробили в КС подання стосовно конституційності цієї дії. Але КС відмахнувся від нього, мовляв, це внутрішня справа парламенту. А як інакше, коли на черзі була нова акція, якою мала завершитися узурпація, вибачте, “консолідація” влади?
І ось 9 березня парламент ще не юридичною, але вже фактичною — під нову президентську владу — більшістю ухвалив закон про зміни в Регламенті Верховної Ради, яким вводиться абсолютно нова норма формування коаліції всупереч статті 83 Конституції України. Згідно з цим законом, уже за два дні, 11 березня, було сформовано нову “коаліцію”. Формально її також утворили фракції — Партії реґіонів, Блоку Литвина і компартії. Та от біда: у цих трьох фракцій за результатами позачергових виборів вересня 2007 року ніколи не було більшості мандатів: навіть після виборів — лише 222. А на березень цього року — 219, бо деякі депутати-реґіонали вийшли з фракції. Та за новим законом про Регламент все вирішили просто: він дозволив формувати коаліцію більшості з додаванням окремих депутатів — і так званих позафракційних (це зовсім абсурдне, неконституційне поняття), і навіть тих, що входять до опозиційних фракцій. Так і зробили. Назбиралося аж 235 мандатів. А оскільки процес пішов, то в найближчі тижні добрали до 240. Поки що.
Лукавство полягає ще й у тому, що самі новокоаліціянти, група депутатів-реґіоналів, спершу потоптавшись по Конституції, самі ж направили в КС подання стосовно того, чи законно вони все зробили. І ось вердикт КС від 6 квітня…
Абсурдність цього театру ще й в тому, що восени 2008 року КС уже розглядав таке саме подання стосовно порядку формування коаліції. І рішення суду від 17 вересня чітке: “До складу коаліції (…) можуть увійти лише ті народні депутати, які є у складі депутатських фракцій, що сформували коаліцію”. Жодних “позафракційних”, жодних “тушок”, як їх дотепно назвали, з інших фракцій. І точно за статтею 83 Конституції.
Як же зумів КС викрутитися і “викрутити” новий спосіб формування коаліції за чіткої норми Конституції, за власного попереднього рішення, яке й досі чинне? Було застосовано таку логіку, що не вкладається в нормальну голову. КС виніс рішення, що коаліція формується і за ст. 83 Конституції, і за новим Регламентом парламенту. За двома протилежними нормами закону!
Для більшого єзуїтства КС напхав у своє довжелезне рішення посилання на добрий десяток статей Конституції. Коли вистачило б одного, але основного конституційного положення: верховенства Конституції. Ось стаття 8: “Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії”.
То як можна посилатися на закон, який сам суперечить Конституції? Бо якщо суперечить, то він не діє, а діє норма Конституції.
Це запитання для учня старших класів, який старанно вивчає у школі Конституцію. Тут не потрібні ні мудреці-академіки, ні 18 поважних суддів КС у суддівських мантіях. До  честі трьох суддів КС, вони не голосували за цей абсурд. Але 11 проголосували.
Але що потрібно для того, щоб припинився цей театр абсурду? Очевидно, що не впадання в абсурд самого народу, навіть попри те, що він, схоже, трохи стомився від політичних перипетій. А ще потрібна позиція опозиції, нашої національної демократичної еліти. Інакше на нас чекають в “демократичній, соціальній, правовій державі” (ст. 1 Конституції України) нові вистави.

Петро АНТОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment