УРОКИ КАТИНІ

Обставини іноді змушують повірити і в містику, і в долю навіть людей, не схильних до цього. Президент Польщі Лех Качиньський, його дружина і представники найвищої політичної еліти країни загинули в авіакатастрофі, прямуючи саме на відзначення 70-річчя трагедії Катині.
І ще одне. Трагедія сталася, коли в столиці України, в самому її центрі, в Українському домі третій день ще “достоювала” провокаційна виставка про тяжку сторінку українсько-польських відносин, події 1942—43 років. Але цю трагедію ініціатори витівки з виставкою прагнули використати для роздмухування конфронтації між нашими народами. Ініціатори ці — російські й польські шовіністи. І робили це руками Партії реґіонів. Так-от російські шовіністи, які імітували співчуття до поляків, мали нагоду продемонструвати справжнє співчуття — вшанувати жертв Катині.
Нагадаймо, що навесні 1940 року радянські спецслужби розстріляли в урочищі Катинь під Смоленськом понад 20 тисяч представників польської національної еліти. Здебільшого це були офіцери польської армії. Коли восени 1939 року фашистська Німеччина нападом на Польщу розв’язала Другу світову війну, а спільно зі своїм союзником — комуністичним режимом СРСР за кілька тижнів розшматувала Польську державу, цих офіцерів інтернували до СРСР. Вони не були навіть військовополоненими, хоч і полонених, за законами війни, не можна розстрілювати. Але знищивши протягом попередніх трьох років мільйони власних громадян, комуністичний режим СРСР, не задумуючись, знищив і еліту сусідньої держави — не лише військових, а й інтелігенцію. Тепер для Польщі російські ліси під Смоленськом стали Катинню-2, як вже назвав цю трагедію Лех Валенса.
А про шовіністичну виставку в Києві я згадав тому, що ці замітки не стільки про Польщу, як про Україну.
…Лех Качиньський і його брат-близнюк Ярослав народилися у червні 1949-го, тобто влітку президентові виповнився б 61 рік. Син учасника Варшавського повстання проти фашистів 1944 року з молодих літ присвятив себе боротьбі за Польщу незалежну, демократичну, однаково ненавидячи і нацизм, і комуністичний режим. Інтелігент-варшав’янин, відомий юрист, він приєднався до робітничого руху опору тоталітарному режиму Польщі, став активним учасником “Солідарності”, найближчим соратником Леха Валенси. За першого президента нової демократичної Польщі був міністром. Президентству передувала посада мера Варшави. 2004-го з нагоди 60-річчя Варшавського повстання добився відкриття в столиці Музею повстання, хоч отримав від опонентів чимало критики за відновлення національної пам’яті. Ось і аналогія з Україною, де президента Ющенка теж звинувачували в “акцентуванні на темі Голодомору”.
2005 року в Польщі були одночасно парламентські й президентські вибори — іноді це збігається. На той час могутнє профоб’єднання “Солідарність”, яке повалило комуністичний режим і збудувало нову Польщу, вичерпало історичний ресурс. Знов аналогія — з Народним рухом України, щоправда, Рух так і не прийшов до влади. На базі “Солідарності” брати Качиньські утворили правоцентристську партію “Право і Справедливість”. Вона впевнено виграла і парламентські, й президентські вибори. Лех Качиньський в другому турі здолав свого основного суперника Дональда Туска, лідера “Громадянської платформи” — іншої партії, що утворилася на базі “Солідарності”. Лех Качиньський став президентом, його брат Ярослав — прем’єром.
Польща — парламентсько-президентська республіка з дуже великими повноваженнями прем’єр-міністра. А президент, на відміну від нашої країни, не вказує як сіяти кукурудзу чи латати дороги. Він має гідно представляти країну у світі, що успішно й робив Качиньський. Його внутрішня політика мала дві основні складові. Перше — абсолютний відхід від тоталітарного минулого, від того 40-річного жаху нав’язаного Москвою комуністичного режиму, друге — “визволення від історії” не в сенсі нехтування національною пам’яттю, а в сенсі національного примирення, консолідації нації. І перше, і друге вдалося поза всяким сумнівом.
У міжнародній політиці цей невеликий на зріст, скромний, галантний, інтелігентний чоловік зумів стати в ряд найсильніших політиків Європи і світу. Польща вступила в НАТО (1999 р.) і Євросоюз (2004 р.) за його попередника соціаліста Олександра Кваснєвського (нам би таких соціалістів-патріотів). Але утвердилася саме завдяки Качиньському. Цікавою стала європейська політика президента. Він заявив, що оскільки в ЄС сформована команда великих держав, то Польща береться сформувати команду маленьких. І він її сформував: ідеться про новоприйнятих членів ЄС — здебільшого це представники колишнього соцтабору, зокрема країни Прибалтики, наші “співкамерники” по СРСР. Шкода, що в цій команді не могла бути Україна, бо нема її в ЄС. А Польща Качиньського, як найбільша з цієї “команди малих”, врешті, як одна з найбільших держав Європи, повелася по-польськи гонорово з не дуже іноді ввічливими західними старожилами ЄС. І змусила сильних Європи прислухатися до голосу менших країн.
Така позиція невипадкова. Скажімо, Польща виявилася єдиною країною ЄС й усієї Європи (додаймо сюди і США, Канаду, Японію), яка в рік світової кризи, 2009-й, не лише не знизила рівня економічного розвитку, а підвищила його! І це результат справжніх реформ, а не балачок про них, як це є в нас.
Качиньському дорога президентства зовсім не була встелена трояндами. 2007 року країна пережила політичну кризу, наслідком якої стали позачергові парламентські вибори (як і в Україні). І партія Качиньських “ПіС” зазнала поразки, перейшла в опозицію, а Ярослав Качиньський втратив посаду прем’єра. Главою ж уряду став Дональд Туск. І останні понад два роки країна мала правоцентристського, досить радикального президента, і поміркованого, більш ліберального прем’єра. Але два лідери країни ніколи не опускалися до поливання один одного і політичних сил опонентів брудом. (Знову порівняймо з деякими нашими реаліями.) Тому Польща — і за соціаліста, і за націоналіста, і за ліберала — була і залишається Польщею.
Зостається додати, що Лех Качиньський твердо обстоював ідею “УБЛ”. Тобто ідею існування незалежних, міцних, дружніх сусідніх держав — України, Білорусі, Литви. Це допомагало б стримувати натиск з багатовіковою історією Росії. Тому Качиньського не любив Кремль, тому політик приїздив у Київ у дні помаранчевої революції, яку одразу підтримав. Тому він усі ці роки був найзатятішим адвокатом України в Європі, зміцнював наші економічні відносини. І зовсім не випадково саме Качиньський ініціював улітку 2008-го приїзд п’яти президентів, зокрема Ющенка, у прифронтовий Тбілісі, столицю атакованої Росією Грузії, щоб підтримати грузинський народ і висловити рішучий протест проти агресії Росії в той час, як у нас в Україні дехто все “визначався” або мовчки чи й не дуже мовчки потурав агресорам.
Страшна трагедія, коли разом з президентом та його дружиною загинуло все командування польських збройних сил, заступники голів Сейму і Сенату, інші видатні діячі держави, є, за визнанням поляків, найбільшою трагедією з часів війни. Але є держава, є нація. Є національна, патріотична, а не білякоритна еліта. Президентські вибори, які за планом мали пройти наприкінці року, тепер, за Конституцією, мають відбутися протягом двох місяців. Цілком можливо, що новим президентом поляки оберуть Броніслава Комаровського, маршалка (голову) Сейму Польщі, який, згідно з Конституцією, став виконувати обов’язки президента. Саме його правляча “Громадянська платформа” ще раніше висунула в кандидати. Є й ще чимало гідних кандидатів. Річ не в персоналіях, а в згуртованості й патріотизмі нації.
…Лех Качиньський, відповідаючи якось на запитання стосовно ризиків авіапольотів, сказав, що у нього така професія, така посада ризикована — президент держави. А це не та посада, щоб ховатися за спини. А зовсім недавно назвав серед своїх улюблених музичну композицію “ Балада про маленького лицаря ”. Він і був Маленьким Лицарем — з великої літери. Лицарем своєї нації.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment